Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів (ФОТО)

Вона закінчила школу із золотою медаллю, здобула фах соцпрацівника, зараз отримує другу вищу освіту. Разом із 8 працівниками подружжя доглядає за півсотнею унікальних тварин – карпатських буйволів.

Туристи їдуть навіть із зарубіжжя

Пані Інна чекає чергову групу туристів. Львівська фірма везе сюди екскурсантів із різних куточків України. Буває, приїжджають і з Польщі, Угорщини, Молдови, Італії… Їх чекає глінтвейн, дегустація сирів, молока, масла, цікава розповідь про карпатських буйволів. Потім – фотосесія, можливість погладити круторогих гігантів або теляток.

Ще півстоліття тому ці великі спокійні тварини були в нас звичними в господарстві, поголів’я становило кілька тисяч. Тепер чистокровних карпатських буйволів у області не більше вісімдесяти. Єдина в Україні така ферма знаходиться тут, в Олешнику, і утримує 50 особин.

Утримують буйволів і в голосіївському монастирі, з’явився табунець на Одещині, є вони в заповіднику Асканія-Нова. Але, за словами господаря ферми Романа Фетька, то не чистокровні тварини, вони мають гени різних порід. Утім буйволів в Україні так мало, що всі вони, фактично, є родичами одне одному, а це – проблема.

Як буйвіл став у Карпатах екзотом

Зникати буйволи стали з початком колективізації на Закарпатті. Спершу усуспільнювали не лише корів та коней, а й їх. За словами Інни Левдар, один із господарів отримав реальний термін за те, що «заховав» удома буйволицю, корову й коня, не дав у колгосп. «Пильні» сусіди донесли на «куркуля», його засудили, а худобу забрали. Але поголів’я буйволів у колгоспах не прижилося. Ці тварини звикли до одного господаря, стабільних умов, вони потребують значно більше корму, ніж корови. Через хвороби й недоїдання тварини слабшали, керівництво колгоспів їх ліквідувало й уже не намагалося «колективізувати».

Серед причин зникнення – й поява механізованої техніки. Буйвіл тисячоліттями виконував важливу роль у сільському господарстві – ним і орали, і перевозили вантажі, аж доки в Карпати не приїхав трактор.

Цивілізація відіграла ще одну згубну роль. Ця теплолюбна тварина живе переважно біля болотяних місцевостей та теплих джерел. Термальні води або висохли, або людина відібрала їх від природи, не подумавши про потреби буйвола.

І нарешті меліорація. У 1970-х вона «добила» цю унікальну популяцію, оскільки почали висушувати болота. І буйволи залишилися в нас на олешницькій фермі, у Стеблівці, Велятині, Рокосові, Горінчові, Чумальові, Буштині, Верхньому Водяному.

Матріархат у стаді

Буйволи не люблять новоприбулих, щоб увійти в їхній соціум, потрібен час – три тижні. У стаді панує матріархат – усе вирішує буйволиця Жуля, котра потрапила сюди з Тячівщини.

Господарка, вже досить літня жінка, не могла її далі утримувати, дітям це не потрібно, і вирішила продати. Жулю вона доглядала на совість. Буйволиця була настільки великою і тучною, що довелося вирубувати двері в хліві, аби вивести її на подвір’я. Транспортувати – теж проблема. Тому до Олешника вона прийшла пішки. Стадо приймало її важко, як і всіх новачків, але згодом Жуля не тільки пристосувалася, а й почала ставати лідером. Нині вона керує всім. Щоб увести новоприбулих буйволів у колектив, їх тримають поблизу Жулі та деяких інших буйволиць, аби звикали до запаху.

«Продавці яєць від мене ховалися»

На відміну від коров’ячого, буйволяче молоко не має холестерину, внаслідок сильного імунітету буйволам не треба робити щеплення (та й спробуй зробити це крізь товсту «непробивну» шкіру), тому в продукті немає ніяких антибіотиків чи іншої «хімії». Ферма існує вже 11 років, але тільки два роки тому тваринники почали отримувати хоча б символічну віддачу. Весь цей час господарство працювало на збільшення поголів’я – від 8 особин стадо розширили до півсотні. Щоб потомство виросло повноцінним, телят відгодовували лише материнським молоком, і на це йшли всі надої. Позаминулого року стали вирощувати тільки теличок, а бичків – продавати, забивати на м’ясо. Із «зайвого» молока роблять моцарелу, різні види плавлених сирків, масло...

Цей процес – окрема історія. Довго не вдавалося обробляти буйволяче молоко до такої кондиції, щоб підходило для моцарели. Поки вчилися її робити, мусили купити поросят і згодовувати їм «брак».

Для виготовлення сирків потрібні яйця. «Купуючи їх на базарі, – розповідає І. Левдар, – я випитувала, чим годували курей. Бо для сирків підходить не всяке яйце. Врешті бабці на базарі вже почали ховатися від мене, тож довелося самим вирощувати курей, годувати їх кукурудзою та іншим кормом, щоб мати яйця потрібної якості».

Буйволи... в центрі Хуста

А тепер про серйозне. Роман Фетько каже, що буйволів у їхній сім’ї вирощували з діда-прадіда. На Хустщині тварин було порівняно багато ще в 1970-х. Він згадує, що в господарів лише однієї вулиці їх налічувалося близько 150. З ними пов’язані різні життєві колізії. В тому числі й такі, що ніколи не забуваються. В 1978-му радянська влада вирішила ще раз усуспільнити буйволів – забрати їх із приватних господарств у один «колгосп» (наслідки були такі ж плачевні, як і першого разу). У ті роки батько Романа займав керівну посаду на одному з держпідприємств, але при цьому тримав невелике стадо буйволів. Неколективізованих. Знайшовся сусід-«доброзичливець», який повідомив про це в органи. Батько потрапив під жорсткі радянські жорна. Не витримавши тиску, він зібрав усе стадо, вивів у центр Хуста і прив’язав біля міськради. Від переживань здоров’я його було непоправно підірване. Так династія Фетьків надовго втратила буйволів. Але любов до них не зникла.

У 2006-му, коли починався особистий проект «Карпатський буйвіл», Роман Фетько розумів усі ризики такого «бізнесу», його збитковість у найближчій перспективі. Ні тоді, ні зараз українське законодавство просто «не бачить» карпатського буйвола. Його не існує в переліку свійських тварин на загальноукраїнському рівні.

Відчувається, що в Романа Фетька чимало запитань як до влади, так і до суспільства щодо проблеми буйволів. Для фермера важливо знайти відповідь: чи відчувають громади, центри туризму, чиновники, що ці тварини Закарпаттю потрібні? Адже перша стаття в інтернеті про буйволів України відразу згадує наш край. Врешті, чи потрібен він як туристичний об’єкт, чи потрібні сприятливі закони для сільського господарства і для того ж буйвола?

Такі запитання виникають не випадково. От тільки історія з дорожніми знаками для прикладу. Щоб поставити їх, знадобилося півроку ходіння по інстанціях, хоча йшлося не лише про ті, які стосуються фермерського господарства, а й обов’язкові, які встановлюються на в’їзді-виїзді з населеного пункту.

Якість доріг – окрема тема. Віднедавна в Олешник почали приїжджати туристи. Але мало хто хоче їздити пощербленими дорогами. А туризм – це ж кошти, які йдуть і до бюджету міста...

У краї не вистачає місця для буйволів

В Олешнику, де розташоване фермерське господарство, і без того обмаль місця під пасовища. Старе пасло, яке належало місцевим мешканцям від діда-прадіда, виявилося для місцевих недоступним – чиновники держгеокадастру повиділяли там ділянки для нетутешніх людей. А в селі, крім корів, є ще й буйволи, які потребують по 2 гектари пасовища на одну особину.

Це означає, треба би 100 гектарів при наявних дев’яти. Тому їх виганяють на місцеві канави. Від цього ніби нема шкоди. Навпаки – буйволи звільняють рівчаки від бур’янів, трави, верболозу. Але ж цією територією розпоряджаються меліоратори. Вони можуть закрити очі на все, а можуть і нагадати, хто тут хазяїн. Тим часом у планах фермера довести поголів’я до 200 особин. Знайти 400 гектарів малопридатної для сільського господарства заболоченої землі, здавалося б, не так і важко. Але для вирішення справи потрібні і кошти, і час...

Потрібні «наречені» з Євросоюзу

Карпатський буйвіл – тварина особлива. Щоб цей вид розвивався, потрібні самці-плідники, а в нас усі вони мають «родинні зв’язки». Потомство від місцевих биків буде неповноцінне, і це шлях до вимирання. «Заморський» наречений – питання життя і смерті для племені чистокровних буйволів. Тим часом поряд, у Румунії, таких більш, ніж достатньо. Справа за «малим» – потрібні чималі кошти, а ще – подолати бюрократичні бар’єри, щоб провести тварину через кордон. Румуни жартома пропонують: давайте, ми його заженемо через поля на українську територію, а ви забирайте мовчки та оздоровлюйте популяцію. Але цей варіант не проходить навіть жартома. «Карпатський буйвіл» – легальний проект, у якому всі тварини мають паспорти, їх родовід має бути підтверджений документами...

«Не подумайте, що я скаржуся, – каже Роман Фетько. – Наші діди, доглядаючи буйволів, не скаржилися, не рахували збитки-прибутки, а просто давали жити тваринам поряд, на своїй землі. Місця вистачало всім».

Василь Горват

Теги: буйволи, Олешник, окраса

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати