Пам’ятник карпатській бджолі на Міжгірщині споруджено приватними ініціативою і коштом

Можливо, й нема нічого дивного в тому, що закарпатська глибинка заслужила на надзвичайний факт. Що не село на Верховині, то тут, то там можна помітити біля садиб пасічні ферми. Цілі рої вуликів, скажімо, в Студеному, Соймах, Репинному, Колочаві... З цього приводу в пострадянський час хоч перейменовуй назви осідків або давай їм кучеряві псевдоніми, чи пак пишні клички, приміром Пасічне, Медоносне, Бджолинне, Нектарне... А народилася нешаблонна ідея звести винятковий обеліск у завідувача кафедри селекції та репродукції карпатських бджіл ННЦ Інституту бджільництва ім. П.Прокоповича Василя Гайдара. Відтак цей намір охоче підтримав знаний і шанований на Хустщині професіональний пасічник Йосип Рачок. Саме на його власні кошти він був виготовлений. Автором монумента став його земляк — художник Олександр Певс, хоч в цьому можна дещо приплюсувати заслугу і Йосипу Йосиповичу, який із 30 ескізів прискіпливим оком вибрав один, вносячи повсякчас доречні корективи.

Монумент вдався на правічну славу. Загострений його пік витончено копіює вершину близької гори насупроти. Та тут як не крути головою, а перед очима — одна краса! Це про урочище Петровець — зелену околицю села, де вмостилася на мармуровій плиті біля автомагістралі на узвишші рельєфно зображена медоносна трудівниця на довгі літа літувати, зими зимувати. А поруч гудуть вже живі бджоли зразкової племінної пасіки-репродуктора, на якій турботливо хазяйнують Василь Плиска з дружиною Наталкою, братом Михайлом. Вони — її спадкоємці. Саме в цій мальовничій місцині нині всесвітньо відома бджілка й народилася завдяки фанатичній праці передусім тих, чиї портрети і прізвища на пам’ятнику

...Велич починається з малості. Вучківець Іван Юрик, який помер у 80-річному віці, майже за випадкових обставин зайнявся спілкуванням з бджолами. У молодості гнав бокори по Ріці, відтак став завгоспом школи в рідному селі. Якось скоївся з ним драматичний випадок. Лісовоз, який транспортував деревину на будівництво нового навчального закладу, застряг у річці. Щоб витягувати деревину, треба було лізти у льодяну воду. Іван Ілліч був з числа смільчаків. Та ба, невдовзі з цього приводу далася взнаки хвороба ніг. Хтось порекомендував лікуватися укусами бджіл. Отож і зайнявся пасічною азбукою. За ремесла ставало загадково: чи то медоносниці ліниві, чи ноги не чують жало? Щоправда, самопочуття на диво швидко поліпшувалося. А тут ще й щасливий трафунок — знайомство з видатним науковцем з Москви Вадимом Губіним. У співпраці з ним й освоювали медоносну «цілину» гірського краю з благополучним кліматом, де нектар, мов роса небесна, щедро напоєний п’янким ароматом цілющого світу флори. До науково-дослідницьких робіт на угіддях Петрівця підключилися і такі світила галузі, як Гурген Аветисян, Іван Давиденко та багато інших.

Ефект селекційної роботи не забарився — невдовзі був виведений еталон чистої карпатської бджоли, яка відзначалася багатьма корисними рисами. Зокрема, миролюбністю, хоч цілуйся з нею — не кусається. Морозостійка, а ще — справжня роботяга, бо меду дає бесагами, до всього продукт чудоякісний. Суперкласні бджолосім’ї блискавично замандрували за тридев’ять земель — Італію, Чехословаччину, Болгарію, Румунію… Кажуть, що на тему казкової карпатської бджоли захищено понад два десятки дисертацій! А ще додають, що вучківець Юрик завдяки ним заприятелював з багатьма шишкарями, в тому числі братом письменника — лауреата Нобелівської премії Михайла Шолохова. А що прихильників має бджола, то має! Це яскраво ілюструвала десятирічна презентація пам’ятника. Лиш географія прибулих у Вучкове яка була широка: Львів, Волинь, Київ, Москва, Татарстан, Чувашія. Казахстан. Білорусь, Польща... Представники спілок, товариств, братств, асоціацій теж засвідчували високий дух об’єднання людей за інте­ресами пасічницького діла. Виявляється, що крилаті трудівниці мають і своїх медиків, точніше ветлікарів, на честь їх є музеї, організовуються свята меду і т.д. і т.п. Душа бджоляра — запорука успіху, а не лише соти, вулики, як дехто міркує. Цікаво послухати нащадка Івана Юрика — сина Василя, медика за фахом, зараз — пенсіонер. За його словами, мед — то справді потужна сила. Батько завдяки цьому продукту не лише здолав важку хворобу ніг, але ніколи не звертався до лікарів, тим паче не відпочивав у санаторіях. Самоучка-бджоляр був у 1971 році учасником міжнародного конгресу бджолярів, представляючи карпатські високопродуктивні бджолосім’ї, і вірність їм зберігав до останку життя. Вони теж йому залишилися відданими. Цікавий факт: бджоляр помер у березні 2006, а його підопічні — влітку того року.

Так і хочеться завершити на мажорній ноті: якщо є такі славні бджоли, як у Вучковому, то бути завжди солодкому меду не лише в Карпатах! 

Василь Пилипчинець

Теги: бджола, пам'ятник

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати