Дмитро Кешеля: "Те, у що перестаєш вірити, назавжди зникає..."

За особистий внесок у розвиток української літератури закарпатський письменник Дмитро Кешеля нещодавно отримав найвищу нагороду Національної спілки письменників України — золоту медаль «Почесна відзнака». Ось уже понад чотири десятиліття оригінальна творчість нашого земляка хоч і викликає завжди неоднозначні оцінки, але нікого не залишає байдужим.

Дмитро Кешеля: "Те, у що перестаєш вірити, назавжди зникає..."

Дмитро Кешеля просто зобов’язаний був перед своїми предками народитися на Закарпатті десь на початку п’ятдесятих. І мусив з’явитися у дуже сонячному селі, де солярна енергетика просто на очах обертається плодами. І саме тоді, коли розлітаються на тріски великі держави і ще пам’ятається голод.

Бо хто б тоді замість нього сказав: «У довгій і білій-білій домотканій сорочці, з терновим вінком на високому і ясному чолі, твердою селянською ходою йшов босоніж по ріллі Великдень». І справа не тільки в селянській символіці. А в тому, чи відає він, письменник, що творить? Навряд чи в когось іншого із сучасників знайдеш отакий могутній образ-прірву між християнським і язичницьким світами. І тому так пронизує це Кешелівське питання: ступати по воді і ходити по землі. Що трудніше дається?

І оце «Низьке небо» Дмитра Кешелі – річ настільки сильна в своїй простоті, що тільки знову ж таки ота селянська символіка рятує від ірреальності. Бо що, аби бути великим, треба спуститися до прірви? Адже на верховинах небо низьке. Це «хемінгуеївська» притча, але не про море, яке поглинає. А про гори, в яких страшно рости вгору.

І ще світ письменника — це прекрасні притчі про переступи: між селом і містом, між чоловіком і жінкою, між цим і потойбічним. «Але, Господи, ти подарував мені місто!» – по-дітвацьки вражений його маленький персонаж. «Не покидай, спаси мене, Маріє!» – кричить цей хлопчик через півстоліття. Але й місто, й жінку, і дорогих тобі людей треба тримати в своїй уяві, доки живеш. Бо «те, у що перестаєш вірити, назавжди зникає».

Десятки книг оповідань, повістей, романів, а ще п’єс і сценаріїв художньо-документальних фільмів… Що об’єднує цей потужний творчий багаж? Стихія народної мови! Так, саме у творах Кешелі пізнаєш, що таке пірнати в океан народної мудрості. Коли мова натикається на камінь і перестрибує його. Коли її замулюють у глині, а вона від цього чистіша. І вона завжди пробиває собі дорогу будь-де.

Письменницька праця – це дуже часто стилізація. Знаки, символи, родюча земля словників. А у Кешелі ці образи парують просто із землі. І тому тут «білі копиці, тихі і срібні, як мандрівні діди-волохи».

А ще персонажі письменника живуть тут і зараз. Не декларують якісь намагання, а намагаються їх втілювати. І взагалі страшенно збиткуються над усілякими там гаслами і полум’яними маніфестами. Все це для паркану, а не для людей. У городі не посадиш, хіба в полі загубиш. Це така собі «общественная мораль, яку граждане даже перевиполнілі».

І про все це написано часто з таким відчайдушним гумором, котрий додає шаленої швидкості творам. Он тільки був в середині книжки, а вже опинився на «околиці». А вже й сама держава опинилася за готаром. Тому й не хочеться говорити про політичні реалії, яких безліч. Адже всі вони подібні одна до іншої: підкорення – вивищення, герої – жертви.

А от герої Дмитра Кешелі це зрозуміли раз і назавжди й намагаються жити не всередині цих реалій, а всередині себе. Бо хто-хто, а вони знають, що історія жодного разу не сказала всієї правди вголос. Так, десь у кулуарах, чому б і ні? А так щоб одразу всім – не виходить. Бо правда, вона деколи буває й така: «Крізь загратовані віконечка із «скотовозів» дивилися люди-привиди: обличчя зарослі, брудні, худющі…».

Ну, й не можна не згадати тріумф малого Митрика – персонажа багатьох Кешелевих творів. Цей хлопчина, який заново придумав колесо, і тому він такий безстрашний. Бо його час та простір нескінченні. Це йому вдається будь-якої миті повернути нас не так у світ дитинства, як у ті щасливі хвилини, коли все було прозорим. Коли гори не застилали обрію, люди не затьмарювали одне одного. В той час, коли ми були щасливі і коли «дорога несла нас легко».

«Треба уявити Сізіфа щасливим», — як написав Альбер Камю в рік народження закарпатського хлопчика на землі, де вдалося пити вино лише його паризькому земляку Жерару Депардьє...» – так сказав про Кешелю його побратим Дмитро Кремінь. Ну що до цього ще додаш?

Мар’яна Нейметі

12 січня 2014р.

Теги: Кешеля

Коментарі

О.В.П. шанувальниця таланту 2014-01-19 / 16:50:07
Щиро вітаю із золотою медаллю "Почесна відзнака" Ви цю нагороду заслужили своїми неперевершеними творами, із яких б'ють джерела народної мови, іскрометного гумору, читачі дізнаються про звичаї та обряди закарпатців.За вашими творами можна вчити історію нашого краю.А Мар'янці подальших успіхів на ниві літературознавства.
Фотографія унікальна!!!

Станислав Константинов 2014-01-16 / 22:53:30
Несмотря на то, что я ВООБЩЕ не владею украинским языком, а уж тем более русинским, читаю Дмытра с улыбающимся восторгом, воспринимая его тексты как мелодию. И где-то на странице тридцатой забываю, что читаю на непонятном языке - все герои Кешели просто живут со мной, вызывая смех и грусть, гнев и удивление, родные до слёз, простые, понятные и бесконечно глубокие в своей философской простоте.
На мой взгляд, Дмытро один из лучших в сегодняшней литературе. Я й українську вивчив завдяки Кешелі: так хотілося пірнути вглиб його творів. :-))
Долгих творческих лет Автору!

Юрій Крилівець 2014-01-16 / 22:00:09
Вітаю, Дмитро Михайлович!

Наталя 2014-01-15 / 16:43:54
Коли талант пише про талант, читати це велике задоволення. Завжди насолоджуюся і читанням Кешелі, і спілкуванням з ним. І таке ж величезне задоволення маю від всього, що виходить з-під пера Мар'яни. Спасибі вам обом, шановні, за вашу творчість і чисту душу!

читальник 2014-01-13 / 18:46:28
Побажав би Мар"яні Нейметі написати цілу низку таких теплих і фахових замальовок про наших закарпатських письменників.Треба знати й любити своє.

Оленка 2014-01-13 / 16:19:13
Так тож внука свого довгоочікуваного , напевне, несе, тому і такий щасливий)))

Ольга 2014-01-13 / 10:25:23
Така коротка стаття, а який глибокий аналіз! Браво, Маряночко!Тобі вдалось так тонко відчути і передати глибинну сутність Кешелі-письменника і людини.Бачу в цьому4 спробу відродження в краї інституту фахової літературної критики, якої так бракує уже протягом багатьох десятиліть.

О.Д. 2014-01-12 / 23:32:04
Так, фотка чудова ))

Людмила 2014-01-12 / 18:24:43
Фотка розкішна. В житті не бачила Кишелю таким щасливим.

Цінова гойдалка на закарпатському ринку квітів і ярини
Мешканець Тячівщини вже роками виготовляє соляні лампи та створює соляні кімнати
/ 1У Тересві похована "Чорна графиня" – дружина одного з найвідоміших угорських митців ХІХ століття
На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
» Всі записи