Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах (ФОТО)

67-річну майстриню-рукодільницю Василину Ону в присілку Солоний у Ганичах знають усі. Тому знайти її оселю на узвишші край села не склало жодних труднощів.

Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах (ФОТО)

 Вона гостинно запрошує на обійстя. У невеликій кімнаті – нехитра творча майстерня: на столі різнобарвні клубки ниток, зразки готових рукотворів, ткацький реманент, а посереди­ні – кросна, найголовніше знаряддя праці.

Василина Михайлівна розповідає: цьому ткацькому верстату вже за півсотню років. У юності, в далекому 1965 році, у неї був вибір: піти на місцевий цегельний завод або до ткацького цеху. Обрала друге, за три місяці опанувала ремесло й почала самостійно виготовляти барвисті тонкорунні килими. Наставницею Василини була знана далеко за межами Закарпаття майстриня художнього ткацтва Гафія Візічканич. Коли підприємство розпалося, Василина Она викупила кросна й привезла додому. З тих пір це її улюблене робоче місце.

Коли є замовлення, трудиться за верстатом і по десять годин на добу. Втім, каже, для неї це, швидше, відпочинок: «Це праця невимушена: коли маю бажання – тоді й беруся до неї. Вона мені дуже любиться і приносить задоволення».

Василина Она – вже, мабуть, єдина в усій Україні майстриня, яка зберегла до наших днів давні традиції килимарського ремесла. Хоча кросна, за її словами, ще є вдома у людей, адже після закриття цеху викупили всі верстати. Та доля їхня сумна – зазвичай припадають пилом на горищах. Є ще майстрині, які виготовляють вовняні ковдри – джерги, – і в Новоселиці на Тячівщині, і на Гуцульщині. «А таких килимів, як я тчу, більше ніде не роблять», – каже. І трохи шкодує, що ткацтво не викликає цікавості в молоді. Навіть шестеро дітей майстрині обрали інші заняття в житті. Колись школярі приходили до пані Василини на екскурсії, а зараз і того немає. Щоправда, недавно у сільському будинку культури їй влаштували зустріч, під час якої розповідала про свій промисел. Для популяризації традиційного ремесла, вважає жінка, треба знайти спонсора, який би допоміг придбати верстат, основу, нитки. А ентузіастів у наш час бракує. Туристи теж не часті гості в оселі майстрині. Каже, приїжджають хіба друзі дітей, цікавляться, фотографують.

Під час нашого візиту рукодільниця саме ткала на замовлення накидки для стільців. Виготовляє їх по 12–16 штук підряд, а потім розрізає і кожну перев’язує. Барвисті і яскраві – вони додають інтер’єру осель автентичності та самобутності. Домотканими рукотворами застеляють м’які меблі, стільці, використовують як килимові доріжки на підлогу. Тішать очі вигадливі орнаменти, кожен із яких має свою назву – «вусики», «метелик», «хмари», «хвилі». Деякі з них традиційні, а деякі елементи майстриня нафантазувала сама. Кольорову гаму Василина Михайлівна обирає на власний смак або за бажанням замовника. За нитками для майбутніх килимів їздить до Тячева, купує одразу з сотню мотків.

Серед замовників продукції – односельці, знайомі, власники меблевих магазинів. Люди охоче купують вироби від Василини Они – як сувеніри, подарунки, возять за кордон – до Чехії, Польщі. «Оце ничельниці, це бердо, а от грабельки, – знайомить зі своїм «інструментом» господиня. – Внизу натискаю лапки, які приводять у рух кросна. Головне – до цього ремесла треба мати любов, а без того нічого не вийде».

«Хочеш спробувати?» – питає. Сідаю за кросна і слідую настановам майстрині. «Ну, от бачиш, уже й навчилася, – жартує. – Ще недільку практики – і освоїш, це ж не складна математика».

Василина Она – мати-героїня, з чоловіком виховали й дали гідну життєву науку чотирьом синам і двом донькам. Розлетілися по світах – один із синів живе в Канаді, решта – в різних містах України і Закарпаття – Дніпрі, Львові, на Волині, в Ужгороді, Іршаві. Часто навідуються до бабусі семеро онуків і правнучка. Василина Михайлівна не лише ревно береже давні традиції, а й сповна користується благами цивілізації: читає новини на планшеті, який слугує і для зв’язку з найріднішими. Журиться тільки, що на узвишші «не ловить» інтернет, мусить спускатися до сусідів. Вони з чоловіком люди віруючі, тому відповіді на життєві питання любить шукати в Біблії – теж, до речі, у власній електронній бібліотеці.

Така вона, хранителька давнього жіночого ремесла, яким колись славилися Ганичі і Тячівщина. Закохана у свою справу, привітна і життєлюбна. Тож нехай її кросна не спиняються, а унікальні витвори невтомних рук дарують красу, затишок і радість ще багато-багато років.

Наталія Маджара

26 лютого 2018р.

Теги: ремесло, килими, берегиня, Ганичі

Коментарі

Шанувальник 2018-03-05 / 11:35:28
Василино, якщо ти на знайдеш , не залишиш після себе продовжувачів своєї творчості-
Ти задарма жила на цьому світі!

Григорій Сковорода вийшов у словацькому перетлумаченні пряшівця Івана Яцканина
Втрачені церкви Закарпаття повернуться на культурну мапу
/ 6Найбільша в Україні приватна альпійська гірка розташована в Кам’яниці
/ 2Справжня історія воловецького трампліна
/ 3Заради спорудження Теребле-Ріцької ГЕС затопили кілька сіл, але вільшанці до останнього не вірили в її запуск
/ 5Оксана Ганич була ровесницею епохи Карпатської України й першою жінкою – доктором наук на Закарпатті
Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
/ 1Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
» Всі записи