Як у Великих Лучках Микиту Хрущова зустрічали

♦ Магдалина ФЕХТЕЛ (квітень, 2013 р.).

Наступного дня, 8 грудня, вранці кортеж урядових авто взяв курс на відоме хліборобське з діда-прадіда село Великі Лучки на Мукачівщині. «…До цього знаменного для наших односельчан дня всі дуже ретельно готувалися, — згадує колишня вчителька біології Великолучківської ЗОШ І—ІІІ ступенів Магдалина Фехтел (саме та піонерка Газій). – Усе керівництво району, силових структур, освіти майже днювало і ночувало у селі. Я тоді навчалася у шостому класі, була круглою відмінницею, співала у шкільному хорі й дуже добре декламувала вірші. Мабуть, тому й вирішили, щоб саме я з вітальним словом звернулася до високого гостя й пов’язала йому піонерський галстук. Одного дня мене в учительську викликала директор школи Олена Логойда й повідомила про мою почесну місію. Слова «Ми вітаємо вас, дорогий Микито Сергійовичу, під чистим небом на нашій вільній закарпатській землі! Ми, учні, щиро дякуємо вам за наше щасливе дитинство!» мені написали і впродовж кількох тижнів викликали в учительську і змушували повторювати їх. Інших учнів нашого класу, які повинні були вручати гостям квіти, старанно готувала класний керівник Олена Урста».

За словами старожилів Великих Лучок, настрій у селян був воістину святковий. У цей день на центральну вулицю висипало все село. Сюди прийшли й жителі довколишніх населених пунктів. Людей було так багато, що деякі, аби краще бачити партійного лідера й керівника уряду, повибиралися на дахи будинків. І ось до натовпу долинула звістка, що кортеж машин наближається до Великих Лучок. Усі завмерли в очікуванні. Микита Сергійович вийшов з авто. До нього підійшла ланкова місцевого колгоспу імені Леніна Олена Татинець і на вишитому рушнику піднесла хліб-сіль. «Далі настав час мені промовити вітальні слова й пов’язати високому гостю піонерський галстук, — згадує Магдалина Іванівна. – Звісно, що я страшенно хвилювалася. Та як тільки я підійшла до Хрущова, він мені дуже мило посміхнувся і погладив по голові, спитав, як я вчуся. А почувши, що я відмінниця, похвалив. Це додало мені бадьорості. Я перестала хвилюватися, сміливо промовила вітальні слова й взялася зав’язувати галстук. Микита Хрущов був невисоким на зріст, однак мене спантеличив комір на його пальті. Він був якийсь великий, і мені ніяк не вдавалося це зробити. На щастя, його дружина, яка стояла поруч, підняла комір, поправила його, і вже так я виконала свою місію до кінця».

Опісля Микита Сергійович разом з головою колгоспу Юрієм Рубішем та іншими супроводжуючими особами  піднялися на трибуну. Керівник господарства звернувся до Хрущова з вітальним словом і доповів про перевиконання взятих  колгоспниками соціалістичних зобов’язань, про зростання культурного рівня людей, про великомасштабне житлове будівництво на селі. В свою чергу високий державний і партійний керівник привітав селян із досягнутими успіхами й додав, що взагалі Закарпаття йде в перших рядах у виконанні семирічного плану. І ще зауважив, що справа боротьби за мир теж дає свої високі результати. Тож тепер варто тільки жити,  радіти і, звісно ж, відмінно працювати. А далі промовив  свою  коронну фразу: «без труда не добудеш і рибки із пруда». Питав московський гість  у натовпу також, чи є у магазинах продукти харчування, зокрема рис. Усе керівництво району і села в один голос стверджувало, що всього вистачає. Однак насправді тоді так не було.

Після завершення короткого мітингу всі попрямували до колгоспної контори, де двічі Герой соцпраці Ганна Ладані та агроном колгоспу Володимир Дідик демонстрували гостю зразки кукурудзи та розповідали про високі врожаї цієї зернової культури (тоді ланка Ладані збирала майже 100 центнерів качанистої з гектара).

За сценарієм, після цього гості мали зайти в один із залів, де було накрито надзвичайно багатий стіл. Адже голова колгоспу розпорядився з такої рідкісної нагоди заколоти кілька свиней та бичків. А найкращі кухарки готували всілякі смаковинки. Люди згадують, що тут були і кнедлики, і гуляш, і голубці, і всякої всячини стільки, що вистачило б на ціле весілля. За тим, як працюють довірені й ретельно перевірені КДБ кухарки, наглядав лікар Омелян Кампов.

Дуже ретельна підготовка до зустрічі першої особи держави йшла й на тваринницьких фермах. У дворі було поставлено стіл, застелений білою скатертиною, й стільці  (це на той випадок, якщо високий гість стомиться і забажає сісти). Тваринникам видали новий посуд, нові білі халати. Усі приміщення були побілені та обвішані гаслами й плакатами.

Однак Микита Сергійович, зіславшись на те, що у нього грип, не відвідав тваринницьких ферм і відтак не побував на святковому обіді.

Батьки Магдалини Газій (Фехтел) були простими сільськими трудівниками. Батько Іван Васильович — фуражир, мати Марія Дмитрівна – телятниця. Звісно, що вони не мали можливості вдягати своїх дітей у дороге вбрання. Школярка була у благенькій темного кольору суконці та светрові в клітинку. Скоро після цієї події у Великі Лучки прибув художник з Ужгорода, який мав намалювати портрет школярки Магдалини. Люди в цивільному також розпитували дівчину, куди має намір вступати вчитися після закінчення школи. Однак, як відомо, через неповні п’ять років після цієї події Микиту Хрущова було зміщено з  посади, і про ученицю, яка вітала і пов’язувала йому піонерський галстук, забули зовсім. Добре, що коли почали критикувати політику Хрущова, її не чіпали.

А тим часом Магдалина Іванівна закінчила Великолучківську середню школу із золотою медаллю й вступила на навчання в Ужгородський державний університет на біологічний факультет. Потім  працювала у сусідньому Страбичові, а згодом у Великих Лучках стала вчителем біології у своїй рідній школі. Вона досягла непоганих успіхів — її учні п’ять разів виборювали першість на районних та обласній олімпіадах. Пані Магдалина  написала й видала методичний посібник «Екологічне виховання в школі»,  за що отримала звання вчителя-методиста. Двічі нагороджувалася грамотами Міністерства освіти та науки України. Має й інші численні відзнаки. Хоч уже і на заслуженому відпочинку, досі не пориває з улюбленим предметом.  «Моя донька добре склала іспит з біології при вступі до вишу саме завдяки праці Магдалини Іванівни», — каже сільський голова Великих Лучок Іван Андрейко. А ось у школі фотографія з тієї події тривалий час висіла на стенді, а потім зникла...

Віталій Пумпинець