Олена Кондратюк: "Я як хамелеон, що змінює кольори залежно від освітлення, настрою чи обстановки"

Саме вона завершила своїм «Різдвяним вернісажем» мистецький 2017-й рік у краї. Виставка, яка відкрилася за кілька днів до Нового року в ужгородському салоні «АртПро», триватиме до 14 січня 2018-го. Тоді керівник живописної секції ЗО НСХУ Василь Вовчок сказав: «От дивлюся на ті Оленчині гори. Такі знайомі, бо теж їжджу на пленери. Однак все одно відкриває їх для мене по-новому». Сама ж мисткиня зізнається: нині такий життєвий ритм, що люди стали рідше зустрічатися. «А експозиція є радше приводом для зустрічі з друзями», – каже. Тому пропонуємо святкове бліц-інтерв’ю, яке записали перед початком виставки.

Яким був ваш 2017-й мистецький рік?

– Дуже цікавим. Складай плани – не складай, але все вирішується десь наверху. На всі пропозиції приставала, не чинила спротиву. Пленери почалися з лютого, навесні був наступний, затим літній, осінній. Так і пройшов увесь рік.

Помітила, що у вас особлива любов до пленерів…

– Чудово, що є така річ, як пленер. Їжджу не так уже й часто. Але коли є потреба, то знаю, що завжди є кілька місць, де мене з радістю приймуть. Села Синевир чи Пилипець на Міжгірщині дуже люблю. Я не їжджу часто в одне й те ж місце, бо хочу якомога більше побачити, адже нові враження допомагають творити щось нове. Цьогоріч була й на Волині, Київщині, а також у Хорватії.

Що цікавого в Хорватії?

– Це був такий собі бонус – пізнавальний і ознайомчий пленер. Не ставили вимоги малювати навколишню природу, проводили час у екскурсіях узбережжям, прекрасними місцями. Якщо пленери там продовжаться, тоді й Хорватія з’явиться на моїх картинах.

Володимир Микита на одній із виставок якось сказав, що художниці-спілчанки вже наступають на п’яти чоловікам. Мистецтво ділиться на жіноче й чоловіче?

– Я б не ділила. Хоча це, швидше, питання до мистецтво­знавців, які нас вивчають, досліджують, класифікують. Думаю, що Михайло Сирохман вам би відповів, у нього точно є думки з цього приводу.

Тобто й різниці нема між полотнами, які виконали чоловік чи жінка?

– Думаю, що в деяких чоловіків, можливо, іноді сприйняття чутливіше, ніж у жінок. Людська природа, знаєте, дуже мінлива.

Яка вона, душа художника?

– Душі різні, художники різні (сміється. – Авт.). Насправді, у художника є дуже хороший інструмент – усі пориви душі передаєш у картині. Вони якнайбільше розповідають про митця як про людину.

Для кого малюєте й чому?

– Я егоїст. Малюю для себе. Але дуже приємно, якщо моє мистецтво сподобається ще комусь. Радісно, коли до душі припаде твоя робота, і люди розуміють твій задум. Це дуже важливо для кожного художника.

То як гадаєте, Ваші роботи подобаються людям?

– У кожного художника є свій глядач. Тому не можна казати, що цей митець хороший, а цей – ні. Бо люди різні, із різними характерами, бачать по-різному. Тому й художників має бути багато й різних.

У Ваших роботах часто домінує синій (голубий) колір. Це фішка Олени Кондратюк?

– Люблю синій. Ви помітили, що цим кольором я «заразила» інших художників, бо на різдвяній виставці в галереї «Ужгород», яку відкрили наприкінці року, 50 відсотків робіт із палітрою синього кольору?! Але, крім того, я часто поєдную червоний із зеленим на полотнах, що є складним колористичним завданням.

Якого кольору Олена Кондратюк?

– Я мінлива. Як хамелеон, який змінює кольори залежно від освітлення, настрою чи обстановки. Але незважаючи на те, що мені подобається дуже стримана гама кольорів, у моїх роботах чомусь, незалежно від мене, все яскраве. Є речі, якими управляти складно, і я не думаю, що потрібно. Раз воно так іде в мене, то хай так і буде.

Центром Вашого творчого тяжіння залишаються Карпати та жінка. А де чоловік?

– Чоловік за кадром! (сміється. – Авт.).

Яка Ви, скажімо, 10 років тому й тепер? Інша?

– Досвід змінює людину. Думаю, що тоді була більш наївною, а тепер стала тверезіше дивитися на життя. Весь час намагаюся вчитися, поглиблювати свої знання у сфері історії, філософії, релігії. Благо, що є інтернет… Усе, що раніше мені було недоступне, надолужую тепер. Малюю і заодно слухаю якусь чергову лекцію. Це мені надзвичайно подобається.

День пані Кондратюк як починається?

– Із кави в напівнепритомному стані (сміється. – Авт.). Кава одразу прояснює голову, тоді включаю музику, і якщо не треба кудись бігти, починаю малювати. Адже цей рік провела в мандрах, а малювання на пленерах – це щось подібне до чернетки письменника. Так я до цього ставлюся. Тому я не пленерний художник, який там малює, а потім робить виставку цих робіт. Це так, етюди-нотатки на згадку. Цього року хочу влаштувати велику ювілейну ретроспективну експозицію. Я вже наїздилася, тому буду працювати. Робота в майстерні – перш за все. Цим починається й закінчується мій день.

Бачу, є творчі задуми на 2018-й?

– От наслухалася я, що в жодному разі не можна розповідати ні про плани, ні про задуми. Треба їх здійснити. А вже за три дні до відкриття можна зробити анонс (сміється. – Авт.). Принагідно всіх вітаю зі святами!

Оксана Штефаньо

Фото Н.Павлик

Теги: хамелеон, кольори, настрій, Олена Кондратюк

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати