За якими звичаями нині закарпатці шлюби укладають?

Нині завдяки голлівудським мелодрамам чи безпосередньо подорожам за кордон фактично кожен знає, як виглядає "заморське" весілля. І оскільки чуже вабить таки більше, ніж своє, звикле, то і шлюбні церемонії західного зразка в нас стають дедалі популярнішими. Й деякі з них навіть міцно прижилися на "нашому грунті".

"Елементи з американського чи західноєвропейського свята молодята таки справді часто запозичують, — каже директор агенції "Майстерня свят" Наталія Янцо. – До прикладу, ще 10 років тому наречені не кидали букети, не було і традиції знімання підв'язки. Також порівняно недавно стали популярними виїзні церемонії. Що ж до останніх новинок, то це перший танець молодих, який зараз переважно виконують у швидкому темпі".

Ще одним запозиченням є традиція вдягати в день весілля щось нове (аби почати нове життя), старе (зберегти зв'язок із родиною), позичене (пам'ятати про друзів) і блакитне (символ вірності). Подібний звичай прийшов до нас із Англії і не є характерним для Закарпаття. Проте, якщо сучасні наречені справді дотримуються чужої традиції для того, аби урізноманітнити подружнє життя, а не тому, що бачили подібне по телевізору, то нічого злого в цій хай і не автентичній рисі, певно, немає.

Важко собі уявити, але фата – це теж не наше. З'явилася вона на Закарпатті тільки в 40-х роках минулого століття як результат впливу міської культури на сільську. До того часу місцеві дівчата йшли до шлюбу в коронах, вінках або ж хустках – залежно від регіону, в якому відбувалося свято. "У переддень весілля дівчата збиралися разом і плели з барвінку (ця рослина здавна вважалася символом щастя і добробуту) корону та вінки, — каже завідувач відділу народного мистецтва й етнографії Закарпатського краєзнавчого музею Віктор Шостак. – Це було щось на кшталт сучасних дівочих вечорів. Тоді ж дружки прикрашали квітами та стрічками курагов, з яким потім йшли до церкви. Крім того, дівчата ще й плели богрийди (бутоньєрки). Їх, до речі, потім на весіллі високо підкидували вгору. Й та, яка виявлялася найспритнішою і ловила букетик, за повір'ям мала незабаром вийти заміж".

Фата ж – це не просто гарний аксесуар. За первісним звичаєм вона виконувала функцію захисту від злих духів та поганого ока. А що ж до хустки, то вона, зокрема на Закарпатті, виконувала роль своєрідного маяка хлопцям. Мовляв, цю дівчину не чіпай, бо вона вже заміжня.

Також одним із новомодних віянь є залучення на весілля з десяток дружок. Власне, сама по собі ця традиція поширена на Закарпатті й понині. Але вже і її модифікують на сучасний зразок. Так, дедалі популярнішим стає проведення шлюбних церемоній, на яких найближчі подружки нареченої вдягнені в однакові сукні. Й проти цієї традиції жіночі єство і прагнення до індивідуальності виступають особливо гостро.

Традиційними для закарпатського весілля є викуп, а потім – ще й викрадення нареченої. Зародилися ці звичаї ще в кріпосну добу. Перший стосується тих випадків, коли наречений домовлявся з батьками дівчини про шлюб, сплачуючи за неї викуп. Що ж до іншого звичаю, то він народився теж із не надто позитивних обставин. Пригадуєте право кріпосника на першу шлюбну ніч? От тому й викрадали.

"Найбільшим викуп був на Гуцульщині, — розповідає нові деталі етнограф. – Раніше в цих краях населення часто слабувало на різні хвороби. Тому за здорову жінку вимагали від 2 до 4 кілограмів не абичого, а відразу грошей. До речі, на Балканах ця традиція збереглася і понині".

Сьогодні, як і раніше, на знак утворення нової сім'ї наречені обмінюються обручками. Зараз вони мають бути обов'язково із золота, раніше ж для цієї потреби спокійно використовували й алюміній, і мідь.

По виході ж із церкви наші предки осипали молодят житом і пшеницею. Тепер до цих символів родючості додалися ще й монети, цукерки та чимало інших дрібних предметів, які, зважаючи на свою щільну конструкцію та щире бажання гостей втелющити ними якомога прицільніше, можуть і до синців призвести.

Затим же молоді сідають в автівку, прикрашену стрічками. При цьому вони зазвичай навіть не здогадуються, що це — стародавня європейська традиція. І вона має сприяти щасливому життю подружжя.

Цікавим є і походження весільного вигуку "гірко". За однією з версій спочатку він означав дещо інше. Річ у тім, що раніше в Україні-Русі святкування весіль припадало найчастіше на зиму – як пору, вільну від роботи на полях. Тому, коли наречений зі свитою приходив у дім своєї майбутньої дружини, на нього вже чекала, споруджена її родичами, сніжна гірка, облита водою. На вершечку ж цієї неприступної фортеці і стояла наречена. В той же час молодий, під лемент "гірка", разом із дружбами робили живий міст, по якому і піднімалися на вершину до дівчини. Нині гірки вже не споруджують. Але саме слово стало традиційним, трансформувавшись у "гірко".

Загалом же, через взаємовпливи різних культур, сьогодні достеменно розділити, де наші традиції, а де — запозичені, не вдасться. Усіх закарпатських традицій не дотримуються навіть по селах. В той же час, кажуть організатори урочистостей, автентичні (чи то пак, як нині їх називають, стилізовані) весілля є досить популярними. Хоча через високу економічну затратність (бо ж це і вишиванки на всіх треба організувати, й меню особливе вигадати) наречені все ж частіше вдаються до більш звиклих методів одружень – з мішаниною закарпатських, європейських і американських традицій.

Людмила Олійник

Теги: шлюб, звичай, закарпатці, агенція

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати