Вікторія Андрусів дуже щаслива, але щастя просто так не дається

Кілька місяців тому в скансені Вікторія презентувала нову книжку «Не бути самотньою». В цьому незвичному форматі відбувається вже кілька поспіль її появ. Але хто, коли не сам автор, найкраще репрезентує свої твори! То слово Вікторії Андрусів.

Вікторія Андрусів дуже щаслива, але щастя просто так не дається

Ти, пригадую, спочатку писала вірші. Як та чому перейшла до прози?

– До прози я не переходила, адже вірші пишуться так чи інакше. Просто у житті кожного автора настає мить, коли є що сказати людям у набагато більшому форматі, аніж вміщає у собі віршована форма. Вірш для мене – як раптова неочікувана стихія — може народитися будь-де: у сні, за кермом автівки, в найнесподіваніших місцях. А проза вимагає часу та зосередження, особливо коли має соціальний, а не розважальний характер.

В тебе в книжках багато впізнаваних героїв. Що для тебе важливо в людині, аби вона стала літературним персонажем?

– Герої моїх творів — здебільшого вигадані персонажі. Але чомусь мають властивість нагадувати когось з реального життя, і часом у зв’язку з цим виникають казусні ситуації. Приміром, був такий випадок: на зустрічі з читачами в мукачівському ліцеї я читала одне з оповідань про заробітчан. Раптом одна дівчинка розплакалась і вибігла із зали. З’ясувалося, що вигадана мною історія начебто списана з історії життя її родини. Ніколи до цього, ані опісля я ту дівчинку не бачила... Звідки взялася ота історія у моїй голові — не знати... Часом мені здається, що хтось звище надиктовує мені тексти і моя місія маленька — сідати та записувати...

Українська література здебільшого пише про інтелігенцію. Люди бізнесу в цих творах – як далекі привиди. В тебе все навпаки. То який він, закарпатський бізнесмен?

– У наших людей є одна велика вада: вони вміють заробляти гроші та не вміють ними розпоряджатися. Споконвічно існувала така народна мудрість: з кожного заробітку відділи десятину і віднеси до церкви. Нехай це буде не церква — сиротинець, чи будинок для людей похилого віку, чи Червоний Хрест — неважливо... Мало навчитися заробляти гроші — треба навчитися безболісно їх віддавати, а не обростати енною автівкою чи ще якимось непотрібним майном. На Заході з цим все інакше. Благодійність у них — не виняток, а норма. Взагалі, я вважаю, що випробовування грошима — одне з найважчих випробовувань для людини. Розбагатіти і не втратити при цьому людських якостей — складна наука і не кожному під силу. Висловом «гроші правлять світом» людина принижує сама себе, бо ж зізнається у власній безпорадності перед жалюгідними папірцями.

А взагалі цікавий феномен відбувся з Україною. Є люди, які щось там роблять у літературі й мистецтві. Але з хлібом щоденним у них справи кепські. І ті, які колись були в літературі та мистецтві, але пішли робити гроші. Їм тоскно за літературою. Як все відбувалося з тобою?

– На жаль, наша держава не поважає людей інтелектуальної праці,  і я особисто знаю багатьох обдарованих людей, котрі не здатні прогодуватися творчістю. Їм доводиться робити безліч принизливих речей, аби вижити.

Вже давно невдивовижу є зустріти на базарі професора, який торгує крамом чи на грецьких плантаціях збирає маслини. Мені також довелося впродовж життя добряче звиватися, аби прогодувати самотужки сина. Сім років я працювала за кордоном, у Чехії, і впродовж того часу кожних два тижні мчала не одну сотню кілометрів, аби провести час із рідними людьми. Бувало, що від втоми ледь не засинала за кермом, але їхала, бо знала — вдома мене чекають.

В екстремальних ситуаціях у людини відкриваються потаємні шлюзи, та такі, що сам дивуєшся власній витривалості. Просто нема вибору. За тим же кордоном розлучені матері більш захищені фінансово, а у нас жодна інстанція, включно й суд, не може захистити твої права. Батько може собі дозволити працювати неофіційно, аби не сплачувати аліментів, а отого мінімуму, який примусово з нього стягується, не вистачає навіть на маршрутку, а не те, аби утримувати сина-студента. От і виходить, що людина зі столичним дипломом журналіста робить все, що завгодно, що не має жодного відношення до журналістики, аби протриматись на плаву. Добре, що з’явилась у моєму житті людина, яка взялася нам допомагати, і я навіть змогла дозволити собі таку розкіш, як працювати останній рік за фахом – як старший редактор студії «Експеримент» телекомпанії « Тиса-1». Але ж ти добре розумієш, що без сторонньої допомоги на отих тисячу гривень офіційної державної зарплати особливо не розженешся. Саме тому і тема
заробітчанства лунає у моїх новелах особливо болюче.

