Куди подівся «Бальзам Комендаря»?

Якось одного червневого дня 1966 року до мене зателефонували з приймальні ректорату — секретарка передала запрошення навідатися в кабінет першого секретаря обкому партії Юрія Ільницького вранці наступного дня. Відчиняю двері його приймальні, а там, крім Юрія Васильовича, сидить секретар парткому університету В.Гала. Привіталися, присів на стілець. На столі бачу якісь пляшки з рідиною, на яких приклеєні різноколірні етикетки з написами.

– Зверніть увагу, Василю Івановичу, на ці пляшки. В них — безалкогольні напої, а ось у цій – «Бальзам Кавказу». Невже все це  не можна виготовити з рослин, які ростуть тут, на Закарпатті?

Юрій Васильович подивився, якою буде моя реакція, і продовжив:

– Знаю, що ви ботанік. Із задоволенням читаю ваші статті про рослинний світ Карпат у газетах.

Я одразу відповів, що серед нашого рослинного світу є близько 300 видів лікарських рослин, які можуть послужити виготовленню не гірших, а можливо, і ліпших напоїв та бальзамів. Буде фінансування, тоді вже завтра зможемо розпочати роботу.

Ця робота насправді тривала впродовж майже всього наступного двадцятиліття. Але вже десь у другій половині 80-х років минулого століття я зміг написати звіт і доповісти на вченій раді біофаку про виготовлення бальзаму і двох видів безалкогольних напоїв, які пройшли випробовування і отримали позитивне схвалення на дегустаційній комісії облспоживспілки, очолюваної тоді Михайлом Країлом. Аж тут, як грім посеред ясного неба, з наукової частини університету поінформували, що в Ужгород приїхала поважна комісія, у складі якої були  начальник Державної інспекції вищих навчальних закладів І.Бурлаков та двоє членів ЦК Компартії України.

Я чекав їх у своєму кабінеті. Як згодом з’ясувалося, перевірка прибула у відповідь на анонімну телеграму з факультету, в якій було зазначено, що професор В.Комендар вихвалявся, ніби виготовив по темі наукової роботи бальзам, що не є правдою, а припискою. Пригадується, як Іван Бурлаков попросив мене розповісти, що тим бальзамом є насправді. Я попросив з лабораторії чотири лабораторні скляночки, розкрив свою шафу, вийняв пляшку з екзотичним, буро-чорного кольору напоєм і налив гостям та собі. Інспектор спочатку пригубив незнайому рідину, а згодом випив до дна. Через деякий час він, посміхнувшись, сказав:

– Якщо треба буде прийти на перевірку і наступного року, то  хотілося  б цей бальзам покуштувати не із закритої шафи, а в торговельних мережах.

Далі була підготовка бальзаму до засідання дегустаційної комісії Міністерства харчової промисловості. Зокрема, проводили його хімічний аналіз у лабораторії, завідуюча якої К.Мендель давала в малих склянках кожному дегустувати бальзам, після чого  потрібно було виставити йому свої бали. Результат був для нас радісним – всі члени комісії виставили 5 балів, що означало – бальзам випускається «у світ».

Надалі у медінституті бальзаму належало ще пройти апробацію щодо його впливу на живі організми – експериментували на пацюках упродовж 30 днів за спеціальною методикою. І тут, слава Богу, теж були одержані позитивні результати.
Але й це ще було не все, бо бальзам випробовували такий же період і на хворих, які проходили лікування у Солотвинській соляній шахті, де з’ясувалося, що при його вживанні більш ефективним було лікування бронхітів.

І тільки після зведення всіх хімічних аналізів та результатів впливу на живі організми нарешті було видано державний патент на виготовлення і продаж цього напою для населення.

Виготовлений зразок бальзаму ми передали для аналізу в листопаді 1998 року в Науково-дослідний інститут фізіології Київського державного університету ім. Т.Г.Шевченка. Висновок підписав його директор, академік А.Масюк, який, до речі, нині працює у США керівником Науково-дослідного інституту фізіології. На його основі бальзаму було видано свідоцтво № 2963-2 від 19 березня 2001 року про присвоєння товару ідентифікаційного номера в міжнародній системі одиниць (структура EAN/UCC – 13).

За випуск бальзаму взялося товариство з обмеженою відповідальністю «Інтерарт». Спочатку напою дали назву  «Бальзам ВІК (Василь Іванович Комендар)», але після висновків академіка А.Масюка зупинилися на іншому варіанті — «Бальзам Комендаря».

Дивує, щоправда,  метаморфоза, яка відбулася згодом. У магазинах поряд з «Бальзамом Комендаря» з’явився інший бальзам – «Легенда Карпат». Довелося навіть судитися. Врешті-решт конкурента було визнано фальсифікатом, бо його автори не мали патент на його випуск.

До речі, колишній мій студент Василь Шафар, який став згодом і дистриб’ютором «Бальзаму Комендаря», після ґрунтовного хімічного аналізу його складу отримав дозвіл поставити червоний хрест на пляшечки, в яких той реалізується. Також він розробив 10 коктейлів, в основу яких поклав «Бальзам Комендаря». На них уже  видано патенти.

А цими днями з’явилася надія, що у цієї історії буде ще й продовження. Річ у тім, що в УжНУ вирішено створити центральну науково-дослідну лабораторію. Це дає можливість укласти договір на випуск «Бальзаму Комендаря», безалкогольних напоїв «Закарпатський» та «Васильок», бо йдеться про продукти, які  отримані від впровадження наукових досліджень у виробництво.

Василь КОМЕНДАР,
професор, науковий керівник науково-дослідної лабораторії охорони природних екосистем УжНУ

Теги: бальхам, Комендар

3 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати