Тарас Данилич. Митець, що вийшов із народу, але залишився разом з ним

Навчався і прийшов у мистецтво як різьбяр по дереву, в 1964-му закінчив відділення художньої обробки дерева Ужгородського училища прикладного мистецтва, де педагогами з фаху були знані скульптор Василь Свида, живописці Антон Шепа, Микола Медвецький. Однак справжнє визнання здобув саме як художник.

Учасник обласних виставок із 1979 року, всеукраїнських та закордонних – із 1987- го. Організував 4 персональні виставки в Ужгороді, по одну – в Києві та Мукачеві. Член Спілки художників України з 1989 року, двічі лауреат обласної премії ім. Й. Бокшая та А. Ерделі, заслужений художник України (2005). Звання народного отримав у 2016–му до Дня Незалежності. Нині Тарас Данилич каже: «Премія – це стимул. Якщо будеш думати тільки про неї, то ти її ніколи не отримаєш. Просто працюй, працюй, працюй. Нагорода сама тебе знайде…»

Майстерня художника напрочуд охайна та затишна. Зрештою, так само виглядають будинок, подвір’я й усе господарство митця. Вочевидь, ця впорядкованість є прикметною рисою характеру й творчого почерку художника, який до того ж виявився надзвичайно гостинним, доброзичливим і цікавим співрозмовником. Працює митець у техніці темперного та олійного станкового живопису. Відомий насамперед як автор багатофігурних сюжетних композицій, за якими можна вивчати географію та етнографію Закарпаття. Дивлячись на його полотна, надовго поринаєш у мальовничий світ Карпатських гір і полонин, стаючи мимовільним учасником народного побуту, праці, обрядів і свят. Навіть назви робіт відповідні: «Молитва за країну», «Стужицький дуб», «Ужгородський ярмарок», диптих «Під Варваркою та Стримбою», «Танок молодої», «Турянські коляди», «Поливанки під Гострою», «Спогади старого мельника», «Свадьбовий когут», «Свято св. Іллі у Буківцьово», «Сільська студня».

Десятки персонажів живописних сцен Тараса Данилича виписані з віртуозною автентичністю, тут немає випадкових чи знеособлених фігур. Тому митця ще називають майстром мініатюрного портрета, де кожна фігурка має власний характер, не губиться серед інших. Все, що зображено на картинах, живе справжнім життям! Більшість персонажів, архітектурних пам’яток, пейзажних і сюжетних композицій не є вимислом. Митець зазначив, що першу свою роботу намалював у гірському селі Буківцьово на Великоберезнянщині, потім поїздки селами захопили. Тому й нині чимало подорожує Закарпаттям, любить творити з натури й усе, що його цікавить, зображає олівцем на папері. Роб­лячи ескізи, багато спілкується з людьми, спостерігає за їхнім повсякденним життям, фіксує різні ситуації та сценки. А відтак у своїй філігранній брейгелівській манері переносить усе це на живописні полотна. Навіть декілька півників, що живуть у господарстві митця, стали героями колоритної серії картин «Ґазда». «Мої полотна прості, як саме життя, і багаті всім тим, що в ньому є», – додає.

Сам автор зізнається, що ідею майбутньої роботи може виношувати рік, а то й більше, але процес малювання відбувається швидко, на одному диханні. Хоча роботи об’ємні. Глибоко закоханий у рідний край та його людей, народний художник Тарас Данилич каже: «Для мене Закарпаття – місце, де я народився та виріс, де живуть рідні. Звідти черпаю й натхнення для своїх картин. За допомогою живопису цю красу намагаюся донести й до вас, тому всі зможете хоча б на мить побувати в Карпатах». І нині митець продовжує активно творити, займаючись, крім живопису, ще й оздобленням іконостасу місцевої церкви. Він вийшов із народу, але залишився разом із ним, пам’ятаючи, що є його часточкою на всі сто відсотків…

Оксана Штефаньо
Фото О.Юрченко

Теги: Тарас Данилич, художник

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати