Декілька запитань до відновлення Мужіївського золоторудника

«На сьогоднішній день ми цілком усвідомлюємо геологічні та операційні ризики проекту, високі вимоги місцевих громад щодо екологічності, а також фактичну неможливість залучення довгострокового боргового капіталу в країну з переддефолтним рейтингом. Ми це розуміємо, тому від держави хотіли би отримати лише дві гарантії. Першу: сигнал, що країні дійсно необхідний великий проект із видобутку та збагачення поліметалевих руд, та другу – гарантію того, що ліцензійні умови та регуляторні правила у сфері надрокористування будуть стабільними під час реалізації проекту», – пояснив на зустрічі з керівництвом Державної служби геології та надр України голова компанії «Avellana Gold», американський інвестор Брайан Саваж.  У відповідь керівник Держгеонадр Микола Бояркін заявив: «За умови успішної реалізації проекту, ми розраховуємо на запуск в Україні ще 2 – 3 юніорських компаній, які мають стати вагомими конкурентами аналогічних проектів Канади, Австралії, Африки. Це один із тих вкрай важливих якірних проектів, до реалізації якого служба йшла не один місяць. Одне з наших завдань – це включення його до переліку базових на рівні інвестиційних проектів країни».

Закарпатські медіа одразу зацікавилися цією новиною, адже в першу чергу вона стосується нової спроби оживити Мужіївський золото-поліметалевий рудник на Берегівщині, про проблеми якого – екологічні, економічні та кримінальні – написаний не один матеріал, зроблений не один телесюжет. Щодо останніх, то не секрет: незадовго до Революції гідності рудник прибрав до рук голова януковичівського МЗС Віталій Захарченко, стосовно якого в 2014 році СБУ розслідувала справу про привласнення майна шляхом зловживання службовим становищем при проведенні процедури банкрутства ТОВ «Закарпатполіметали». При цьому називалася цифра в 160 мільйонів гривень, у які було оцінене майно, незаконно придбане тодішнім головним міліціонером країни. Інтерес «родини Януковича» до Мужіївського родовища був зрозумілим – адже розвідані запаси тут налічують 55 тонн золота (на суму майже два мільярди доларів), а також мільйон тонн свинцю та цинку (ще два мільярди доларів). Окрім запасів, які треба з немалими затратами вилучити з мужіївських пагорбів, на території рудника розташоване сховище вже добутої породи, в якій знаходиться близько тонни золота та понад чотири тонни срібла – загалом на 35 мільйонів доларів.

Піар-кампанія за рудник

Незабаром після перших повідом­лень про новий сплеск цікавості до багатостраждального родовища, а разом із ним і перших насторожених публікацій стосовно перспектив чергової спроби «озолочення» краю, в кількох ЗМІ вийшла низка матеріалів, де мешканців Берегівщини запевняли в повній екологічній безпеці нового економічного проекту, в зисках, які отримає й регіон, і вся країна, тощо. При цьому ЗМІ, які надрукували ці статті, не приховували, що розміщували їх на платній основі (хоч і без позначок «на правах реклами»). Практика оплачених матеріалів на наших теренах не нова й спокійно сприймається суспільством, відтак є підставою для широкої громадської дискусії, частиною якої буде й ця стаття.

Почну з далеких від гірничодобувної справи аналогій. «…Інвестори мають бути на рівні «священних корів», адже допомагають відроджувати нашу економіку, …зокрема відновити Мужіївську золотокопальню», – таким висновком закінчується один із низки PR-матеріалів (того самого «піару» в справжньому, маркетинговому значенні цього всім відомого нині слова), що недавно вийшли в берегівських ЗМІ. Стаття намагається переконати громаду Берегівщини, що новий проект відновлення золотополіметалевої копальні в Мужієві принесе виключну користь мешканцям краю, наповнить місцеву та державну скарбниці, при цьому ще й вирішить низку гострих екологічних проблем, породжених попередньою експлуатацією родовища. Втім фахівцю з PR варто було б поцікавитися нюансами життя священних корів. Бо сьогодні навіть обивателям, які не бували в Індії й не цікавилися індуїзмом, із численних телешоу про мандрівки відомо: в тих краях ці тварини, попри свою святість, не приносять оточуючим жодної користі – від них не можна брати ні молока, ні тим паче м’яса. Через що й сучасні індуси ставляться до своїх святих корів не надто шанобливо – просто ігнорують їх, і нещасні тварини вештаються вулицями перенаселених міст, копирсаючись у купах сміття. Чи варто українцям таким самим чином ставитися до інвесторів – з одного боку, не чекати від них жодної користі, з іншого – не зважати на їхню діяльність? Певен, що відповідь тут очевидна: і громадськість, і засоби масової інформації мають ставитися до інвесторів зовсім не як до священних корів.

Скоріше, апріорі як до «троянських коней» – себто, справедливо побоюючись «данайських дарів», проявляти до них особливу пильність. Тим паче, коли справа стосується такої сфери, як довкілля, про шкоду якому, завдану попередньою експлуатацією Мужіївського родовища за роки його діяльності, вже стільки сказано та написано, що наразі нема чого й додати.

Питання, на які хочеться отримати відповідь

Треба вітати спробу ініціаторів нового економічного проекту донести до суспільства свою позицію. Відтак варто сподіватися, що низка вище згаданих публікацій – то лише перший крок, і в подальшому компанія «Avellana Gold» не уникатиме гострих питань, які їй задаватимуть і журналісти, і пересічні громадяни, і – найголовніше – фахівці. Автор цього допису є представником першої групи – журналістом, і порушить тут низку загальних питань, на які сподівається отримати відповіді. Отже, питання перше: ким є «Avellana Gold» у економічному світі? До цього року про неї навряд чи чув хтось як із пересічних закарпатців, так навіть із фахівців гірничодобувної справи. Після перших, доволі скептичних, публікацій щодо цієї компанії в інтернеті з’явився сайт avellanagold.com із інформацією про неї – щоправда, наразі лише англійською мовою. З нього можна дізнатися, що «…Компанія була заснована після революції Євромайдану групою міжнародних інвесторів, які сприйняли події в Україні як провісник змін на інституційному рівні, котрі призведуть до більшої безпеки для інвесторів, які б залучили капітал, необхідний для рекапіталізації гірничодобувного сектору в Україні». Чудово, але хотілося би подробиць – у яких саме компаніях світу працювали фахівці «Avellana Gold»? «Люди зі світовим досвідом і бездоганним резюме, вони успішно реалізують аналогічні масштабні проекти» – саме так їх презентує PR-стаття в берегівських ЗМІ…

Питання друге (але не другорядне): яким чином компанія збирається вирішувати накопичені екологічні проблеми рудника? Чесно перерахувавши низку проблем, викликаних попередньою діяльністю (а саме – наявність відвалів гірських порід, які стали джерелом забруднення водних ресурсів сульфідами та окисами важких металів), нові золотодобувачі обіцяють: «маємо намір не просто навести лад у екології та почистити територію, а й у загальному сприятимемо благоустрою такого поселення, як Мужієво. На модернізованому промисловому об’єкті будуть застосовані інноваційні технології та використане найсучасніше обладнання, яке не просто зменшить, а значно мінімізує будь-який негативний вплив на довколишнє середовище». Тут дуже хотілося б деталей. То не біда, що ані автор цього матеріалу, ані більшість читачів не є фахівцями з гірничодобувної справи. Зараз не проблема зв’язатися з такими фахівцями й отримати їхню сторонню думку. А тому не варто скупитися на детальне роз’яснення – і щодо технології утилізації відвалів, і щодо технології подальшої експлуатації родовища. До речі, які плани в компанії щодо рідких відходів, котрі після збагачення руди зберігаються в «хвостосховищі» поблизу збагачувальної фабрики? Ну а головне з питань цього розділу – чи планується застосовувати при відновленні роботи рудника ціанідну технологію для отримання золота з руди?

І, нарешті, питання третє (наразі досить цих, хоча певен – надалі в громади Берегівщини їх буде все більше): які в компанії плани на інші метали? Певен, що окрім золота, інвесторів цікавлять також поклади срібла, цинку та свинцю – таблиці з запасами цих металів викладені й на сторінках сайту avellanagold.com. Тому насправді можна казати не про золоту копальню, а про свинцеву. Магія слова «золото» може засліпити багатьох, а от сполучення типу «свинцевий рудник» викликає зовсім інші емоції. Чи готові інвестори та їхні PR-менеджери переконувати населення Берегівщини, яке покладає великі сподівання на розвиток туризму, рекреації та виноробства у своєму краї, що рудник, на якому добуватимуть не стільки золото й срібло, скільки свинець і цинк, – це саме те підприємство, котрого бракувало для привабливості регіону?

Не тільки як журналіст, а й як мешканець Берегівщини (і безпосередньо Берегова, котре також страждає від забруднення води гірським відвалом), сподіваюся на розширену фахову відповідь від представників компанії «Avellana Gold».

Олег СУПРУНЕНКО, соціально-екологічна громадська організація «Чистий берег»

Довідка Державної служби геології та надр України:

«Головою компанії «Avellana Gold» є Брайан Саваж – голова ради директорів «Pioneer Management LLC», приватної компанії, яку він заснував у 2009 році для надання консультацій та інвестування в проекти і компанії зі сфери природних ресурсів. Має 35-річний досвід роботи в галузі, є фінансовим радником «Source Capital Group», а також виконавчим головою ради директорів «Certified Minerals Limited» – сформованої ним компанії для первісної покупки й продажу касситеритових (олов’яних), колтанових (ніобієвих/танталітових) і вольфрамітових руд у старательських артілей, придбання мінеральних концесій у Конго. Крім того, Б. Саваж – невиконавчий директор «Amur Minerals Corporation», компанії з розвідки й розвитку родовищ на Далекому Сході Росії, що котирується на «AIM LSE».

Головою геологічних радників «Avellana Gold» виступає Чарльз Бодрі з досвідом роботи в «Noranda», «Falconbridge», «Xstrata» (зараз – «Glencore»), «Iamgold Inc.», «Xmet Inc.». Він є віце-президентом «Inter­national Explorers and Prospectors Inc.» з активами в Онтаріо, Квебеку і Нью-Брансвіку. Також обирався до ради директорів «Prospectors and Developers Association of Canada».

Українське представництво «Avellana Gold» очолює Микола Гожик, який раніше був головним інженером ТОВ «Закарпатполіметали», директором ТОВ «Сауляк».

Юніорські компанії – компанії, що фінансуються за рахунок приватного та публічного капіталу й створюються переважно геологами зі значним досвідом роботи, вузькою професійною спеціалізацією. Фактично інвестори вкладають гроші не тільки в проект, а в репутацію та досвід засновників. Переважна більшість масштабних проектів із видобутку корисних копалин у світі фінансується за рахунок юніорських компаній. Та лише декілька країн у світі є визнаними лідерами із залучення юніорського капіталу – це Канада, Австралія та Великобританія, вторинні за значенням – ПАР та Китай.