В Ужгороді вийшла друком збірка казок Василя Шкірі

Малеча з нетерпінням чекає на нові казочки вже знаного нашого автора — письменника Василя Шкірі. Напевно, багато хлопчиків і дівчаток уявляють його стареньким дідусем з брилем на голові, який сидить з люлькою в роті і, пихкаючи солодким димом, розповідає цікаві, захоплюючі оповіді. Ось і днями в ужгородському видавництві «Мистецька лінія» побачила світ нова книжка «Пригоди поштарика», до якої ввійшло шість нових казок. Із паном Василем зустрівся наш кореспондент.

Нова книжка для дітей від Василя Шкірі
Нова книжка для дітей від Василя Шкірі
— Насамперед, про що йдеться в новій збірці?
 
— Про наше з вами непросте буденне життя. Герої казок живуть десь поруч із нами. Вони вирішують ті ж самі проблеми, що й ми. І працювати доводиться, і з крадіями боротися, і пісні співати. Тільки їхнє життя набагато цікавіше за наше. Бо вони вміють усе. Навіть володіють чарами.
 
Працюючи в газеті, за 30 років побачив і почув багато такого, що тепер знаходить відбиття у казкових оповідях. У селах Закарпаття ще й тепер живуть люди, які рідко звертаються за допомогою до лікаря. Вони краще підуть до знахаря, а той, звісно, порадить, як жити, щоб не старіти, розкаже про секрети довголіття, як вилікувати ту чи іншу хворобу.
 
Свого часу доводилося брати інтерв'ю в екстрасенса з Києва. Він продавав хустинки, які "зцілювали" людей. Особливо побожні у нас жінки. Вони у все вірять. Я й поцікавився: а чи насправді хустинки заряджені чудодійною силою? Він відповів просто: людина, яка повірить у це, звісно, почне одужувати. Головне, щоб дослуховувалися до порад і виконували їх. Я дивуюся з тих моїх друзів, які кажуть, що не можуть кинути палити. Сам я не палю. І нікому не раджу. Добрі корисні поради  намагаюся довести до юного читача через казку. У теперішній час ми є свідками того, що діти долучаються не тільки до тютюну, спиртного і наркотиків. А герої моїх казкових історій намагаються позбутися шкідливих звичок.
 
У своїх творах намагаюся донести до дитячих сердець, що треба повсякчас займатися спортом, вранці робити зарядку, не переїдати, рухатися постійно і бути зайнятим.
 
— Ваші казки мають передусім виховний характер...
 
— Безумовно. Ми живемо в час комп'ютеризації, інтернету, телефонізації, коли людство проклало дорогу в космос. Я написав майже фантастичну повість-казку "Про Василька, Марсіяну і НЛО", яка вміщена в новому збірнику. Понад десять років працював над рукописом. Мій герой Василько полетів на НЛО на Марс, там познайомився із чарівною дівчинкою Марсіяною. Вони подружилися.
 
— А яким, до речі, уявляється життя на Марсі?
 
(Василь Шкіря бере в руки книжку "Пригоди поштарика", відкриває на 74-й сторінці і починає із захопленням читати).
 
— "Будинок, де жили батьки Марсіяни, стояв у центрі міста. Туди вела гарна дорога, викладена бруківкою. Вона була рівною, чистою, нагадувала лінійку. Нею швидко рухалися автомобілі, однак водіїв у кабінах не було. Автівками керували роботи. Марсіани вже звикли до того, що тут життя розписано по секундах. На автозупинці лімузин зупиняється і стоїть рівно чотири хвилини..." і так далі. Життя на Марсі дуже відрізняється від нашого. Там люди самі дбають про себе. Кожен марсіанин із дитинства турбується про своє здоров'я. На Землі алкоголь уже сотні років є найпоширенішою наркотичною речовиною, а це — звична отрута для дітей. І ще таке. Василько дізнався, що марсіани живуть більше ста років. Вони ведуть здоровий спосіб життя. Виявляється, жителі Марса давно вже перебороли шкідливі звички...
 
— Казки дуже повчальні. Їх охоче читають дорослі. Вони допомагають жити, вирішувати важливі проблеми...
 
— Казка насамперед має зацікавити читача. Достукатися до серця — головна мета. Треба, щоб читач повірив у щирість слова.
 
— Пане Василю! Ви автор багатьох книжок для дітей. Серед них — "Як Осел вогонь сховав", "25 казочок для маленьких діточок", "Три бажання", "Візок казок", "Михайлик-Насміхайлик", "Майстер-Нехай" та ін. Над чим працюєте тепер?
 
— У мене багато творчих задумів. Нелегко поєднувати роботу редактора газети і літератора. Доводиться писати казки пізно вночі. Та й прожити тепер на творчість не можна. У цьому зізнається навіть Андрій Курков, твори якого перекладені багатьма мовами. Пишу здебільшого у вихідні. Адже ще стільки невирішених проблем. Здається, що я знайшов своє місце в житті — написати для малечі нові цікаві казочки.
 
— У своїх творах ви часто згадуєте рідне Закарпаття, де народилися, Іршаву...
 
— Я довго міркував над цим. Потім зрозумів: хто, як не я, напише про мою малу батьківщину! У Загатті я виріс, тут почав писати... Саме розповіді із старожилами мене й надихнули на творчість. Це були прості люди, які працювали в колгоспі, багато з них виїжджали на заробітки у східні області. Усі вони любили своє рідне село. Я всотав у себе пісні й приспіви, ужиткові барвисті вислови. Буду відвертим: це був мій перший досвід осягнення того, що створив народ.
 
Телевізора в нас удома не було. Хлопці й дівчата часто збиралися в сільському клубі, дивилися кіно. На все життя запам'ятав фільм "Вій". Моторошно на серці й дотепер. Потім я зайшов у сільську бібліотеку і взяв твори Миколи Гоголя. І досі вважаю, що це один із найвідоміших письменників світу. Щоразу по-новому перечитував "Сорочинський ярмарок", "Пропала грамота", "Ревізор", "Мертві душі"...
 
 Проблеми, про які писав Микола Гоголь, актуальні в Україні і тепер. Особливо дороги. Багата наша земля і на чаклунів. Нам усім треба вчитися у Гоголя.  Куди там Гаррі Поттеру до його героїв!
 
— Багато із сучасних письменників намагається писати для дітей. Видають книжки, піаряться на радіо, телебаченні, пишуть у газетах. Але книжок в Україні рідною мовою  видається мало. А ще — мізерними тиражами...
 
— Я із задоволенням слідкую за рейтингами книг. Упродовж кількох років поспіль засвічуються одні й ті ж імена. Один автор хвалить іншого, товариша, звісно. Вихваляє його на всі "сто". Прикро тільки, що ніхто тих книжок не бачив. І цікаво, хто рейтинги їм присвоює? Напевно, це мав би бути читач. Тепер жоден письменник не може похвалитися накладом. Добре, якщо книжка потрапить у бібліотеку. На щастя, мої книжки можна зустріти в бібліотеках Закарпаття. А хочеться, звичайно, більшого. Напевно, найбільша радість, коли зателефонує знайомий з Ужгорода, Львова, Івано-Франківська чи Києва і скаже, що придбав мою книжку казок...
 
— Пане Василю, якою саме має бути література для дітей?
 
— Цікавою, звісно, захоплюючою, приносити читачеві душевне задоволення. Книжка повинна збагатити хлопчика чи дівчинку, відкрити віконце у цей дивосвіт. Якщо раніше герої творів мріяли про щасливе, заможне життя, то тепер воно вже настало. Проблема в іншому — воно почало нас захлинати. Ви подивіться — у нас дуже багато огрядних дітей. Це не тільки прояв нездорового харчування, а й фактор скорочення життя. Герої моїх казок проявляють фізичну активність, ведуть здоровий спосіб життя. Звісно, тут не обходиться без магії. Магія і містика постійно переслідують казкових героїв. А сучасну дитину важко подивувати, коли в неї є комп'ютер, мобілка, скутер, відеокамера, все, чого душа забажає. Можливо, в недалекому майбутньому ще винайдуть еліксир молодості та вічного життя. Тоді життя стане ще цікавішим.
 
— До речі, у деяких казках зустрічаються такі відомі особистості, як Брежнєв, Хрущов, Пітра... Ви це робите навмисно?
 
— Я творю сучасну літературну казку. Тепер нема королів, принців, царів... Тому мушу вдаватися до буденного життя. Казка повинна бути хоч трохи правдивою. Читач тепер прискіпливий. І вимогливий. А ще хоче прочитати те, що душа бажає. А душа бажає спокою і задоволення. Життя має бути таким, як на Марсі. Я мрію написати про українського барона Мюнхгаузена, який би поїхав у Африку і подорожував там.
 
Не секрет, що діти тепер читають неохоче. Здебільшого те, що вимагають від них у школі вчителі. І в бібліотеку заходять рідко. Навіть інтелігенція не йде у бібліотеку. Це підтверджують працівники цих закладів. Усе звалюють на нестачу часу. А шкода... Привчати до читання слід змалечку.
 
Іван Юрчук
26 листопада 2010р.

Теги:

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 6Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи