«Та криза зіпсувала нам життя»,— скаржиться на ситуацію в Італії мукачівська заробітчанка

Мукачівській заробітчанці зменшили зарплатню до вісімсот євро. Та вона була рада й тому, адже чимало наших земляків, опинившись без роботи, змушені були повертатися додому. В основному самим італійцям зарплатні не зменшували. Їхній заробіток становив у середньому 1200 євро. Третину цієї суми сім’я із чотирьох осіб витрачає на харчування. Вже що-що, а ось на їжі тут не економлять. Зате менше стали купувати одягу, взуття, витрачати на розваги та подорожі. Яскравим свідченням цьому стало закриття у столиці ряду фірмових крамниць одягу від «Дольче і Габбана», «Труссарді» тощо.

Комунальні послуги в цій кра­їні зазвичай обходяться у 150—200 євро на місяць. Хто не має власного житла, змушений винаймати помешкання, яке в Римі дороге — від 700 до 900 євро.

Велика частина заробітку італійця йде на транспорт. Один літр пального тут коштує понад півтора євро. Коли ж до цього додати ще гроші на заміну мастил, шини, ремонт та інші витрати, то машини стають і тут розкішшю, а не засобом пересування. Отож не дивина, що чимало римлян у часи кризи надають перевагу метро чи іншому громадському транспорту. Проїзний місячний квиток тут обійдеться у 30 євро. Це, за їхніми мірками, дуже дешево й зручно. Сів на будь-який вид міського транспорту і їдь собі, куди треба.

Пані Баєр зауважила, що особливо несолодко у часи кризи доводиться пенсіонерам, бо чимало з них отримують всього по 400 євро на місяць. Ті, хто з них ще здужає, влаштовуються на роботу. Приміром, бабуся, яку доглядає Єва Іванівна, має 645 євро пенсії. А ось решту суми на зарплатню баданте (доглядальниці), харчування та комунальні послуги доплачує син хворої Франческо. Цей уже також немолодий італієць, щоб якось вийти зі скрути, влаштувався ще на одну роботу і працює навіть вечорами. Він ремонтує старі раритетні годинники, реставрує й інший антикваріат.

Така нестабільність у країні породила неприязнь до чужоземних заробітчан, які забирають хліб у незаможних італійців. «Особисто я такої дискримінації на собі не відчула, — каже мукачівка, — та й взагалі до українців тут ставлення непогане. Чого не скажеш про румунів та албанців. Їх тут не хочуть наймати на роботу навіть за меншу плату. Приміром, якщо українцю на годину платять сім євро, то румуна навіть за шість мало хто винаймає. А все через те, що карабінери мають із заробітчанами з цих країн чимало мороки. Я сама часто бачила телепередачі, як румуни та албанці скоювали пограбування, викрадали автомобілі, вчиняли вбивства».

У часи кризи в Італії ввели податок з іноземної робочої сили. Ті італійці, що винаймають чужоземців, змушені щокварталу платити за них понад 300 євро. Зазвичай цю суму роботодавці самі не платять. Вони переклали її на плечі заробітчан. Та навіть попри це кількість українців у цій країні не зменшилася, а навпаки — невпинно зростає.

Пані Єва каже, що нині багато наших заробітчан уже мають тут власний бізнес. У Римі та інших великих містах, де утворилася чимала українська діаспора, вони повідкривали крамниці з товарами з України. І хоча плавлений сирок, гречка, цукерки та інші харчі тут доволі недешеві, покупців на них не бракує.

Вражає закарпатську заробітчанку і побут італійських мільярдерів. Ці люди, маючи такі величезні статки, не хизуються ними. Мало хто з них купує дорогі «Мерседеси», «Майбахи» та інші престижні авто, як це роблять українські та російські бізнесмени. Їх влаштовують середньої руки «Фіати». Добра дещиця багатіїв живуть не в заміських віллах, а в звичайних римських помешканнях. Одягаються й взуваються вони також дуже просто.

«Додому я не поспішаю, хоча й сумую за Латорицею, рідним містом, знайомими людьми, — зізнається мукачівка. – Але хіба я зможу десь вдома заробити понад 8 тисяч гривень на місяць і при цьому мати ще й повний пансіон, тобто харчуватися, проживати за рахунок працедавця? Звісно, що ні! Тому й повертатися додому поки що не хочу. А та криза, яка змусила рахувати кожну копійку як італійців, так і наших заробітчан, колись скінчиться. Принаймні вірю в те, що тисячу євро на місць, як до 2008 року, я зароблятиму тут уже невдовзі».

Віталій Пумпинець