Ти часто їздиш на Львівський книжковий форум як автор, який влаштовує презентації. Як ти себе там почуваєш? Що тобі на таких зібраннях цікаво, а що ні?

– Впродовж кількох років я відвідувала Львівський форум — це правда. Цьогоріч обставини склалися так, що я не поїхала, але книгу ми встигли випустити, і на форумі вона вже успішно продавалася. Хоч до останнього не вірила, що встигнемо — у надто стислі строки випускалося видання. Дійшло до того, що друкарня працювала цілу ніч напередодні форуму і скільки встигли надрукувати книжок, стільки й відвезли. Я дуже вдячна видавництву «Ліра» за таку підтримку й мобільність. І коли до видавничої ятки приходили люди з проханням купити саме цю, а не будь-яку іншу книгу, ми ще раз переконалися, що все зробили правильно і наші спільні «потуги» не пройшли даремно. Читач віддячився увагою. Форум особисто для мене — завжди можливість об’єктивно оцінити власну вартісність поза межами області.

З якими думками ти найчастіше прокидаєшся?

— Завжди з однією думкою — дякую, Боженьку, за подарований день. Ми не знаємо, скільки часу нам відміряно, і тому не хочеться гаяти жодної хвилини на якісь непотрібні речі.

Зазвичай на прощання щось бажають читачам. А чого ти бажаєш собі?

— Чого собі бажаю?.. Того, що бажає собі кожна людина — стабільності, впевненості у завтрашньому дні... Аби мій здібний син — студент третього курсу музичного училища знайшов власну ятку в житті й присвятив себе улюбленій справі, а не проходив тест на виживання, як мама. Не знаю, чого собі бажати, бо ж часом ловлю себе на думці, що я й так дуже щаслива людина, а щастя просто так не дається — його треба відпрацьовувати... Що я і роблю...

Мар’яна Нейметі

 

01 грудня 2012р.

Теги: Вікторія Андрусів, вірші, проза

Коментарі

микита 2012-12-09 / 19:42:25
читав я. Дурниця.

влад 2012-12-03 / 19:36:52
Талановито,читабельно написано.Молодчина.

На Закарпатті працює 4 400 лікарів та 9,5 тисяч медсестер та фельдшерів
На Закарпатті розкидуватимуть "вакцинаційні" брикети від сказу
На Закарпатті 80% пенсіонерів уже отримали монетизовані субсидії
/ 1Закарпатська спортсменка стала володаркою Кубка Європи із фристайлу-слоупстайлу
В Іршаві відкрили експозицію "Прикордонник Василь Попик – захисник Карпатської України"
"Шлях Пинті" врочисто відкриють наприкінці травня на Виноградівщині
Кращих легкоатлетів-2018 відзначили на Закарпатті
Василь Горват побачив "Зірки впритул"
Закарпатець Василь Сочка робить пластичну скульптуру... із космосу
Мозковий інсульт: Більше ризикують чоловіки й люди похилого віку
Кам'яні дрозди та інші птахи Олексія Лугового
Ужгород у 2022 році претендуватиме на проведення міжнародних дитячих ігор
Закарпатські письменники знову представлені у черговому номері "словацько-українського" журналу "Дукля"
Головні державні свята в Ужгороді відзначатимуть із квітковим велетенським тризубом і ходою зі 100-метровим прапором
Через терни – до волі. Про свою долю політв’язень оповів у книжці
/ 2На Закарпатті зареєстровано 5,2 тисячі безробітних у пошуку роботи
Суничний бум у Виноградові та його міжнародні наслідки
/ 4"Правильна" закарпатська свальба: старшому поколінню – традиційні страви, молодшому...
/ 2"Народ мене визнає". Присвячується пам'яті знаної балетмейстерки-постановниці Клари Балог
Підкована блоха та Мона Ліза на рисовому зерні: Майстер мікромініатюр Володимир Казарян творить шедеври між ударами серця
/ 1300 дерев'яних церков на дерев'яних тарелях планує створити ужгородский різьбяр
/ 2Примари минулого
Новий ангіограф у Хусті тестують медики
/ 2Безпритульним собакам у Виноградові лікуватимуть зуби, робитимуть рентген та оперуватимуть
Закарпатець став свідком трагедії "Титаніка"
» Всі записи