Михайло Троян заслужив вдячність і пам'ять нащадків

Михайло Троян народився 19 червня 1923 року в селі Вишні Ремети, що на Берегівщині, в звичайній селянській родині. З дитинства відчував потяг до знань, тому уже в 6 років пішов у перший клас місцевої школи. Потім продовжив навчання у Берегівській гімназії, де від викладачів-емігрантів почув про Україну, про приналежність русинів до великого українського народу… Відтоді й сам усвідомив себе українцем. Здобув середню освіту в 1942 році, закінчивши Хустську гімназію. Тоді ж став студентом філософського факультету Будапештського університету, обравши спеціалізацію історія, географія і слов’янознавство. Тут встиг закінчити два курси. Наближення лінії фронту до кордонів Угорщини змусило юнака повернутися додому.

Із 1 листопада 1944 року Михайло Троян почав працювати викладачем Мукачівського кооперативного технікуму. Через чотири роки закінчив історичний факультет Львівського університету імені Івана Франка, і його було призначено заступником директора Хустського, а незабаром Мукачівського педучилищ. Два роки (1953 – 1955) очолював Закарпатський обласний відділ освіти. А з 1955 року і до самої смерті (20 травня 1987 р.) працював на історичному факультеті Ужгородського державного (тепер національний) університету, де пройшов шлях від старшого викладача до професора і завідувача кафедри. Він став відомим педагогом вищої школи, авторитетним науковцем, вмілим організатором навчально-виховного процесу, активним громадським діячем.

Здобутки М.Трояна є вагомими і різносторонніми. Спочатку він вивчав складні й суперечливі події, що відбувалися в краї на початку новітнього часу,  багато часу проводив у найбільших книгозбірнях і архівосховищах. Наслідком цих пошуків став успішний захист кандидатської ди­сертації у 1954 році.  

В основу ж докторської дисертації було покладено аналіз неоднозначних подій, що відбувалися в Угорщині у 1917–1919 роках. Її він захистив у травні 1970 року.

Крім цієї проблематики, увагу М.Трояна привертали й інші події, що відбувалися в краї, зокрема період 1939 – 1944 років. Так, він був автором чи спів­автором низки окремих видань, а саме: «Того дня зійшло сонце возз’єднання…» (Ужгород, 1979), «В авангарді боротьби за возз’єднання…» (Київ, 1985), «Закарпаття в роки війни» (Ужгород, 1990), «Навічно в пам’яті історії…» (Ужгород, 2004) та ін. Писав також про Мукачівський і Хустський замки, а ще про окремі населені пункти краю. Зрозуміло, не усе із написаного істориком пройшло випробування часом. Але ми повинні пам’ятати про реалії, в яких доводилося працювати нашим попередникам, особливо дослідникам новітньої історії. Врахувавши це, можемо впевнено стверджувати, що Михайло Васильович зробив чимало у непростих соціально-політичних умовах.

Пріоритетне місце у житті колеги займала педагогічна робота. Їй було віддано понад 40 років.

Колега залишився у пам’яті краян як здібний організатор навчально-виховного процесу в освітніх закладах різних типів, і особливо, коли він очолював обласний відділ освіти, відтак завідував кафедрою історії УРСР, історіографії і джерелознавства (1976–1987), яка, до речі, й була створена завдяки його неабияким зусиллям. Він добре знав нормативно-правову базу організації освіти, користувався заслуженим авторитетом у колег і вищого керівництва, завжди відстоював інтереси колективу. З таким керівником працюється добре, кожний робить свою справу якнайкраще, і не через страх, а по совісті.

Двадцять шість років тому відійшов за межу вічності професор М.Троян. Усе сталося дуже передчасно. Він повинен був жити і творити добрі справи. Але, як кажуть, Бог найскорше забирає до себе найкращих. І лише це втішає. А ще те, що пам’ять про цю прекрасну людину живе в серцях його рідних, близьких, колег, студентів і просто знайомих; живе у мукачівській вулиці, названій його іменем; наукових читаннях, що проводяться істориками Ужгородського університету; його спадщині, до якої часто звертаються дослідники. Усе це свідчить, що Михайло Троян заслужив вдячність і пам’ять нащадків. Віримо, що так буде завжди!

Микола Олашин, Іван Чаварга, кандидати історичних наук, доценти