Ярослав Пастернак допоміг нам з'ясувати, якою була наша стародавня сторія

Ярослав Пастернак народився в містечку Хирів на Львівщині в сім’ї греко­католицького священика. Після закінчення початкової школи продовжив навчання у класичній гімназії в місті Перемишлі (нині Пшемисль, Республіка Польща), яку закінчив з відзнакою. У 1910—1914 роках — студент філософського факультету Львівського університету, де студіював археологію у Карла Гадачека [див. прим. 1]. Опановував також класичну філологію, іноземні мови (грецьку, латинь), слухав лекції видатного українського історика і громадсько­політичного діяча Михайла Грушевського. Тут остаточно визначилося коло його наукових інте­ресів – вивчення давнього минулого Карпатського регіону і сусідніх територій. Водночас у 1913—1914 роках працював в Українському національному музеї у Львові. Крім цього, з 1913 року проводив краєзнавчі експедиції на Львівщині.

Бурхливий вир подій першої світової війни закинув Ярослава Пастернака в складі австро­угорської армії на італійський фронт, де він отримав звання поручика. Після проголошення Західноукраїнської Народної Республіки в листопаді 1918 року брав участь у бойових діях Української Галицької армії, перебував на Наддніпрянщині, а влітку 1920 року опинився в таборі для інтернованих на території Чехословаччини.

Увесь подальший життєвий шлях Ярослава Пастернака (20-­ті роки ХХ ст.) нерозривно пов’язаний з цією країною, де він сформувався як фахівець у галузі археології. У 1922—1925 роках продовжив навчання в Карловому університеті в Празі. Тут його наставником став всесвітньо відомий археолог­славіст Любор Нідерле, а разом з ним навчалися такі пізніше знамениті вчені, як Ян Філіп, Ян Хрбіч, Ярослав Бем (до речі, останній у 1929—1931 роках проводив розкопки біля села Куштановиця на Мукачівщині, а одержаний матеріал дав підставу для виділення самостійної археологічної групи, яка отримала назву куштановицької). Одночасно у 1922—1923 роках був асистентом Чеського народного музею в Празі.

Із 1924 року розпочинає польові археологічні дослідження на Підкарпатській Русі (під такою назвою, як відомо, Закарпаття входило до складу Чехословаччини). В околицях Перечина молодий учений виявив могильник енеолітичної доби. Це були грунтові тілопальні поховання, які не супроводжувалися могильними насипами. Завдяки проведеним невеликим розкопкам вдалося встановити, що урни, в яких знаходилися перепалені кістки, розміщалися правильними рядами на відстані 0,5—1 м одна від одної.

У 1925 році Ярослав Пастернак підготував ґрунтовну працю, присвячену добі кам’яного віку Підкарпатської Русі – «Podkarpatská Rus v mladši době kamenné», восени цього ж року захистив у стінах Карлового університету докторську дисертацію на тему «Ruské Karpaty v archeologii», яка в 1928 році побачила світ окремим виданням. У березні 1926 року він отримав диплом доктора філософії. Того ж року вчений обирається дійсним членом Чеського археологічного товариства.

Після закінчення університету за сприяння Любора Нідерле стає науковим співробітником археологічного відділу Чеського народного музею в Празі, а потім працівником Державного археологічного інституту. Ще під час навчання Ярослав Пастернак був включений до складу археологічної експедиції, що проводила розкопки на території колишнього королівського району старої Праги – Градчанах. На одному з подвір’їв замку, яке розглядалося державними інституціями як майбутня резиденція Томаша Гарріка Масарика, було виявлено фундаменти базиліки на місці кафедри св. Віта і єпископські палати ХІ ст. Про важливість цих робіт свідчить той факт, що для їх проведення уряд щорічно виділяв півмільйона крон, а в розкопках щоденно брало участь до 100 працівників. Паралельно з цими роботами велись і пошуки на Страгові, де було зафіксовано фундаменти романського монастиря ХІІ—ХІІІ ст., декілька житлових і господарських споруд княжої доби.

Археологічні розкопки вчений проводив і в інших районах Праги. Так, наприклад, виявлено поселення унетицької культури у Височанах [2], поховання культури шнурової кераміки у Гробцях [3], рештки житлових будівель ХІІ—ХІІІ ст. на старому Ринку, залишки поселення в районі Стржешовіце. Копітка, результативна діяльність вченого не залишилася поза увагою офіційних чеських кіл. За проведені дослідження Ярослав Пастернак одержав подяку особисто від президента Чехословаччини Т.Масарика. Більше того, йому запропонували прийняти чеське громадянство і як перший крок до цього вшанували почесним громадянином міста Праги.

Упродовж перебування в Чехії Ярослав Пастернак пробував свої сили і на викладацькій ниві, передаючи знання і вміння студентській молоді. Для цього роду діяльності існували всі передумови, оскільки з 1921 року в Празі започатковано діяльність першого українського вищого навчального закладу в екзилі — Українського вільного університету (УВУ). Він викладав на кафедрі археології, читаючи курс середньовічної археології. Тут також працювали вихідці з України: В.Щербаківський, І.Борковський, О.Кандиба, Л.Чикаленко, які сформували ядро «празької» школи української археології. Вчений підготував ряд статей, присвячених різночасовим старожитностям чеської археології, наприклад, «Unetické sidliště ve Vysočanech».

У 1928 році повертається до Львова, щоб, як сам казав, присвятити себе українській археології і насамперед вивченню пам’яток давньоруської доби. Очолив музей Наукового товариства ім. Т.Шевченка (з 1929 року – дійсний член товариства). За результатами розкопок королівського замку «Градчани» у часописі «Діло» була вміщена стаття під назвою «Середньовічні розкопки на Празькому Граді та майбутні в Крилосі».

Протягом 1928—1939 років з­під пера вченого вийшов ряд робіт, які стосувалися археології Підкарпатської Русі: «Слідами костобоків», «Гальштатська культура Закарпаття в його природних межах», «Найстарші часи Карпатської України», «Середньовічні міста на Закарпатті». Зокрема, в останній роботі йдеться про те, що Ужгородський і Мукачівський замки єдині, які дійшли до нас у задовільному стані. Дослідник згадує також про городища в Горянах і Вишкові, Невицький, Хустський замки, замок у Королеві (Нялаб), руїни замку в селі Угля. На території сучасної Східної Словаччини йому відомі такі середньовічні замки­городища: Вранів, Винне, Ясинів, Гуменне, Стропків, Земплин, Капушани, Шариш та інші. У 1932 році з’явилася ґрунтовна робота «Коротка археологія західноукраїнських земель», де чільне місце відведено характеристиці археологічних пам’яток Підкарпатської Русі від кам’яного віку до раннього середньовіччя. Доводячи приналежність місцевого населення до українців ще з доби ранніх слов’ян, учений вносив тим самим вклад у політичну та культурну консолідацію української нації. Його статті, присвячені стародавній історії Закарпаття, визначили громадянську позицію в справі підтримки Карпатської України як нового державного утворення в центрі Європи.

На території Галичини Я.Пастернак розпочав системне вивчення пам’яток давньоруської доби. Він провів розкопки літописних міст, таких як Белз, Звенигород, Перемишль, Пліснеськ, Теребовля. Із 1934 року, за фінансової підтримки митрополита А.Шептицького, розкопував столицю Галицько­Волинського князівства — стародавній Галич, вивчення якого дозволило розв’язати дискусійну проблему локалізації літописного міста. У 1936 році вчений відкрив Успенський кафедральний собор на Крилоському городищі, дослідив поховання мадярських воїнів, які пов’язуються з переходом угрів у Подунав’я. Результатом цієї копіткої роботи стала поява книжки «Старий Галич». У Братиславі в 1936 році виходить невелика за обсягом монографія «Pravěké stýky Podkarpatské Rusi a Halicie». У ній автор на основі наявної джерельної бази (писемних, археологічних, лінгвістичних даних), робить спробу прослідкувати культурно­історичні зв’язки двох сусідніх регіонів з найдавніших часів до середньовіччя. Наукові студії вченого про матеріальну і духовну культуру Підкарпатської Русі стали одним із важливих аргументів на користь вирішення проблеми етнічної і державної приналежності цього регіону.

Упродовж 1932—1935 років займав посаду доцента, у 1935—1939 роках – надзвичайного професора Богословської академії у Львові, у 1939—1941 роках був професором археології Львівського університету, водночас – старший науковий співробітник новоствореної Львівської філії Інституту археології АН УРСР. Я.Пастернак, займаючись в основному вивченням старожитностей Карпатського регіону, матеріальної і духовної культури місцевих мешканців, не зациклювався тільки на цих проблемах, а розглядав їх на фоні найдавніших європейських цивілізацій. Про це свідчать наукові відрядження до Будапешта, Варшави, Відня, Братислави, виступи на конференціях і симпозіумах. Так, наприклад, у 1933 році він був учасником VII міжнародного археологічного конгресу у Варшаві, на VIII археологічному конгресі в Берліні (1939 рік) виголосив доповідь про пам’ятки культури карпатських курганів.

У 1944 році емігрував до Німеччини, а у 1945 році став професором археології Українського вільного університету (у повоєнний час університет був переведений з Праги до Мюнхена). У 1947-­му обирається почесним професором Боннського університету, читає спецкурси на філософському факультеті, присвячені проблемам середньовічної історії і археології.

У травні 1949 року Я.Пастернак емігрує до Канади, де продовжує займатися археологічними студіями, активно співпрацює з одним із чотирьох закордонних відділень Наукового товариства ім. Т.Шевченка, центром якого було місто Торонто. У 1961 році тут вийшла узагальнююча монографія вченого «Археологія України», написана на основі джерельного матеріалу, здобутого власними розкопками, а також досліджень вітчизняних і закордонних науковців. Значне місце в монографії відведено найдавнішим часам історії Закарпаття. На конкретних археологічних матеріалах розглядається енеоліт (мідно­кам’яний вік), доба бронзи, скіфо­сарматський період, часи великого переселення народів. Так, говорячи про добу бронзи, дослідник вважав, що Закарпаття і Східна Словаччина утворили один культурний ареал, який чеський академік Я.Ейснер називає пілінською культурою [4], а Я.Бем – культурою тілопальних могил Північного Потисся. Розглядаючи проблему етногенезу слов’ян, Ярослав Пастернак вважав, що як східні, так і західні слов’яни були споконвічними автохтонами на своїх історичних землях. Для східних слов’ян, до яких він зараховував і праукраїнців, базою розвитку були трипільські племена, а для західних такою етнічною базою стали племена лінійно­стрічкової кераміки [5]. У 1963 році Ярослав Пастернак був обраний професором Українського католицького університету в Римі, а в 1965 році – членом Українського історичного товариства.

Згадуючи сьогодні про Ярослава Пастернака, висловлюємо сподівання, що життєвий і творчий шлях вченого, його вагомі здобутки в царині історії та археології стануть предметом спеціального дослідження нової генерації вчених.

Павло Пеняк, науковець

ПРИМІТКИ

1. Карло Гадачек (24.01.1873–20.12.1914) – професор класичної археології та праісторії Львівського університету, чех за походженням.

2. Унетицька культура — археологічна культура раннього бронзового віку, датується приблизно часом 2300—1600 роки до н.е. Розповсюджена в Центральній Європі.

3. Культура шнурової кераміки – археологічна культура мідного і бронзового віків, розповсюджена на великих територіях Європи, датується часом приблизно 3200 р. до н.е./ 2300 р. до н.е. — 2300 р. до н.е./ 1800 р. до н.е.

4. Пілінська культура – археологічна культура доби пізньої бронзи (1300–700 роки до н.е.). Займала територію південного сходу і центральних районів Словаччини, а також північний схід Угорщини.

5. Культура лінійно­стрічкової кераміки – археологічна культура доби неоліту, яка поширилася на території Європи у 5500—4900 роках до н.е. На території України представлена на заході Волині і Поділлі.

Теги: Пастернак, історія,

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати