Брати з Шаланок знають, як вирізьбити з дерева воду

Павліни займаються різьбою вже понад 40 років, а працюють художники у парі. Пан Адальберт зізнається: «Не дай Боже, якщо один з нас захворіє чи станеться з ним щось... У цьому ми, на жаль, змогли недавно переконатися. Я захворів, був у лікарні, і робота припинилася...».

На прохання назвати хоча б приблизну кількість своїх творінь майстри лише розвели руками. Тільки один фотоальбом, в якому зберігається те, що встигли зазнімкувати, вміщає сотні світлин. На фотографіях — безліч дерев’яних скульптур, лавок, меморіальних дощок... Але, виявляється, увесь цей дерев’яний скарб перебуває зараз не в Україні, а в Угорщині. Бо, пояснюють художники, в сусідній країні діє спеціальна державна програма. Сільським радам держава надає гроші для проведення творчих семінарів, міжнародних зльотів, мистецьких таборів. Тому навіть до найвіддаленіших угорських сіл обов’язково наві­дуються народні майстри практично з усіх держав Євросоюзу та колишнього СРСР. І все це робиться задля благоустрою села. Наприклад, на з’їздах різьбярів, частими гостями яких були Павліни, народні умільці оздоблювали альтанки для шкіл, меморіали, пам’ятки, зони відпочинку.

— Над чим ми тільки не працювали, — розповідає про свою творчу роботу в Угорщині пан Адальберт. — Скажімо, оформлювали дитячий майданчик біля школи. Що діти просили вирізати, те ми й виконували. Якщо казали, хочемо Міккі Мауса, то робили його. А якось  виготовили й дерев’яну колону, присвячену казковим героям, і майже всі – на замовлення школярів.

Іноді, щоправда, трапляється, що їм щось замовляють, а що конкретно хочуть побачити у скульптурі, пояснити не можуть... Кілька років тому, згадує А.Павлін, брати працювали над оздобленням угорського еко-поселення для людей, що покинули свої квартири, оселилися у лісі в хатинах з глини та саману, які збудували власноруч. Тож вони запросили і художників, щоб ті оздобили це специфічне село виробами з дерева. Попросили вирізьбити Матінку-Землю. Проте якою вона має бути, так і не пояснили. Довелося митцям самим придумувати образ жінки. У цьому ж поселенні закарпатців попросили вирізати й… джерело. Тож, кажуть Павліни, довелося добре помізкувати, як зробити із дерева воду. Зрештою, вони знайшли вихід із ситуації — вирізьбили русалок і хлопців біля них. А де русалки, там і джерело...

Зміна влади в ЄС не обходиться без шаланківських виробів

Серед найпрестижніших замовників братів є і дипломати. «Знаєте, що Євросоюзом щороку «править» інша держава, — розповідають Павліни. — Тож 2 роки тому, коли Угорщина передавала право головування Польщі, кілька бочок з токайським вином стали добрим подарунком державі-сусіду. А вирізьбити герби Угорщини, Польщі та України на днищах бочок доручили саме нам. Тож це замовлення — одне з найцінніших для нас. Зараз наші роботи зберігаються в одному з польських музеїв, у приватній колекції В.Януковича та в Генконсульстві Угорщини в м.Ужгород».

До речі, емблеми на бочках є одним із найпоширеніших їхніх замовлень, бо кожен закарпатський винороб хоче мати у приватній колекції власну, оригінальну діжку. Зазвичай вирізають герби, грона винограду, силуети виноробів за пресом. Одного разу їм навіть замовили вирізьбити каміон. Бочку мали подарувати на день народження водію-далекобійнику, тож довелося вирізьбити і вантажівку.

— З деревом треба поводитися обережно, це не масло, — розповідають брати. — Коли у художника якийсь один мазок не на місці, то з цим можна дати раду, замалювати наступного дня. А якщо різець зісковзнув, вважай, що робота пропала. Треба тоді добре помізкувати, як виправити помилку. Якщо звичайно, це взагалі можливо.

З’ясувала для себе, що ідеї, над якими працюють шаланківські майстри, приходять до них по-різному. Буває так, що побачать дерево і одразу ж розуміють, що з нього вийде. Так трапилося, до прикладу, з роботою «Дерево пізнання». «Бачите, тут є Адам та Єва, змій та яблуко», — показує Олексій Павлін.

—Як він у тому дереві взагалі щось побачив, уявлення не маю, — долучається до розмови Адальберт. — Його ще й діти були запалили, фактично то був обвуглений стовбур. Знайомий, якого ми попросили довезти дерево на возі до нашого дому, сказав, що з таким вантажем їхати по селу не збирається, аби люди в селі з нього сміялися. А Олексій розгледів у тому шедевр, і дерево ожило.

Ще одна скульптура, яка не може не привернути уваги, – хрест, поставлений неподалік місцевої каплиці. Подібні хрести зустрічаються на Закарпатті часто, у кожному селі їх є навіть кілька. Проте цей неможливо сплутати з жодним іншим. Силует розіп’ятого Ісуса Христа наскрізь вирізаний на хресті. Олексій Павлін зізнається, що давно думав вирізьбити хрест для села, але хотів, щоб той виглядав незвичайно, не так, як всі інші. Задум визрів, коли йшов по дорозі, дивився на той пагорб, де мав би стояти хрест, і тут наче осінило... «Я одразу побіг додому, нашвидкуруч намалював ескіз... І ось, маємо результат», — згадує різьбяр.

Традиції виноробства треба узаконити

Брати доглядають ще й величезний виноградник, де є понад 150 сортів. А на районному винному фестивалі вони традиційно займають перші місця.

Зараз у їхньому підвалі дозрівають найрізноманітніші вина. Але найбільша гордість виноробів — сорт Каберне Совіньйон. «Ми його називаємо королівське вино», — кажуть Павліни.

— Погано, що на Закарпатті забулася культура споживання вина, — розповідають. — Згадайте наші весілля — що там на столах? Горілка, пиво, де-не-де пляшка вина. І влітку, під час спеки, всі йдуть «на пиво». Чого б це? Може, справа у тотальній рекламі?..

Самі брати переконують, що ніколи не зраджують вина. Якщо і пригощаються десь алкоголем, то обов’язково лише цим напоєм.

Скаржаться Павліни і на те, що вино зараз можна продавати лише на кількох закарпатських фестивалях.

— Невже так важко подбати про ліцензії, прийнятні податки для малих господарств? — дивуються винороби. — Вино на Закарпатті культивують століттями. То навіщо руйнувати ці традиції, коли набагато логічніше було б узаконити їх?!

Христина Горват