Народний одяг, як відомо, є символом національної самоідентичності та високої культури, у даному випадку, наших краян. Як зазначив Роман Пилип, закарпатський народний одяг вирізняється великою варіативністю локальних комплексів та їх художніми особливостями. На червоній доріжці планованого фестивалю будуть представлені основні типи традиційних костюмів закарпатців.
Під час показу їхню художню та історичну цінність коментуватимуть Роман Пилип та Василь Коцан. У програмі заплановано показ костюмів із колекції дослідника вишиванок та з фондів Закарпатського обласного музею народної архітектури та побуту. Ця подія потрапила у розряд унікальних явищ, адже показів народного костюму в такому форматі ще не було. Зазвичай ми маємо можливість подивитися його на манекенах. Цього ж разу дівчата демонструватимуть одяг у такому ракурсі, в якому він використовувався сторіччя тому. На фестивалі можна буде подивитися костюми на людях в русі, а це можливість осягнути його просторові можливості, також побачити відмінність між зимовим та літнім одягом, який носили у низинних районах та горяни.
Роман Пилип розповів про сам захід і як з’явилася ідея його втілення. «Як відомо, традиційний народний костюм та вишивка є невід’ємною складовою культури українського народу. На початку минулого століття він був символом національного самоусвідомлення та піднесення. Через природно-географічні та культурні чинники на Закарпатті сформувались своєрідні типи вишивки, свої локальні типи одягу, що відображають історичні, соціальні та духовно-культурні процеси. Костюм та вишивка є вічним джерелом нашої культури, яку потрібно не тільки зберігати, вивчати, плекати, але й популяризувати. Для цього в нашому краї проводяться різноманітні заходи, — наголошує мій співрозмовник. — Цим займаються громадські організації та обласні музеї. Але нам здається, що найефективніше вишивку популяризувати через моду, зробивши її річчю першої необхідності. Ідея проведення показу традиційного народного строю вже давно наелектризовувала мистецький простір нашого міста. Подібні заходи також роблять інтерактивними музейні експозиції».
У чому цінність саме цього фестивалю, цікавлюся? «Показ костюмів Закарпаття кінця ХІХ – першої половини ХХ ст. не зобов’язує нас до зміни «жидівського дрянтя», як свого часу висловлювався Ф.Потушняк, на вишиті бунди, кептарі, філігранні вишиті сорочки заспульниці, лайдані, довгані, барвисті плати, пілки, катрани, — продовжує Роман Пилип. — Кожен час залишає свій слід у його мистецтві та культурі. Наша мета – збереження, вивчення, популяризація задля розуміння і шанування найдорогоціннішого спадку наших предків. Ми повинні любити та пишатися цим надбанням. Хоча старовинні техніки вишивання, художньо-естетичні прийоми, способи крою традиційного вбрання вже безповоротно зникають, ми зараз можемо привнести в сірі будні делікатні та високомистецькі нотки народного в сучасне вбрання. Цим самим стверджуючи свою громадську позицію, свій патріотизм. Вважаю, зараз це на часі».
Активіст Василь Савчин, який вже проводив подібні заходи (до прикладу, марш у вишиванках на День незалежності) теж долучився до організації фестивалю. Він у свою чергу зазначив: «Це, без усякого сумніву, знакова подія. Вперше в Ужгороді виникла ідея показати історію закарпатської вишиванки, сам захід наповнений ще й просвітницькою ідеєю серед молоді на ньому. Ми плануємо долучитись до збору коштів у підтримку наших військових».
Анастасія Ножка. Фото Сергія Гудака