Залізний стрижень Карпат

Повість стала результатом своєрідного творчого відрядження письменника з Пряшева до рідного села Ряшів, схованого серед лісів словацьких Карпат і відомого ще з 1454 р. Спогади далекого дитинства, спілкування з односельцями-українцями, казкова природа та давні перекази породили захоплюючу історію, котра сталася чи то у середні ще віки, чи вже ближче до нашої доби. Книжка просто просякнута ароматами карпатських лісів, шерхотом смерек, дзюрчанням гірських потічків і тривожними звуками птахів.

Автор мовить про рідний край закохано, десь у гоголівському дусі: “У цих краях і ночі інші. Буває, над селом розіллється сажа і ніч стає темною-темною, як у димарі, - хочеш зробити крок і не знаєш, куди ступив. Ану, спробуйте трохи пройтися у такому “димарі”, потім розкажіть, що ви побачили. Що там розказувати, коли навіть відьмам з їхніми мітлами це ледве вдається”.

Герой повісті — такий собі карпатський варіант голлівудського рейнджера. По-нашому — “лісовий хлопець”. Це “дуже високий і сильний чоловік, як гляне з-під чорних брів, то не лише усмішка на устах змерзне, а й молоко скисне... На ногах у нього чоботи з телячої шкіри, халяви яких перегинаються аж над колінами. Майстерно опрацьована шкіра аж блищить. Вона акуратненько піддається кожному його кроку”. При цьому світ казковий і світ реальний нерозривно злиті воєдино, як це буває тільки у дитинстві. Два світи вільно обмінюються персонажами, скарбами, сюжетами і підказками.

Сама Залізна гора, до якої опришки знають потаємний вхід усередину, постає як казкова печера Аладдіна. На сторінках твору також оживають численні угіддя (мікрорайони) гірського села, його присілки, навколишні ліси — Шотивка, Богар, Павковий берег, Орбанивка, Стависька, Долинки, Ордзава, Бучки. Капітан і його ватага розплутують детективний сюжет, пов’язаний з місцевими злодюжками і здирниками, різною нечистою силою, а також цілком земними держимордами. Паралельно розкривають заплутані долі цілого ряду інших персонажів, змушених рятуватися від різних викликів. Окрема тема — епічні образи карпатських дідів, кожний із своєю долею за згорбленими плечима, та містично-інфернальні образи карпатських красунь.

У кінцевому підсумку повість — про минуле, яке не минає, саме таке і стає історією, навічно залишається у людській пам’яті, переходить у фольклорі літературу. Про золоте зернятко локал-патріотизму, яке зростаючи і мужніючи, перетворюється щораз на щось більше і врешті-решт стає любов’ю до усього всесвіту.

Книжку прикрашають дюжина ілюстрацій Тетяни Житнян. Це окремий вигадливий текст у тексті, який можна розглядати годинами. Художниця явно провокує самим узяти олівці і спробувати створити власні варіації на ці теми.

У літературі закарпатських українців намітилася тенденція, коли автори створюють цілі епоси про рідне село — це Осій, оспіваний у романі Ф.Потушняка “Повінь”, Дубове з горою Ясеновою у ряді творів І. Чендея, Горяни у “Жменяках” М. Томчанія, Раково і його полонини у “Таємниці капища Перуна” П. Ходанича, Доманинці І. Долгоша, Репинне М.Феднишинця, Рекіти А. Дурунди, Клячаново у книжках Д. Кешелі. Додамо також Королево у ліриці В. Густі та Довге у віршах В. Кузана. Тепер такий епос отримав і Ряшів, який міцно прописується на карті української літератури.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати