У деяких сім'ях пекли стілки пасочок, скільки членів родини

Основне значення у весняному циклі календарних звичаїв та обрядів мав Великдень. У статті «Паска в народном вірованню» закарпатський етнограф та науковець Федір Потушняк відзначає, що хоча паска християнського походження, та все ж вона має в народному віруванні ще й магічне значення.

Саджали паску в піч у гуні

Хліб – це свого роду фетиш: хто його не шанує, тому не буде родити, кинути хліб на землю, ходити по ньому, вдарити – це є великим гріхом; крихти не можна викидати в сміття, їх потрібно спалити або з’їсти. Йдеться про ритуальне поводження з хлібом. Таке значення має в народних великодніх обрядах і паска, вона розглядається як щось найкраще (добрий, як паска; святий, як паска), символізуючи своєю формою животворне сонце. Колись її пекли з житнього або пшеничного борошна у вигляді великого круглого хліба. Паска й карачунь (керечун) – одне й те ж.

Федір Потушняк описує, що раніше паски пекли в четвер або суботу. Замісить ґаздиня в пасхальному кориті в середу або в п’ятницю закваску (причину), накриє чистою скатертиною, а зверху покладе свячену шутку-прут, щоб додавала заквасці росту й оберігала від нечистої сили. На другий день вранці господарка запалить піч сухими буковими дровами, перекладе тісто з корита в «тепшу» або на «круг» чи в керамічну посудину й саджає у піч. У цей час жінка вдягалася в гуню, що символізує багатство, як і при вінчанні. Найчастіше паска бувала трояка: «матка», «сестра», «пасочка». У «матку» додавали молоко, яйця, масло, прикрашали її хрестом, вінком, кручеником. Вона призначалася для освячення біля церкви. «Сестра» була меншою і простішою. А «пасочка» – булка у формі пташки. В деяких сім’ях пекли стільки пасочок, скільки членів родини.

Коли паска в печі росте, то це віщує добрий урожай, тому іноді ґаздиня підскакує. Коли в пасці «ріг» виросте або не ріжеться – це на гаразд, коли спаде посередині – віщує смерть.

«Матку» залишали на столі до святої неділі

Увечері готують все до освячення. Паску кладуть на велику тарілку або дерев’яну миску, в якій знаходяться сир, яйця, масло, ковбаса, шовдар. Сюди додавали також «магічні» продукти – часник, сіль, сало, пшеницю, а також ніж.

Освячення пасок – це найголовніший магічний акт. У східній частині нашого краю несли паску до церкви в кошиках, торбинці, дерев’яних пасківниках. У середній частині тодішнього Підкарпаття – окремо від інших великодніх продуктів. А в західній – у скатертині або великих рушниках. Освячення проходить до сходу сонця. У Паланку паски клали рядами довкола церкви. При освяченні рушник відкривали й посере­дині паски вставляли воскову свічку, яку запалювали. Ця свічка призначена для помираючої людини. Після освячення всі хапали кошики й наввипередки бігли додому, бо хто перший добіжить, тому в усьому буде вестися, буде перший у роботі. Але хто випадково впаде з паскою – того року помре. Паску, як правило, несе господар або хтось із старших членів сім’ї по чоловічій лінії.

Коли хазяїн ступав до хати через поріг на постелений вовняний петек (символ багатства хати), то тричі кланявся зі словами «Христос воскрес!». Йому тричі відповідали «Воїстину воскрес!» Потім господар торкався паскою голів дітей, щоб були благими, як паска. Далі йшов у хлів і торкався худоби, щоб росла. Після цього паску клали на стіл, всі сідали навколо. Той, хто паску ніс, обрізав її з трьох або дванадцяти кінців. Ті шматки лишали як ліки або давали худобі. Після Великого посту починається довгоочікувана смачна трапеза куском паски – «дарою» – і свяченим яйцем.

Решту свяченої «матки» залишали на столі до святої (Фтомової) неділі. «Сестру» з’їдали в будні, а пасочки дарували одні одним разом із писанками, давали бідним або священикові. Паска тепер – як фетиш. Доки вона в хаті – туди не може приступити нечиста сила. Якщо миша (нечисте створіння) з’їсть трохи паски, в неї виростуть крила, й вона перетвориться на лилика (кажана). Крихти паски викидають у город, із них має вирости зілля «Божа мати». Ці основні пасхальні повір’я поширені на території всієї області.

Писанкарки малювали яйця безкоштовно

У статті «Писанки» Федір Потушняк відмічає, що спосіб малювання яєць по всьому Підкарпатті був майже однаковий. Робили це металевим пристроєм, який виготовляють із вушка покришки, що на люльці, й використовують віск та фарби. В кожній частині закарпатського села була одна або більше писанкарок. Яйця вони малювали безкоштовно. Така праця, згідно з народним світоглядом, заслужена перед Богом. Відмовити – це великий гріх. Спочатку яйця варять, потім охолоджують у воді. Бджолиний віск розтоплюють і металевим пристроєм на шкаралупі виводять орнамент. Опісля яйце опускають у фарбу, виймають і залишають висихати. Віск стирають тканиною.

Щодо орнаменту, відзначає дослідник, то він буває різним за зовнішнім виглядом, але в основі один, майже однаковий від Тиси до Ужгорода. Гуцульський геометричний візерунок на яйцях зустрічається рідко, й то лиш у верхній частині гуцульського краю. А загалом це квітки, смерічки, грабельки, ламана лінія, трикутники, ромби, листки, зірка й різні їх комбінації.

Писанки залишають до другого або третього дня Великодніх свят. Тоді хресні матері (маточки, нанашки) дають їх біля церкви похресникам разом із пасочками. Мальоване яйце є прикрасою, його тримають у скрині (ладі) або на полиці.

Ілля ГРИБАНИЧ, Закарпатський обласний краєзнавчий музей ім. Т. Легоцькогого

Фото О. ШТЕФАНЬО

Теги: традиції, паски

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати