Готуватися до 120-річного ювілею Ґренджі-Донського варто вже тепер

Василь Ґренджа-Донський народився 23 квітня 1897 року у Воловому (нині – Міжгір’я) в багатодітній селянській родині. Розповідав мені, що після 7 років батьки віддали його в єдину на все велике село початкову школу. І лише кожна десята дитина могла тут навчатися… Решта росли неграмотними. Василь учився добре, і після третього класу вчитель узяв його в помічники дяка та слугою. По закінченні школи хлопець влаштувався на роботу листоношею за харчі й притулок у коморі контори. Підготувався по програмі за курс неповної середньої школи й успішно склав іспити. Самотужки вивчив угорську й німецьку мови. Багато читав, у тому числі й твори Тараса Шевченка. В кінці 1915 року його мобілізують у австро-угорську армію та відправляють на східний фронт, в Україну. Тут Василя Ґренджу-Донського важко поранено в груди. Будучи в шпиталі в Будапешті, часу не гаяв. Заочно вчився в Торговій академії. Далі його відправляють уже на італійський фронт. Брав участь у революційних подіях в Угорщині. У 1921-му повертається на Закарпаття, працює в Ужгороді в банку, займається громадською роботою в товаристві «Просвіта». Плідно працює на літературній ниві. Написав і видав у довоєнні часи сім поетичних збірок, низку прозових і драматичних творів, випускав перший україномовний журнал «Наша земля». З 1924 року писав свої твори сучасною літературною українською мовою. Вони виходили окремими виданнями у Львові, Харкові, Києві, Празі, Братиславі, Кракові, Відні, Мюнхені. А стараннями його доньки Зірки в США в 1980 – 1990 роках з’явилися у Вашингтоні в дванадцяти томах.

По приїзду до Ужгоро­да В. Ґрен­джа-Донський знайомиться з Августином Волошиним, його земляком, уродженцем с. Келечин, який мав на нього значний вплив у формуванні як свідомого патріота-українця, громадського діяча, письменника й журналіста. За часів Карпатської України редагує газету «Нова свобода». Уже на третій день після окупації Закарпаття угорськими вояками його заарештували. Сидів у в’язниці в Тячеві, далі пройшов тортури в концтаборах села Крива біля Хуста та Вар’юшлапоша під Ніредьгазою в Угорщині. У неволі заступався за побратимів, за що сам зазнав катувань.

Та він залишився живим, хоч у світовій пресі повідомляли, що загинув у концтаборі. Вирвавшись у липні 1939-го з катівні, проживає в Хусті під наглядом поліції, а на початку серпня того ж року нелегально з сім’єю перетинає кордон біля Ужгорода й потрапляє на територію Словаччини. Друзі з міста Михайлівці допомагають йому добратися до Братислави, де він, працюючи бухгалтером, мешкав до кінця життя.

Помер Василь Ґренджа-Донський 25 листопада 1974-го.

На чужині безмежно тужив за своїм краєм. Після війни на Закарпаття не міг повернутися, бо тут його чекала б доля побратимів по Карпатській Україні. Тільки через 30 років розлуки побував на рідній землі. Під час його другого приїзду в жовтні 1973-го мені пощастило з ним познайомитися, бути його гідом по Верховині.

Позитивні враження від тої зустрічі залишилися в моїй пам’яті на все життя. Про порядність Василя Степановича я чув і з розповіді професора Олександра Фединця. Ґренджа-Донський у кінці 1938-го помістив інтерв’ю з відомим лікарем, у якому той гнівно засуджував окупацію половини Закарпаття гортіївськими загарбниками. І коли в тячівській тюрмі з’ясовували, чи дійсно таке інтерв’ю дав йому Фединець, то Василь Степанович заявив слідчому, мовляв, не зустрічався з медиком, навіть із ним не знайомий, а придумав усе сам, бо відоме ім’я піднімало авторитет газети. Словом, відвернув біду від Олександра Васильовича.

Під час перебування на Міжгірщині Василь Степанович відвідав пам’ятні йому місця, помилувався красою гір і полонин. Він зустрічався з людьми, почуте й побачене часто занотовував, плануючи використати в романі «Сини Верховини», над яким тоді працював. Тішився змінам на краще, що сталися в житті його земляків. Та з жалем говорив, що не все робилося, аби закарпатці й українці мали краще життя, більше прав і свобод у тодішній державі. Коли я запитав його, чому обрав собі псевдонім «Донський», то відповів, що українці живуть від Карпат до Дону. На прощання сказав пророчі слова: «Дорогий земляче, настане час, коли ми з тобою будемо жити у своїй, незалежній Україні». На жаль, не дожив він до того часу. При від’їзді Василь Степанович обіцяв приїхати знову наступного року. Та не сталося…

Ім’я В. Ґренджі-Донського не забули в ріднім краї. Було б добре до наступного ювілею видати хоч найбільш значущі його твори. Зокрема незакінчений роман «Сини Верховини». Тим більше, що багато його творів актуальні й сьогодні.

Микола Сюсько

На фото: В. С. ГРЕНДЖА-ДОНСЬКИЙ (крайній справа) на могилі поета-побратима Луки Дем’яна

Теги: Ґренджа-Донський, письменник, Карпатська Україна

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати