П’ять епох Івана Ребрика

Пару років тому його книжкове видавництво “Гражда” відзначило чверть віку, маючи у власному доробку близько 800 бібліографічних позицій. Відтоді статистика ще зросла. Започаткований ним же журнал “Екзиль” уже налічує 38 чисел. У культурологічних, видавничих, літературних зацікавленнях І.Ребрика виділяються щонайменше п’ять епох.

По-перше, це доба першого закарпатського академіка В.Довговича. 2003 р. І.Ребрик організував масштабну конференцію “Василь Довгович і прочитання”, за результатами якої видано збірку статей. Тоді же опубліковано кілька праць самого В.Довговича , а також збірку його поезій у перекладах Ю.Шкробинця.

По-друге, це доба нашого відродження 1920-30-х років. Видано кілька книжок Ф.Потушняк, а у задумах — ще його збірник про демонологію Закарпаття. Видано кілька книжок А.Волошина та його споживжників В.Шандора, Ю.Химинця. Опубліковано матеріали кількох конференцій про Карпатську Україну. Видано тогочасних письменників Зореслава і У.Самчука. Оприлюднено мемуари В.Бірчака, С.Єфремова,.В.Филоновича. Не кажемо вже про книжки дослідників Карпатської України — М.Вегеша, М.Токаря, М.Мушинки, І.Гоменюка, В.Пагирі, В.Кришеника. Тут же побачив світ роман І.Долгоша про Карпатську Україну “Заплакала Тиса кров’ю” у двох томах. Також перевидано статті Я.Затлоукала і Є.Недзельського про тодішніх художників.

По-третє, це шістдесятники. Історія творчих і людських взаємин І.Ребрика і П.Скунця варта цілого роману. Із запланованого посмертного десятитомника П.Скунця перші три книжки вийшли у “Гражді”, четверта – у “Карпатах”, на тому поки проект загальмував, сподіваємося, що ненадовго.

По-четверте, можна говорити про вісімдесятників, найяскравішим представником яких на Закарпатті є Петро Мідянка. І.Ребрик був одним з тих двох-трьох літературних побратимів (ще можна назвати П.Матолу), хто підставили свого часу надійне плече майбутньому Шевченківському лауреату. У “Гражді” вийшла і друга збірка поезій М.Нейметі “Пропале місто”. І.Ребрик відкрив для нашого читача Сергія Степу. Тут же видано кілька книг Василя Габор. Також І.Ребрик відкрив В.Кришеника як яскравого публіциста

По-п’яте, ідеться про найновіше літературне покоління – вже нашого тисячоліття. Саме у Ребриковому “Екзилі” уперше з’явилася добірка віршів Леся Белея. У “Гражді” видрукувано першу п’єсу Олесі Чепелюк “Не зрадь!”. Тут же вийшла блискуча проза А.Шиншинова. Видавець відкриває для широкого читача колоритну прозу Миколи Бурмека-Дюрі. Перший ромський україномовний автор усі чотири книжки видав саме тут.

Найстійкіша асоціація на Ребрика, що виникає в автора цих рядків – це один короткий вірш Ліни Костенко:

Звичай - гордість або прикмета...

У Карпатах,

гірському краю,

на питання:

- Як ви живете?

кожен мовить:

- Добре жию.

Може, вмерло дитя єдине,

ворожнеча з другом зайшла,

чи унадився вовк в полонину,

а чи поле вода пойняла, -

все одно в гірському краю

кожен мовить:

- Добре жию!

Вірш про Гуцульщину. Хоч Ребрик родом не звідти, а з Боржавської долини, проте символом-оберегом (гербом?) обрав таки гуцульську гражду-фортецю.

Теги: Ребрик, Ґражда

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати