Придорожня обитель. Як живеться за стінами монастиря?

Розповідаючи про цю святу обитель, не можна не згадати емігранта, колишнього полковника­-білогвардійця Всеволода Коломацького. Це була надзвичайно талановита, грамотна і глибоковіруюча людина, яка, опинившись у чужій країні, взялася за відродження православ’я. Все своє свідоме життя він будував храми у старому візантійському стилі. Мало того, сам особисто розписував їх, писав для них ікони. Так, його стараннями побудовано близько шести десятків церков як на Закарпатті, так і у Словаччині та Чехії. Мало хто знає, що Свято-­Покровська церква в Ужгороді на лівому березі Ужа збудована саме Коломацьким за його особистим проектом. Подібний храм є і в Сваляві та селі Руському, яке нині входить до Ракошина, дерев’яний храм — у Старому Давидкові, а ще – церква у Барбові.

Будівництво Ракошинської обителі розпочалося ще у 1922 році. Буквально по крихтах емігрант збирав кошти для цієї богоугодної справи. Спочатку побудував дерев’яну, а згодом цегляну семикупольну церкву. Старожили стверджують, що він не тільки керував процесом будівництва, а й сам із сокирою в руках зводив храм власноручно.

У 30—40­х роках будує церкви на території Словаччини та Чехії. Саме там він бере чернечий постриг і отримує ім’я Андрій. Тривалий час працював секретарем у єпископа Богемського і Мораво­Силезького, опікувався підготовкою священицьких кадрів у Словаччині, мав дві парафії у Румбурзі та Чеській Липі. Помер у 1980 році. На його могилі відбуваються чудеса зцілення, взимку розпускаються квіти. Чеська православна церква готує документи на причислення архімандрита Андрія до лику святих.

ВІДРОДЖЕННЯ ДУХОВНОГО ОСЕРЕДКУ. ВОЛОДИМИР ШИМОН (о. МИТРОФАН)

За радянських часів у храмі Покрови Божої Матері містився склад колгоспу «ХХІІ партз’їзд», а трохи пізніше він був переобладнаний під музей атеїзму.

24 лютого 2001 року указом єпископа Мукачівського і Ужгородського Агапіта на базі храму було створено попервах єпархіальне подвір’я, а згодом засновано Свято­-Покровський чоловічий монастир. До речі, це перший чоловічий монастир на Мукачівщині. На той час Божий дім знаходився у жахливому стані. Дах протікав, фрески виявилися повністю знищеними. Замість ікон на стінах обителі висіли портрети партійних вождів.

За відродження храму обіруч взявся архімандрит Митрофан (в миру Володимир Шимон).

Поспілкувавшись із ним, розумієш, що маєш справу з людиною непересічною. Його невтомній енергії може позаздрити будь-­хто. А ідей – повна голова. З раннього ранку до пізньої ночі крутиться архімандрит на чернечому обійсті й встигає всьому дати лад. І службу Божу відслужити, і побувати на всіх господарських об’єктах, визначити роботу на поточний день і вирішити масу інших організаційних питань. Нині він активно продовжує будівельно­реставраційні роботи в обителі. Сам храм заново перекритий та відремонтований, зараз ведеться його розпис у візантійському стилі. З нуля побудовано два корпуси для монахів. Його гордістю є новозбудована чудова дзвіниця, висота якої разом із хрестом сягає 40 метрів.

Зараз у святій обителі перебуває 16 монахів, 4 послушники і ще 10 інтернатівців.

ВЕЛИКЕ МОНАСТИРСЬКЕ ҐАЗДІВСТВО

Диву даєшся, коли дізнаєшся, що монастир має 5 гектарів землі, а ще 30 орендує. Отець Митрофан сім років тому зареєстрував фермерське господарство з назвою «Лотос­М­2005». І це величезне ґаздівство не занепало, воно процвітає. Тут утримується півтисячі овець, 150 кіз, 50 корів, 40 свиней, 150 курей, 70 качок, 20 гусей (а було 200). Є й кобила Леська. Монастир має свій ставок із рибою. Любить отець Митрофан й екзотику. Так на монастирському подвір’ї вирито міні­ставок, у якому гордо плавають білі та чорні лебеді. Таку красу нині мало де побачиш. Є також фазани, поштові голуби, морські свинки та сім собак. Придбав архімандрит і ослицю Ляльку, яку доставили аж з Єрусалима. А вона вже привела пару віслючат – Зіроньку та Вітька. Їх утримування у монастирі є символічним, адже із цими тваринами пов’язане й життя самого нашого Спасителя. Коли він народився в стайні на околиці Вифлеєма, то там були саме ці тварини.

Про те, що газдують монахи відмінно, красномовно свідчать їхні врожаї. Навіть за несприятливих погодних умов тут було зібрано зернових по 40 центнерів з гектара. Мало хто з газдів міг похвалитися добрим урожаєм кукурудзи, бо літо було засушливим, проте на монастирських землях і ця культура вродила добре. «Стараємося поставити все, як мовиться, на наукову основу, — пояснює архімандрит, — щоби врожаї були високими, а наша щоденна праця не пропала даремно».

СВЯТИНІ РАКОШИНСЬКОЇ ОБИТЕЛІ

Найперше це Іверська ікона Божої Матері. Свого часу Єрусалимський патріарх Іоаникій подарував її патріарху Алексію І (Шиманському). В свою чергу патріарх за вірну службу подарував її схимонахині Мокрині (Мацько), насельниці Мукачівського Свято­Миколаївського монастиря, а матушка ще 1994 року подарувала її отцю Митрофану, своєму земляку. Ікона знаходиться посеред церкви і творить багато чудес: може зцілити навіть онкохворих, дарувати дітей просящим неплідним парам і зцілювати від інших немочей.

Ікона святого великомученика Пантелеймона з часткою нетлінних мощей початку ХІХ століття була привезена із святої гори Афон з Греції. Її подарували владиці Агапіту, а єпископ передав для поклоніння братії обителі.

Ікона Знамення Божої Матері. Вона була написана архімандритом Андрієм (Коломацьким) ще 1922 року. Вона також мироточить.

Крім ікон, у монастирі є часточки мощей святих преподобних Алексія Карпаторуського, Іова і Амфілохія Почаївських, Серафима Саровського й інших, всього 29.

СВЯТВЕЧІР У МОНАСТИРІ

«Наша братія, як і всі християни, Пилипівський передріздвяний піст проводила в молитві, — розповідає отець Митрофан. – Піст – це не тільки утримування від їжі тваринного походження. Це і щира молитва, і роздуми над нашою гріховною природою та покаяння. Це і утримування від веселощів та інших подібних заходів. Це і богоугодні справи – милостиня, інша доброчинність. На сам святвечір ми зберемося у нашому святому храмі й проведемо всенощну, а опісля буде трапеза. У цей день ми також готуємо 12 пісних страв, а ще різні запіканки, вареники з капустою і повидлом, суп грибний, вінегрет, найрізноманітніші салати, човлент із грибами, голубці, а ще кутя з медом. Зазначу, що хліба ми не купуємо. Цей продукт печемо самі на дровах. Саме тому він у нас надзвичайно смачний. Риби на столі у цей вечір не буде. Як і всі християни, будемо й колядувати».

Віталій Пумпинець