Юрій Шкробинець. Ім'я, яке не кане в Лету

Люди, які особисто знали Юрія Шкробинця — відомого поета і перекладача, літературознавця, взагалі особистість широкого творчого діапазону, пам’ятають його зосередженим, замисленим, повагом крокуючим вулицями Ужгорода. Він любив спілкуватися з навколишнім світом. Спілкуватися по-своєму — у пильних спостереженнях і глибоких розмислах.

Юрій Шкробинець. Ім

Нікому не знати, хто в його думках був присутнім при тих спілкуваннях. Може, Петефі? Може, Арань?.. Можливо, десятки інших угорських поетів, твори яких він перекладав. В останні роки свого життя Юрій Шкробинець, без сумніву, найбільше спілкувався із Гете, його безсмертною поезією. Він із дивовижним натхненням перекладав на українську мову рядки геніального творця «Фауста». Тут він був істинним скарбошукачем — щасливим на творчі знахідки, якими щедро поділився із читачами у своїй останній прижиттєво виданій збірці перекладів з Гете «Скарбошукач». У моїй пам’яті і свідомості Юрій Шкробинець живе як скарбошукач у світовій літературі, рідній духовності і, найперше, у душах і умах людей, з якими спілкувався. Пригадую, з якою увагою і повагою він розмовляв із своїми колегами — відомими письменниками Іваном Чендеєм, Пет­ром Скунцем, Михайлом Томчанієм, Юрієм Мейгешем, Юрієм Керекешем. Василем Басарабом. Але не менш поважливим був і у спілкуванні з початківцями, взагалі з тими, хто лише пробував сказати своє слово у літературі.

Мене, восьмикласника, з Юрієм Васильовичем познайомив письменник Степан Жупанин. Ю.Шкробииець очолював тоді відділ культури, мистецтва, літератури газети «Закарпатська правда». Йому було приємно, що я з Королева, бо це ж недалеко від Хуста — його батьківщини. Отже, ми майже земляки. Коли ж почув, що мій учитель української мови і літератури Петро Фединець — його однокурсник то взагалі зрадів, як рідному. Уважно перечитав мої перші вірші і... нічого не сказав і не пообіцяв. Зробив так, як діяв завжди — без галасу й обіцянок найкращі з них опублікував у «Закарпатській правді». Знаю, що таким чином він благословив на творчу дорогу не одного нині відомого письменника.

Як перекладач — широко визнаний в Україні, удостоєний всеукраїнської премії ім.Максима Рильського, він ще у далекі 70-ті роки минулого століття (а здається, що це було тільки учора) вболівав, щоб не заіржавів перекладацький плуг у майбутньому.

Він підтримував, заохочував прагнення тодішньої поетичної молоді, серед якої були Володимир Фединишинець, Микола Матола, Дмитро Кремінь, Христина Керита, Марія Кость та інші, перекладати на українську мову твори наших ровесників — молодих угорськомовних поетів — Йожефа Желіцкі, Ласло Фабіяна, Бенедека Ондраша, Золтана Дьорке, Магди Фюзеші. Він навіть написав вступне слово до великої підбірки таких перекладів, які вмістила газета «Молодь Закарпаття».

Спокійний і врівноважений зовні, Юрій Шкробинець гамував у собі великі вулкани болю, гніву, образи від несправедливого ставлення до нього з боку тих, що, маючи доступ і підходи до можновладців, часто вершили людські долі. Це ж на їх совісті те, що Юрій Васильович змушений був піти із «Закарпатської правди», де як професіонал був неперевершеним.

Переживаючи, тамуючи в собі образу, знаходив сили підтримати інших, які також у ті часи були несправедливо гнаними. Згадую, яку відраду в розмовах із ним мали Петро Скунць, Фелікс Кривін, Іван Чендей, Дмитро Кремінь, Василь Басараб... Що ж, істинні скарбошукачі вміють берегти і поважати духовні скарби і душу інших.

Майже все своє творче життя Юрій Шкробинець присвятив перекладацькій справі. 3-під його пера вийшли блискучі, неперевершені переклади поем «Апостол» і «Витязь Янош» Шандора Петефі, «Толді» Яноша Араня, перша в Україні антологія угорської поезії «Угорська арфа»...

Його переклади складають цілу бібліотеку. У ній перлини — з угорської, словацької, чеської, німецької літератури. А ще — з... української. Бо ж переклав  угорською твори Тараса Шевченка, Лесі Українки, Івана Франка, Павла Тичини, Максима Рильського, Василя Ґренджі-Донського... Оце знання мов! Оце той рівень, якого слід прагнути сучасному перекладацтву! І все ж художнім перекладам він присвятив не все своє творче життя. Бо від перших кроків у літературі до останніх днів творчості й земного буття він був поетом. Радів поетичним доробкам Андрія Патруса-Карпатського, Юлія Боршоша-Кум’ятського, Петра Скунця, Василя Вовчка, Василя Діянича, Володимира Ладижця, а згодом і Василя Вароді, Василя Ігната. Але сам у поетичному турнірі на сторінках періодики участі майже не брав. І, може, добре робив. Його поезія настільки душевна, глибинна, інтелігентна, що тогочасна дійсність її вихід у світ, на люди, зробила б калікою. Поет це розумів і оберігав од цього своїх найдорожчих діток — власні вірші. Уже в роки незалежності України почав готувати рукопис збірки своїх поезій. Але знову дійсність виявилась занадто жорсткою. Бракувало коштів, щоб ця книга побачила світ. І, як, на жаль, це часто буває, вихід знайшовся тоді, коли поет переступив межу земного буття.

Завдяки старанням його родини, за підтримки обласної державної адміністрації у видавництві «Карпати» в 2007 році вийшла в світ книга оригінальних поезій Юрія Шкробинця під назвою «Може, в Лету не кане ім’я...». У цих словах — характер поета-скарбошукача, який дуже вимогливо ставився до написаного. Він, як кожна мудра, з високим почуттям обов’язку перед словом особистість, мучився: «Чи все зроблене мною — на найвищому рівні, чи витримає воно іспит часу, чи людям потрібними будуть мої труди?..». Але кожен вірш цієї книги, як і вся його творча спадщина, дає однозначну відповідь: ім’я Юрія Шкробинця — щирого, самовідданого, талановитого трудівника на ниві української літератури не кане в Лету. І до його творчості, як до цілющого джерела, спрагло йтимуть нові покоління шанувальників вітчизняного художнього слова.

А мені особисто, як і багатьом нашим краянам, котрі мали щастя працювати і спілкуватися з Юрієм Шкробинцем, дорогими і пам’ятними на все життя залишились і його мудрі поради, сповнені батьківського тепла настанови. Про одну з них йдеться в наступних рядках:

ЗГАДУЮЧИ ПОРАДИ ЮРІЯ ШКРОБИНЦЯ

Не писалось цілий рік.
Рік тікав, немов потік,
Але враз мороз упав,
І потік той льодом став.
Крига манить, як вікно,
Через неї видко дно.
А отам, на тому дні —
Зажурились мої дні.
Жаль, до них не доторкнусь,
Вже мій час, як рік, минувсь.
Тож кажу тобі: «Живи!
І не гайся, мить лови,
Поки сили, поки час.
Доки день твій не погас».

Василь Густі,
голова Закарпатської обласної організації Національної спілки письменників України

На фото: Юрій ШКРОБИНЕЦЬ (справа) на полонині серед вівчарів (фото з архіву)

 

17 листопада 2013р.

Теги: Шкробинець, поет

Коментарі

Андрій 2013-11-28 / 13:07:07
Щира подяка автору за чудову статтю.Юрій Шкробинець-поет,перекладач,та перш за все мислитель пошуки якого збагатили й збагачують справжніми скарбами.Юрій Шкробинець достойно займає місце в пантеоні видатних синів Краю.

Zoltan 2013-11-18 / 18:16:33
Huszti molodec!

Таня 2013-11-17 / 12:11:43
Цікаво читати статті пана Василя про своїх побратимів. Дякую.

Адмін 2013-11-17 / 10:40:42
Вже на місці ))

ІВАН 2013-11-17 / 10:35:18
А фото то де?

Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
/ 1Єдина на Тячівщині берегиня килимарського ремесла живе у Ганичах
Півжиття в небі
Чистокровні карпатські буйволи в Олешнику – родзинка Виноградівщини й джерело продуктів для гурманів
/ 1Польські мандрівники, що завітали на Закарпаття в рамках туру Карпатами, збентежені ставленням людей до природи
Магнат-мультимільйонер і знаменитий шахрай Нью-Йорка – вихідець із Тячева
Тячівський "кіборг" колядував на вежі Донецького аеропорту
Олена Кондратюк: "Я як хамелеон, що змінює кольори залежно від освітлення, настрою чи обстановки"
/ 7Художник-мольфар із Керецьок малював по франціях-канадах, а в рідному Закарпатті майже невідомий
Книжки Франциска Скорини отримав Закарпатський обласний краєзнавчий музей
» Всі записи