"На всіх віників не вистачить", або Як живеться закарпатським циганам

А самі вони зацікавлені у самоосвіті, адже часто бачать, що неписьменні роми з різних причин живуть краще, ніж письменні закарпатці?..

— Чи багатий, чи бідний, а елементарні навики в грамоті маєш мати. Ситуації, пов’язані з неписьменністю, народжують уже анекдоти. Наприклад, мій односелець-ром якось добирався з Виноградова додому, до Ком’ят. Автобуса він не впізнавав, бо не вмів читати. Але добре знав на обличчя водія. І одного разу сталося так, що водій змінився. Автобус приїхав, чоловік побачив, що водій незнайомий, і не зайшов до автобуса. Уже не знаю, як потім добирався додому. Тому одним з найперших завдань нашої організації є навчити хоча б наших дітей читати і писати...

— На жаль, часто виникають ситуації, коли до наших дітей ставляться, як до неповноцінних, таких, яких неможливо чомусь навчити. Хоча, якщо з дітьми займатися, то нема нічого неможливого, — долучається до розмови Олена Дюрій. – Кілька років тому ми відкрили недільну школу для ромів у Малих Ком’ятах. У мене було 40 учнів. Заняття діти відвідували не завжди регулярно – то з батьками поїдуть на заробітки, то роботу мають вдома. Проте за кілька місяців мені вдалося навчити грамоті половину дітей, кількох із них уже можна було вчити основам правопису. Це притому, що ми проводили 1 годину занять з української мови на тиждень. Ще були заняття з літератури та історії ромів. На жаль, зараз це приміщення забрали, воно на балансі сільради.

А що ще, крім освіти, турбує нині найбільше?

— Земельне питання. У деяких селах роми живуть у жахливих умовах, і це загальновідомо. Невеликі, невпорядковані хати, розміщені практично одна на одній, всередині та навколо — неприпустима антисанітарія.

Кілька років тому я навідався в одне з таких поселень неподалік від села Вербовець, фактично у лісі... Картина була жахливою... Хата біля хати впритул. Із саману – три на чотири метри, як одна кімната. Були взагалі такі забудови, як курники або хлівці. Ми спочатку подумали, що то для кролів чи для курей прибудови. Аж ні, виявилося, що це теж житлові будинки.

Я питаю одного з місцевих: «Боже мій, як ти тут взагалі живеш?».

— Так і живу, — відповідає чоловік. — Ночую там, всередині. Залізу на чотирьох, ляжу і сплю.

З іншого боку, роми звикли тільки чекати, що хтось їм щось дасть, допоможе.

Пам’ятаю, тоді місцевий голова проклав до поселення місток, щоб у разі чого туди могла дістатися «швидка». Засипав щебенем дорогу. І після того, як все це було зроблено, тамтешні жителі заявили: «А ми вже не хочемо тут жити. Виділіть нам землю в селі...».

Що ж, місцевий голова пішов і на це. Землю виділили, а роми вже просять, щоб їхні будинки-куряники теж попереносили. Що тут скажеш...

Або ж прийшли до мене роми з Онока скаржитися. Виявилося, що у них відрізали світло. Я приїхав до поселення, вирішив розвідати ситуацію. Тож розпитую: «Хто скільки заборгував за світло?».
Один каже – у мене борг 17000 гривень. Інший – у мене 12000. Ще в одного — півтори тисячі...

Ну я вже тоді питаю:

— А ви хоч раз платили за електроенергію?

— Ні, ніколи не платили...

Відтак довго довелося пояснювати, що треба якось розраховуватися.

Як до вас ставляться працівники державних та інших установ? Чи відчуваєте нетолерантне ставлення до ромів на побутовому рівні?

— На побутовому рівні таких ситуацій безліч, вони виникають практично постійно, — розповідає Олена Дюрій. — Бувало, що й уже не витримувала. Якось потрібно було підписати лікарняний. Я вистояла чергу, зайшла в кабінет, а мені відповідають: «Тобі не сюди, йди у кабінет напроти». Що ж, думаю, можливо, справді помилилася лікарем, тож подалася вистоювати чергу під іншим кабінетом. Проте і там на мене чекала така ж відповідь: «Тобі не до нас, тобі в інший кабінет». І направляють мене назад. Коли вже я зайшла знову до «першого» лікаря, і мене вкотре хотіли «перенаправити», не витримала. Сказала вже все: і що вони не мають права так поводитися, і що, маючи вищу освіту, знаю, куди поскаржитися… І лише після цього зі мною почали говорити як з людиною, мовляв, сідайте, будь ласка, давайте вашу довідку. Тож я собі уявляю, коли так вчинили зі мною, то як тоді буває з тими ромами, які навіть не вміють прочитати табличку з посадою та прізвищем лікаря.

Проте часто і поведінка деяких ромів провокує відповідне ставлення до них.

— Ви — люди, в яких є освіта. У деяких — середня, у декого — вища. Особисто я закінчувала факультет соціології. Пам’ятаю, що ми вивчали і етику, і психологію. Тож я б закликала закарпатців поводитися так, як мають поводитися ті, у кого є і належне виховання, і освіта. А більшості ромів з цим не пощастило...

Роми та їхні сусіди — це різні люди?

— Українці та індуси —зовсім різні за менталітетом, – каже пан Ласло. — Ми —індуси. Наші жінки неймовірно люблять дивитися індійські фільми. Я особисто назбирав 450 циганських слів, які мають походження з хінді. І це правда, що нам важко дається українська мова.

Але нинішні наші проблеми породжені не цим, а відсутністю освіти та виховання. Зверніть увагу, як змінилося ромське населення, коли за нього «взялися» баптисти і п’ятидесятники. У Шаланках і Королеві наслідки цього впливу разючі. Регулярні проповіді, релігійні звичаї та традиції роблять своє, бо роми надзвичайно консервативні. Тому в цих селах бачимо і різке зменшення крадіжок, пияцтва... У Шаланках уже почали брати ромів на сезонні роботи. Один господар найняв рома, побачив, що той нічого не вкрав, що хороший робітник – і найняв ще одного... Процес потроху йде, багато що міняється…

Але проблема все-таки є, і нині мало хто захоче мати в сусідах неспокійне ромське сімейство…

— Знаєте, а я живу між двома українцями. Стараюся, щоб у мене і будинок добре виглядав, і чисто було — користуюся послугами фірми «АВЕ». А зі мною не вітається ні один, ні інший. Чого не скажеш про їхніх дітей. А між тим, у селі загалом мене поважають. Часто навіть не тільки роми, а й українці кличуть розсудити якусь спірну ситуацію. Проте між українцями і ромами досі є бар’єр — культурний, мовний. Це видно у повсякденному житті, у побутових ситуаціях. І якщо говорити навіть про звичайне сусідство «хата біля хати», то, напевно, краще, аби роми жили собі окремо...

Христина Горват

♦ 8 квітня ц.р. Президент України підписав Указ «Про стратегію захисту та інтеграції в українське суспільство ромської національної меншини на період до 2020 року», яка має на меті забезпечити рівні права і можливості для участі ромів у соціально-економічному та культурному житті держави.