Закарпатський полковник запасу має в колекції більше 500 шевронів

— Сем добряче «підсів» на нумізматику.

— Це що, така релігія?

— Загалом, так.

Насправді цей діалог героїв культового американського телевізійного серіалу «Морська поліція: спецвідділ» яскраво характеризує одне із найпоширеніших хобі, котрим людство займається у вільний від повсякденних турбот час, як кажуть — для душі. Видів цієї «релігії» є безліч: нумізматика, боністика, фалеристика, сігнуманістика тощо. Полковник запасу Іван Балашов, у недавньому минулому один із заступників військового комісара Закарпатського обласного військового комісаріату, також переконаний в тому, що його хобі має «професійний» присмак.

— Сігнуманістикою, тобто збиранням пришивних нарукавних (нагрудних, наспинних) знаків розрізнення: нашивок і шевронів, «хворію» майже 16 років, — розповідає він. — Власне, їх колекціонування почалося завдяки начальнику фізичної підготовки морських піхотинців, на жаль, зараз уже не пригадаю його прізвище. Він приїхав до нас за призовниками, а оскільки кандидатів ми завжди відбираємо достойних, то офіцер залишився хлопцями задоволений і на згадку про знайомство... подарував мені свого шеврона. Нині в колекції маю більше 500 одиниць, що розміщені на десятьох тематичних стендах: Збройні сили України, десантні війська та війська спеціального призначення, обласні військові комісаріати та територіальні центри комплектування військовослужбовцями за контрактом, Прикордонні війська та Служба безпеки України, правоохоронні структури, МНС та Національна гвардія, шеврони іноземних армій, медалі, значки, емблеми, головні убори. Найбільший, природно, присвячено Збройним силам України. Тут є найдорожчий для мене експонат — значок мого батька про закінчення танкового училища в 1948 році.

Зі слів офіцера, його зібрання вже може претендувати на вузькоспеціалізовану історичну спадщину, адже містить знаки приналежності військових колективів до видів військ, які вже перестали існувати в Збройних силах України у зв’язку з оптимізацією їх чисельного складу.

Загалом своїй появі шеврони, як засіб передачі ідентифікаційної інформації, завдячують військовим: широковідомі нашивки римських легіонерів, також в кожної когорти або підрозділу Римської імперії була своя емблема. Пізніше, вже в середньовіччя, з’явилася і назва «шеврон» — від французького «chevron». Саме слово перекладається як «кроква» — передусім корабельна. Термін хоч і будівельний, але прижився через те, що офіцери вітрильного флоту нашивали трикутники з прямих відрізків галуна, тасьми або шнура на рукави камзолів, аби під час сутички їх можна було легко розпізнати. Пізніше з’явилася безліч форм шевронів, але назва так і залишилася. Якщо спочатку шеврон позначав старшинство військового, то потім кількість нашитих символів стала символізувати кількість поранень військового, тривалість служби тощо. Історично нашивки для нарукавних шевронів розроблялися з галуна У-подібного або іншого виду.

Зазвичай вони носяться на рукавах форменого одягу солдатів, курсантів, сержантів, унтер-офіцерів, в арміях для позначення військових звань, числа років служби для військовослужбовців служ­би за контрактом, також слугують для позначення приналежності до якоїсь організації, міністерства чи установи.

Нарукавні емблеми приналежності військовослужбовців до ЗС України пройшли складні етапи становлення, які описав у своїх дослідженнях та монографіях куратор секції військової емблематики та уніформології Українського геральдичного товариства полковник у відставці Михайло Слободянюк. Ось як він розповідає про становлення військової геральдики на форумі товариства (символіка Збройних сил України): «Першими емблемами Збройних сил України були розроблені й запропоновані комісії по розробці військової символіки Збройних сил України в серпні 1992 року проекти художника О.Руденка. Вони були виготовлені пробною партією для розгляду на комісії. Під час обговорення 23 січня 1993 року комісія визнала їхнє недосконале художнє вирішення, що разом з претензіями автора призвело до відмови від них.

В результаті в першій половині 1993 року розробка загальновійськової нарукавної емблеми Збройних сил України опинилася на початковому рівні. Тепер завдання створення проектів було прямо поставлено перед головним речовим управлінням тилу Міністерства оборони України. Спочатку воно використало для нового мундира міністра оборони України генерал-полковника Костянтина Морозова (пошитого для візиту до США) і для роти почесної варти кустарно зроблені зразки».

В подальшому автор розкриває таємниці створення загальновійськової символіки, акцентуючи увагу на тому, що до створення пробних ескізів було залучено громадськість, а виготовлення експериментальних партій відбувалося у Львові. Однак на тому етапі емблеми не були погоджені.

– Інші пропозиції були виконані лише як малюнки, – пише Михайло Васильович. – Серед них Костянтин Морозов вибрав одну, однак попросив додати до неї кетяг калини, який був на інших малюнках. Цікаво, що кінцевий варіант емблеми підготували двох типів, які різнилися лише тим, що на одному подано малий державний герб України, а на другому – подібний до нього символ Збройних сил України (тризуб на заокругленому знизу щиті). У підсумку для виробництва було затверджено проект з малим державним гербом України, який і досі носиться всіма військовослужбовцями (у кольорі відповідно до виду Збройних сил) як символ їх приналежності до Збройних сил України. Виготовляються вони в різній техніці, а впродовж останніх років усе більш популярними стають вишиті.

Власне, зібрання полковника запасу Івана Балашова якраз і відображає тернистий шлях військової символіки, адже та геральдична історія, що вмістилася у декількох абзацах тексту, насправді розтягнута в часі на більш ніж два десятки років.

– У колекції є не лише офіційні розробки, а й зразки «народної» творчості талановитих військовослужбовців, — каже її власник. — От, наприклад, шеврон роти вогневої підтримки 15-го окремого гірсько-піхотного батальйону та шеврон прикордонної застави м.Тячів Закарпатської області – вони явно виконані власним коштом, носилися, а згодом були замінені на інші, оскільки не пройшли погодження у геральдичній службі. У мене не виникає сумніву в тому, що закордонне «hobbу», асимілювавшись з часом у загальновживані в нашій культурі «хобі», «гобі», «гоббі», є перш за все добрим засобом боротьби зі стресами. Воно також дозволяє значно розширити кругозір і суттєво допомагає самореалізації…

Віталій Іванов, підполковник.
Фото Петра Марка

► Візитівка співрозмовника
Продовжувач сімейної династії військових полковник запасу Іван Балашов. Остання посада — заступник військового комісара – начальник відділу територіальної оборони Закарпатського обласного військового комісаріату. За освітою — офіцер-танкіст, однак військову службу розпочав у ВДВ (здійснив 18 стрибків із парашутом). Проходив службу в Афганістані.
В подальшому військову службу проходив у 128 механізованій дивізії в м.Мукачево. З 1988 року — у військовому комісаріаті. У 2013-му звільнився з військової служби у запас.

Теги: сігнуманістика, шеврон, Балашов

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати