Чаклунська сопілка

І.Яцканин очолює спілку українських письменників Словаччини, редагує журнали “Дукля” і “Веселка”, постійно буває в Україні і особливо на Закарпатті, він активний учасник різних всеукраїнських письменницьких акцій. Завдяки його добрій волі “Дукля” вчасно надходить до закарпатського читача, належно представлена у наших бібліотеках. І.Яцканин написав і видав 19 авторських збірок оповідань. Крім того, збірки його новел вийшли у польському і чеському перекладах. Виступає і як перекладач. Вийшли дві книжки його перекладів з української на словацьку, а також 9 книжок, перекладених зі словацької на українську, в тому числі пара антологій. Значною мірою сучасний український читач знайомий з модерною словацькою літературою саме завдяки І.Яцканину. Має він і дві авторські книжки літературознавчих і критичних праць. І от нарешті — вибрана книжка новел за майже чотири десятиліття творчості.

Книжка містить 72 оповідання, грунтовну передмову О.Ігнатович і післямову-довідку про автора. На обкладинці — картина Прокопа Колісника “Жалка пишчавка”(Сумна сопілка), спеціально написана до заголовкової новели І.Яцканина. На фронтисписі — графічний портрет автора роботи О.Базилевчиа.

Письмо Яцканина не сплутаєш ні з чиїм іншим. Він не розмінюється на дрібниці, а пише про головне — про діалектику життя я смерті, проникність отієї мембрани, яка розділяє їх, постійний діалог цих двох світів: смерть постійно посилає свій погляд у життя, що додає нашому існуванню філософічності , охоплює його перспективою вічності. Не менш безцеремонно і життя вторгається у замежні світи, намагається судити їх за власними законами. Говорячи про теми інфернальні, оповідач принципово створює підкреслено побутові, приземлені картини, примушує персонажів діяти у буденному, зниженому хронотопі, постійно грається на цих контрастах. Він по-шекспіровськи змішує низьке і високе, демонструє їхню відносність. Не дивно, що чимало новел показують, як радість народжується із печалі, як сум чи нудьга перетікає у гумор. Ще одна тема — нерозривний зв’язок поколінь, коли кожне наступне неодмінно успадковує нерозв’язані проблеми попереднього, продовжує мучитися ними. І.Яцканин створив власну “людську комедію”, де сміх має усі присмаки, які лиш можна уявити — і гіркий, і безтурботно-солодкий, і кисло-іронічний, і гостро-сатиричний, викривальний. Схоже, за І.Яцканином, Всевишній сотворив людину, бо з нею не занудьгуєш — принаймні саме оцю рису людської натури письменник досліджує довгі десятиліття, щоразу показуючи її читачеві у все нових і нових ракурсах. Кожна нова збірка — це ікебана з усе нових і нових людських типів. І от маємо букет букетів з дуже терпким і водночас ситним ароматом.

Не дивно, що мова оповідань максимально афористична (“утікав од диму, а впав у вогонь”, “він не був аж такий молодий, але й до старості ще кілька літ бракувало”, “ганьба стирчить, як сорочка з штанів”). Твори справді нагадують сопілку з її короткими, ланцюжковими мелодіями, що чіпляються одна за одну і надовго врізаються у пам’ять. У народних казках з убитої рідної істоти (корівки-годівниці, загиблої сестри) проростає калина, з якої вирізають сопілку і та починає промовляти голосом померлої. Оповіді Яцканина — якраз тексти для такої сопілки. То ж вони напрочуд суголосні нинішній пандемічній добі, коли щодня вдивляємось у безодню.

Оповідання гостро-емоційні. Як мовить оповідач з “Вернісажу”, “нічого дивного — я ж селюк, а всі селюки живуть почуттями. Деколи вони навіть забувають думати, настільки почуття замилюють їм розум. То ж і не дивно, що селюки і страждають зовсім інакше, ніж усі навколо них. Тоді навколишній світ їх не цікавить. У них своя печаль — і все”. У наш час, коли весь світ перетворився на глобальне село, ці слова набувають нового звучання. Водночас ці персонажі живуть одночасно у кількох часових епохах, у них постійно звучить поклик їхніх предків.

Це книжка-пастка, яка не випускає читача зі своїх чіпких обіймів. До неї постійно повертаєшся перечитувати, бо віруси тексту вже живуть глибоко у тобі, перекодовують твою власну природу, роблять тебе носієм якоїсь нової, не звіданої раніше істини.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати