Енвере, зимовий сезон уже практично завершується, яким він був для українських фристайлістів?
— Досить-таки успішним, особливо для чоловічої команди. Хочеться, щоб такий рівень показували й дівчата, однак через травми та відсутність тренувань у провідних фристайлісток говорити про це не доводиться. Одна зі спортсменок, Ольга Полюк, перейшла на більш складний стрибок – потрійне сальто, це вплинуло на її показники. Але гадаю, що до Олімпіади вдасться виправити недоліки та підтягти до такого стрибка ще трьох спортсменок. Щодо хлопців, перед нами було поставлене завдання – потрапити до кращої трійки в загальному світовому заліку. А вийшло так, що Олександр Абраменко став першим і привіз в Україну вагомий трофей — кришталевий глобус. Цей здобудок — перший в історії фристайлу країни, а загалом – другий із зимових видів спорту (перший виборола лижна гонщиця Валентина Шевченко). Інший наш спортсмен – Микола Поздерко — також у цьому році набрався досвіду і вже дихає в спину О. Абраменку. Цьогоріч ускладнили для нього програму виступів, завдяки чому він двічі потрапляв до фіналу етапів чемпіонатів світу. Однак, мабуть, Микола ще психологічно не був готовий до такого успіху й у вирішальних стрибках допускався помилок.
Скільки українських фристайлістів зможуть поборотися за ліцензії на зимову Олімпіаду в Південній Кореї?
— Розраховуємо бути представленими на наступних іграх трьома дівчатами або стількома ж чи двома хлопцями.
Знаю, що перед Ванкувером кандидатами до складу зимової олімпійської збірної країни були 14 закарпатців, нині ж залишилося всього двоє сноубордистів. На вашу думку, чому за 7 років (з 2009-го) кількість наших олімпійців так різко зменшилася?
— На Закарпатті чомусь не зацікавлені мати класних спортсменів-професіоналів, а відтак і фінансувати їх тренувальний процес. Передбачаю, що з таким підходом на майбутній зимовій Олімпіаді навряд чи побачимо бодай одного закарпатця!
Можливо, така ситуація склалася через важке економічне становище, війну на сході України?
— Не варто списувати існуючі реалії на ці чинники, адже вказані проблеми почалися ще задовго до названих подій.
Після вас із Станіславом Кравчуком у закарпатському фристайлі практично пустка. Чому так склалося, що відсутня достойна зміна, де поділися наші спортсмени, адже в Берегові функціонує ДЮСШ із фристайлом?
— На жаль, змушений констатувати, що перспективних фристалійстів на Закарпатті немає. Чомусь команда краю не бере участі в чемпіонатах України. Хоча, до прикладу, з Миколаївської області, де природних умов для заняття фристайлом практично немає, команда є постійним учасником першості.
До яких змагань, Енвере, готується збірна України з фристайлу?
— Фактично сезон уже завершується. Готуємося до юніорського чемпіонату, який пройде на Буковелі, далі плануємо провести двотижневий тренувальний збір у сусідній Білорусі, а потім сконцентруємося на підготовці до чемпіонату світу.
У попередньому інтерв’ю «НЗ» серед іншого йшлося про розвиток нових видів фристайлу – слоуп-стайлу та скі-кросу. Зокрема йшлося про розбудову бази під ці види на Закарпатті. Якісь задуми вдалося втілити в життя?
— Зауважу, що слоуп-стайл нині став дуже популярним у світі, він менш ризиковий, аніж акробатика, тому й набуває поширення, особливо серед дітей. Прикро, на Закарпатті далі балачок справа не пішла, а от у Івано-Франківській та Рівненській областях уже почали будувати інфраструктуру під ці види. Якби знайшлися інвестори, то і в нас можна це робити на базах у Кострині та Синяку.
Після завершення спортивної кар’єри ви переїхали до Казахстану тренувати збірну цієї країни. Цікаво, а від України не було жодної пропозиції?
— Достойної так і не отримав, хіба що тодішній головний тренер збірної Юлія Фоміних запропонувала йти тренувати дітей у Берегово за зарплатню, трохи більшу від однієї тисячі гривень. Якби я щодня їздив з Мукачева до Берегова, то цих коштів мені б і на дорогу не вистачило, тож змушений був шукати інші варіанти працевлаштування. Згодом запросив головний тренер збірної Казахстану з фристайлу. За час своєї роботи там зумів підготувати чотирьох спортсменів, які вибороли ліцензії на Олімпіаду в Сочі. Одна із фристайлісток пробилася до фіналу й посіла шосте місце, залишивши позаду в тому числі й українок – це був вагомий успіх для молодої казахської команди. Мабуть, мою працю оцінили в Україні й запросили на роботу виконувачем обов’язків тренера збірної з фристайлу. Погодився на пропозицію, а згодом взяв участь у конкурсі на цю посаду і вже впродовж півтора року треную кращих українських фристайлістів.
Енвере, ви — тренер збірної України, а де проживає родина?
— У Мукачеві, де й відсвяткував приємну подію — в нас із дружиною народився недавно син-первісток. Клопотів додалося…
Роман Сенишин