На відміну від "Гоголь-фесту" "Креденц" має більш домашню атмосферу

Недавно у Виноградові відбулася «Файна бавка». Там виступив ваш гурт, групи з Ужгорода й Чопа. Таке враження, що хард-рок не є нині масовим музичним напрямом.

— Хотів би уточнити, що йдеться не про хард-рок. Сьогодні, якщо у нашій музиці і є елементи класичних рок-напрямків, ми прагнемо не наслідувати когось, шукаємо власну музику, власний стиль, який можна назвати «progressive». Щодо масовості-немасовості... По-перше, виноградівський концерт відбувався у закритому приміщенні, не розрахованому на велику кількість учасників. Тому ми свідомо дали мінімум інформації про наш виступ. А по-друге, вхід на концерт був платним, що теж вплинуло.

Отже, «прогресив». Як ви прийшли до цього?

— Мене до музики долучив мій батько, який наполягав на музичній освіті, щоб я засвоїв гру на гітарі та інших музичних інструментах. Я не зовсім розумів його та й не хотів займатися музикою. Це були заняття з примусу. Але ставлення до гітари змінилося у віці, коли почалися компанії, зустрічі з дівчатами, вечірки. Тепер я сам досить часто брав з собою гітару. А згодом почав разом з іншими хлопцями проводити репетиції в Андрія Гріги. Він на той час мав приміщення для цього і власну студію. Але це не був рок. Ми грали все, пробували різні жанри, напрямки. Мінялися музиканти, інтереси... А рок-музикою я почав цікавитися з середини 90-х. Відтак поступово підібралися люди, яким це цікаво.

Яку освіту ви здобули?

— Я вчився на… міліціонера. Здобував освіту спочатку в Івано-Франківську, потім у Львові. А отримавши диплом про вищу освіту, 5 років працював у відділі по роботі з неповнолітніми. Навчання дало цінний досвід і спілкування з різними людьми. Для будь-якої роботи це завжди має значення. Зараз працюю як приватний підприємець – в основному дизайнерська робота.

Великий інтерес викликав «Креденц» — арт-проект, про який відразу ж заговорили. Креативний, наприклад, тим, що ви не просили приміщення для художньої галереї, про яку роками просять «олійні» художники, а створили її самі.

— Щодо приміщення для художніх виставок, то це інше питання – для традиційних полотен справді потрібна галерея, щоб там картини презентувалися два-три тижні й більше. А «Креденц» має зовсім іншу мету, інший сенс. Це — мистецька акція, на яку з’їжджаються художники, кінематографісти, рок-гурти, поети, котрі кілька днів мають можливість поспілкуватися, поділитися проектами і результатами власних творчих пошуків. Це така мистецька тусівка, розрахована на день-два. Коли виникла ця ідея, ми з Михайлом Поповичем започаткували свою групу в соцмережі й, використовуючи можливості інтернету, почали визначати формат «арт-пікніка». Місце проведення знайшлося, коли до мене у гості приїхав художник Норбі Божар (виноградівець, який живе у Вінниці, працює як дизайнер, мультиплікатор, ілюстратор...). Під час прогулянки по Виноградову ми забрели на колишній цегельний завод. Там ще залишалися деякі приміщення, які, умовно кажучи, могли б бути і виставковим залом, і аудиторією, і місцем для інсталяцій. Перший «Креденц» проходив упродовж одного дня. Згодом арт-форум став дво-, а потім триденним фестивалем. З 2011-го він відбувався на території колишньої меблевої фабрики. Там було все – стрит-арт, власні привезені картини, скульптури, демонстрація кіно, концерти, літературні читання...

Якщо порівнювати з невиноградівськими перфомансами, яка особливість «Креденца»?

— Минулого року мене запросив на «Гоголь-фест» мій друг, учасник цього столичного проекту. Звичайно, було багато вражень від грандіозності, від самої атмосфери фестивалю. Принцип «Гоголь-фесту» той же, що й у Виноградові – місцем проведення є територія промислового підприємства, тут поєднано безліч різних напрямків мистецтва та проектів від «колективних учасників». Одне, чого не мав «Гоголь-фест», а «Креденц» має – атмосфери домашньості, можливості поспілкуватися, познайомитися всім з усіма, ефекту впізнавання за три дні фесту. Тому що це різні масштаби подій.

Коли я вперше потрапив на «Креденц», то склалося таке враження, що приходить покоління митців із зовсім іншим світоглядом, відмінним від дотеперішнього. Навіть по тому, що молодь на сучасній тусівці після практично безсонної ночі виглядає бадьорою, тверезою, доброзичливою, відчувається її інакшість. Воно так і є, чи це тільки суб’єктивне враження?

— Щодо тверезості, то алкоголь і справді не був самометою для учасників, бо він мало поєднувався з природою, свіжістю річки, власне мистецькими акціями, задля яких приїхали художники. Хоча тверезий стиль відпочинку не є ознакою сучасного покоління. Зрештою, такі речі, як «алкотреш», знайдуться в будь-які часи. Ось і на «Креденці» було й пиво, й міцніші напої, але це так, без якихось зловживань. А от щодо думки про інше покоління... Справді, приходить нова генерація, вона більш позитивна, більш активна. Хоча б тому, що кожного разу на підтримку приходили молоді люди, які добровільно, без жодної копійки допомагали облаштувати територію, прибрати сміття, займалися організацією розташування гостей. Це покоління, яке не зациклюється на меркантильності принаймні там, де вона зайва.

А як щодо фінансового питання?..  

— Так, це теж актуально. Наприклад, перший «Креденц» не передбачав ніких фінансових надходжень, і, як наслідок, усі витрати позначилися на особистому бюджеті. Потім було вирішено зібрати певні внески – минулого року, наприклад, по 50 гривень з учасника. Згодьтеся, це була символічна сума за можливість три дні пожити на березі Тиси, раз на день мати гаряче харчування. Крім того, є інші витрати – за електроенергію, компенсація за дорогу рок-гуртам тощо. Щодо підтримки з боку влади, то вона б не завадила, але за умови, якщо влада не буде намагатися разом з коштами підкидати свої «прохання».

Чи буде «Креденц» і цього року? Які у вас ще плани?

— «Креденц» буде. Над цим ми думаємо, як і над місцем проведення. Адже для стрит-арту потрібні нові майданчики, нові площі — більшість стін меблевої фабрики вже заповнені торішніми роботами. Також  зараз готується до випуску книга з автентичними угочанськими кулінарними рецептами. Вона має візуальну насиченість завдяки роботам моєї дружини Олі. Вона професійний художник, навчалася в Ужгороді, зараз – у Львівській академії. А восени планую серію рок-концертів.

Василь Горват