З піснею крізь життя. "Боян" святкує своє 50-річчя

У міру зростання числа працівників, переважно чоловічої статі, цікава ідея оволоділа масами і  матеріалізувалася в кінці 1963 року. Працівники найбільш чоловічого факультету УжДУ, «щасливо обдаровані музикальні натури», представники «щасливо обдарованого народу» захотіли реалізувати свою споконвічну потребу виспіватися і обрали слухачами учасників урочистого зібрання в клубі Ужгородського державного університету з нагоди річниці Збройних сил СРСР.

У той час питання про створення колективу художньої самодіяльності у будь-якій державній установі чи виробничій сфері, як би воно не дискутувалося у колективі, вирішувалося «трійкою»: керівник – секретар партійного комітету – голова профспілкового комітету. У другій половині 1963 року на фізико-математичному факультеті УжДУ цю трійку складали декан — доцент Григорій Сірик, секретар партбюро — заві­дувач лабораторій кафедри фізики напівпровідників Олексій Пархоменко, голова профкому — старший інженер напівпровідникової лабораторії Дмитро Семак.

Разом з активістами культурно-масової роботи факультету доцентом Іваном Маркушем, старшим інженером Юрієм Палінчаком, завідувачем кабінету Віктором Федоровим трійка дала добро на започаткування роботи зі створення чоловічого хору викладачів та співробітників.  

У вересні 1964 року на посаду асистента кафедри фізики напівпровідників УжДУ був зарахований випускник аспірантури Чернівецького університету Олександр Борець, який одразу став незмінним учасником хору та його солістом. А з вересня 1965 року в хорі почав співати випускник фізико-математичного факультету 1964 року, аспірант кафедри обчислювальної математики Василь Маринець, який з часом утвердився на позиції провідного соліста, авторитетного керівника.

Загальновизнаним матеріальним і моральним спонсором  творчого самодіяльного колективу був ректор, фізик, професор Дмитро Чепур. У тому, що може для учасників художньої самодіяльності зробити ректор, капеляни переконалися на третьому році її функціонування, коли на шести автобусах чоловіча капела, студентський ансамбль пісні й танцю «Шовкова косиця» та камерний оркестр «Дівертисменто» були відряджені у тривалу концертну поїздку до Чернівецького університету та Кишинівського політехнічного інституту. Постійним представником ректора в капелі та її активним учасником був проректор Іван Чаварга, а згодом ці функції виконував проректор Юрій Туряниця. З їх участю планувалася робота самодіяльного колективу, вони ж інформували ректора про її ефективність.

Наступні керівники університету В.Шульга, В.Лендьєл, В.Сливка, В.Русин, М.Вегеш визнавали доцільність існування такого самодіяльного колективу в Ужгородському державному університеті, продовжували надавати капелі можливу допомогу в реалізації її творчих планів.

На звітному концерті колективів Закарпаття в Києві у листопаді 1973 року університетська хорова капела була представлена 69 виконавцями і являла собою типовий тогочасний численний самодіяльний хоровий колектив.

Нові часи, які настали після проголошення незалежності України, внесли свої корективи в специфіку діяльності хору. Поява нових людей в складі капели «Боян» пострадянського періоду продовжувалась за рахунок як працівників університету, так і любителів хорового співу з Ужгорода.

Тенденція до оновлення складу капели упродовж останніх 20 років зберігається і понині. Десятирічна активна діяльність капели була гідно відзначена на державному рівні.

Художній керівник і диригент П.Гудз володів секретом успіху роботи з колективами художньої самодіяльності, без чого важко було сподіватися, що заснований у 1964 році факультетський співочий самодіяльний гурт уже через два роки підкорить сцену в Кишиневі, а в травні 1968-го здивує заповнену актову залу червоного корпусу Київського державного університету імені Т.Шевченка.

Його наступник, творчий працівник і кваліфікований диригент П.Рак з 1975 року обіймав посаду хормейстера капели, а восени 1977-го замінив свого вчителя П.Гудза на посаді її художнього керівника. Почалася робота  над удосконаленням репертуару хорового колективу, з яким побував у Ризі, Таллінні, Будапешті, Сату-Маре, Бая-Маре тощо. Діяльність Петра Рака була високо оцінена. 17 липня 1978 року Указом Президії Верховної Ради УРСР йому присвоєно почесне звання «Заслужений артист Української РСР», а 26 червня 1995 року Указом Президента України за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурний розвиток області, високу професійну майстерність та з нагоди 50-ї річниці возз’єднання Закарпаття з Україною — почесне звання «Заслужений діяч мистецтв України».

Новий 2001—2002 навчальний рік і відповідний йому концертний сезон капела «Боян» розпочала під керівництвом В.Гайдука, старшого викладача Ужгородського музичного училища, члена Національної спілки композиторів України, а з 2009 року — заслуженого діяча мистецтв України. З 1993-го Василь Михайлович із задоволенням для себе і користю для нас співав у капелі «Боян» на правах її хормейстера, тож у потрібний час виявився у потрібному місці. Під його керівництвом капела успішно виступала на міжнародних конкурсах у 2001 та 2002 роках у м. Банська Бистриця (Словаччина), міжнародних фестивалях хорового мистецтва у 2006 та 2010 роках в м. Фоньод (Угорщина).

За 50 років існування капели «Боян” її школу пройшло близько двох сотень працівників нашого  навчального закладу, студентів, любителів хорового співу міста над Ужем.

Іван Шманько, доцент, президент капели «Боян» в 1989—2001 роках