Історія – поетичним рядком

Дмитро Шупта

         CТОЯНКИ  ПАЛЕОЛІТУ

                      Сергію Дмитровичу Федаці

                    1

Десь гніздо біля Дністра дроздове,

І крислаті з буками дуби,

Зберігає, як і Молодове,

Стоянку мустьєрської доби.

Їй ровесники – з таким народом!

Давністю прошиті напряму:

Знані Кіїк-Коба з Вовчим Гротом

Й Старосілля, сховані в Криму.

Досвітніми мешканнями світу

Значаться від Качі до Керчі

Гротових осад палеоліту,

Перших Шайтан-Коби й Чокурчі.

Не в просторах Азії, не в Штатах

І не там, де Рим чи Будапешт.

Перших – у Криму та у Карпатах,

Перших – Ле Мустьє урешті-решт.

Тож полюй, трудися і споруджуй –

Корені плекай навік віків.

Суходіл поєднує Добруджу

Всіх тодішніх первісних зв’зків.

Палеолітичне квітло царство

З полум’ям негаснучих багать,

Щоб складне тримати господарство,

Й довгочасне житло будувать.

Спрагло я таки плекаю мрію,

До мети прямуючи навкіс,

В палеолітичну індустрію,

Де скелястий велетень-навіс.

Ще у ту свою далеку темінь,

До первісних надважких занять,

Люди вміли обробляти  кремінь,

Віртуози крем’яних знарядь.

Брала їх чиясь рука отерпла,

Точний визначаючи удар…

Ті гостроконечники і скребла –

То дорогоцінний був товар.

Майстер-крем’якол був надто здібний,

Маючи міцний у м’язах креп,

Видав злам черепашкоподібний,

З патиною крем’яний відщеп.

Вироби творив без етикеток,

Мабуть, не для слави і нажив –

Ви́рівняв у вигляді фасеток

П’ятку й гострий горбик залишив.

З ним тоді вітався добрий ранок,

Хай  нова доба не доріка,

З першими із палеостоянок

У долині річки Бодрака.

                         2

Живність їм трубила звідусюди.

Звісно, полювання – нелегке.

Й виживали ті первісні люди,

Котрі здатні тільки на таке.

В них було життя не без пророків.

Ті часи покрив сріблястий мох.

Це біля півсотні тисяч років

Діялося в місиві епох.

Предки наші мались при здоров’ї,

Тихо виживали без оглась.

Пам’ятка мустьєрська в Подністров’ї

Й Молодовська й нині збереглась.

В них були одні і ті ж веснянки,

Їх єднали дружба і любов.

Кримські з Молодовською стоянки

Нині перегукуються знов.

Йдімо, зацікавлені, за мною,

Де крізь досвіт світиться імла!

Між річками Бодраком й Альмою

Крем’яна майстерня немала.

Де карпатсько-кримські панорами

Ширились тоді в усі боки,

Приховав час мерґелю шарами

Вістря списів,  скребла і скребки.

Первісні мисливі звіроловці,

Подолавши відстань напрямки,

Працювали кримські молодовці,

Як і молодовські кримчаки.

Їм тоді було не до фієсти

В пошукові для прокорму крихт,

Гнать по верхнім пасмові куести

Здобич, що копитить Маастрихт.

Кості розгубив гігантський олень

Там, де водопій, надвечори –

Скрили для науки й задоволень

Давні верхні гумусу шари.

Мабуть відчайдухи і сміливці

Наганяли оленів прудких –

Змушували їх плигать мисливці

В урвище з обриву гряд стрімких.

Меженню сприятливої днини

Олень був, що кидавсь сторчака.

Слушна для первісної людини

І Дністра долина, й Бодрака.

Ми до них прошкуєм невзаміту

Мимо швидкісних сучасних трас.

Вікнами з часів палеоліту

Древні гроти дивляться на нас.

Тема кам’яного віку приваблива для багатьох українських поетів. Нам відомо десь із півсотні віршів про палеоліт, мезоліт, неоліт. Ціла низка їх у поета й археолога О.Ольжича, немало у П.Мовчана, В.Базилевського  Іван Мацинський з Пряшева присвятив тій добі пару вінків сонетів

Окремі вірші зумовлені конкретними видатними відкриттями наших археологів – як-от “Люди мезоліту” М.Руденка, написані про парне мезолітичне поховання у Мурзак-Кобі.  

Із закарпатських авторів щільним рядом палеолітичних мотивів позначена творчість Мар’яни Нейметі (особливо збірка “Йод”). Сподіваємось, що й уродженець Королева Василь Густі ще напише вдалого вірша про таку близьку для нього палеолітичну стоянку, з якої, власне, і почалася історія України.

Поки ж маємо гарний твір ветерана української поезії, що присвятив їй вже шість десятиліть свого понад вісімдесятилітнього життя.

Твір належить до не надто поширеного жанру наукової поезії, який започаткував Тіт Лукрецій Кар поемою “Про природу речей”.

Не применшуючи значення пам’яток в інших країнах (скажемо, за 50 км від Будапешта знайдено кістки двох архантропів – дитини і дорослого чоловіка, якого мадяри з гумором назвали Шамуель з Вертешсьолеша), поет все ж таки цілком слушно наголошує на унікальній археологічній скарбниці України. Так сталося через те, що північніші регіони Європи значно більше страждали від зледенінь. Тому за багатством стоянок кам’яного віку з Україною можуть суперничати хіба що Франція й Іспанія (знову ж таки – південні їх частини).

У вірші ідеться про ряд знаменитих стоянок Придністров’я і Кримі. Це Молодове, де відкрито рештки найдавнішого з відомих в Україні жител. Це Кіїк-Коба, Вовчий Грот, Старосілля, де знайдено кістки  неандертальців. Це село Чокурча, в околицях  якого кілька неандертальських стоянок мисливців на віслюків. Це крем’яна майстерня у межиріччі Бодрака і Альми.

Гадаємо, що цей вірш не полишить байдужими вчителів, учнів, студентів, практикуючих археологів і палеоісториків – усіх, хто вивчає або досліджує рідну минувшину..

А чергова читацька зустріч з Сергієм Федакою відбудеться в рамках уже багаторічної акції “Письменник за прилавком”  у книгарні “Кобзар” 5 березня з 13-ї до 15-ї години.

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати