Двісті років потому

Мукачівський театральний фестиваль «Зірковий листопад» відкрив Львівський обласний театр (м. Дрогобич) виставою В.Сорокіна “Сватання на Гончарівці” за п’єсою Г.Квітки-Основ’яненка.

Двісті років потому

Здавалося би, чим може здивувати давно знана, та ще й екранізована класика? Але таки здивували — свіжістю подачі, винятковою емоційністю, численними режисерськими й акторськими знахідками.

Одна роль нареченого Стецька чого тільки варта! Актор — справжній гутаперчевий хлопчик. Такої пластики ми давно не бачили. Грає все тіло в цілому і кожна його частина окремо. Класична комедійна роль доповнена високоякісною пантомімою. Інколи ловиш себе на думці — а візьме актор ту чи іншу мімічну чи жестову “ноту”? Бере! І навіть більше, ніж ти чекаєш. Це таке собі фонтануюче з усіх отворів дитинство — незнищенне, самодостатнє, яскраве. Ніби і негативний персонаж, і висміюваний нещадно — а саме навколо нього усе крутиться.

Дуети батьків нареченої — це взагалі окремий дивертисмент. Отут справді згадуєш, що шлюб — це продовження кохання іншими методами. Мир і війна тут співіснують найхимернішим чином. Сторони варті одна одної. Вони вже настільки притерлися, що могли би помінятися гендерними ролями. Правда, у їхні часи таку термінологію ще не вживали.

Солдат-відставник нагадує нинішніх телевізійних терапевтів, готових лікувати що завгодно на будь-якій відстані. Справжній політтехнолог, який працює потрохи на усіх, хто лише платить, а після визначення переможця виявляється, що технолог від самого початку працював саме на нього.

Коваль Олексій — добродушний, вайлуватий, теж дитинний, як і його суперник. Нагадує наших спортсменів, що переходили у політику (Кличко, Вірастюк, Андрій Шевченко) і ніяк не могли у неї вписатися. Так і ця роль — людина не у своїй тарілці. Інтерпретація несподівана, тим і приваблює.

Наречена Уляна собі на умі. Ота шия, що крутить головою. Та ще й не однією. Крутить усім Змієм-Гориничем. У ній більше від сучасних феміністок, ніж від патріархального персонажа Г.Квітки, але переконує.

Оформлено сцену передусім слобожанськими бубликами усіх розмірів — від натурального до гігантського. При цьому кожна деталь реквізиту обовя’зково вистрілює в міру розгортання подій, часто перетворюється на засіб для справжніх циркових трюків.

Ну і співають дрогобиччани потужно! Класична музика К.Стеценка перетворюється у їхньому виконанні на сучасний шансон. Вкладають душу, не грають, а живуть на сцені. Актори настільки вживаються в ролі, що здається ніби спостерігаєш якесь реальне телешоу “за склом”. Прямо таки гіпнотизують тебе зарядом оптимізму, що такий необхідний за нинішньої похмурої доби.

23 листопада 2021р.

Теги: