Давні монастирі Закарпаття

Укладач книжки отець Олександр Монич напередодні найбільшого християнського свята зробив гарний дарунок усім шанувальникам рідної минувшини. Том започатковує серію “Джерела з історії Мукачівської єпархії”, яку буде видавати Богословсько-історичний науково-дослідний центр ім. Архімандрита Василя Проніна (керівник Ю.Данилець).

На чотириста сторінках обліковано близько 5000 документів з обласного архіву, де розкривається історія 20 найдавніших монастирів Закарпаття, а також прилеглих теренів Румунії, Угорщини і Словаччини. На с.321-336 подано дуже якісні фотографії деяких найбільш цінних із описаних документів.

У праці предметно проаналізовано та упорядковано документи з двох фондів обласного архіву - №64 (Мукачівський монастир отців василіан) і №151 (Управління Мукачівської єпархії). У першому фонді зберігається 6 тис. , у другому — 58 тис. Справ. З них у книжці розписано найдавніші справи, не торкаючись ХІХ і поч. ХХ ст. Найдавніші тексти датують XIV – XV ст. Найпізніші — це документи пов’язані з добою, коли відповідно до законодавства цісаря Йосифа ІІ від 1788 р. почалася тимчасова ліквідація монастирів (у ХІХ ст. їх знову відновлено).

Найбільш детально ідеться про Мукачівський монастир, якому присвячено добру чверть книжки. Тут подано усі збережені документи, що бодай опосередковано стосуються заплутаної історії заснування монастиря, набуття ним перших маєтностей, оселення тут перших єпископів тощо. Окрім суто церковних справ, документи містять безліч інформації з економічної, культурної, освітньої історії, про соціальні взаємини і конфлікти тощо. Місцями скупий реєстр читається як справжній детектив.

Менш детально, але не менш цікаво ідеться про монастирі Грушівський, Бедевлянський, Боронявський, Драгірифіцйвський, Імстичівський, Малоберезнянський, Углянський та інші.

Відповідно до усталеної традиції назви архівних справ подаються такими, якими вони зараз значаться на відповідних папках. Ці назви давалися різними працівниками архіву у різні часи, переважно у 60-80-х роках ХХ ст. ,тому вони не завжди узгоджуються між собою, містять неоднакову термінологію, різні транскрипції тих самих імен тощо. У перспективі усе це варто уніфікувати. У заголовках зазвичай не вказують на ступінь оригінальності того чи іншого документу — це теж предмет для майбутніх досліджень. Уже зараз видно, що окремі документи є не оригінали, а пізніші копії. Наприклад, на с.321 подано фотографію грамоти короля Владислава ІІ про дозвіл на проживання православному єпископу Іоанну в Грушівському монастирі від 16 січня 1491 р. Зі світлини добре видно, що документ виконано каліграфічним скорописом XVIII – початку XIX ст., тобто це є писарська копія, знята у часи наших перших істориків Й.Базиловича і М.Лучкая. Звичайно, подібними копіями є і знаменита грамота Ф.Корятовича від 8 березня 1360 р., описана на с. 200. Статус копії не заперечує цінність збереженого нею тексту, але засвідчує складну історію документу, інтерес до нього упродовж віків, прагнення розмножити цей текст у кількох примірниках або ж зберегти пошкоджений оригінал.

Книжка стане незамінним посібником для всіх, хто досліджує минуле Закарпаття. Вона уже несе чимало конкретної інформації, яка дозволяє по-новому поглянути на окремі аспекти нашого минулого. Книжка викликає законну гордість за наших предків, котрі не тільки створили стільки цікавих документів, а й змогли їх зберегти до наших часів. Очевидно, у наступних томах матимемо вже публікації найцікавіших документів із тих, які в першому томі тільки каталогізовані.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати