Різдвяний Андерсен

“Дюймовочка” (театр “Сцена ельфів”, Варашва) – стара казка, як її могла би розказати сучасна польська матуся своїм дітям (Льолеку і Болеку). Акторка Ані Поларуш поступово перетворюється в усіх персонажів казки, не перестаючи підтримувати діалог з залом – польською із вкрапленням українських і російських слів. Її репліки пробудять і мертвого. Показуючи руками великий прямокутник, питає: “Без чого не може бути кімната? Без плазми? Ні, без вікна!” І так ледве не щохвилини. Це справжня Міс Безпосередність. Напередодні акторка познайомилася з багатьма іншими учасниками фестивалю, тепер зверталася до них на ім’я, постійно зачіпала молодь з перших рядів (переважно студенти коледжу культури). По ходу вистави сцена перетворюється на ігротеку, де все догори дригом, а насамкінець, коли по ній пострибало  з десяток персонажів, знов усе чинно прибрано – сам не розумієш, як це сталося. Історію двох жінок, оповідачки і Дюймовочки (польською вона зветься Калінечка) зв’язує докупи щемка фортепіанна музика, що постійно звучить з динаміків. Завдяки їй дійство нагадує музичну скриньку, всередині якої танцюють різні фігурки.    

“Сни Андерсена” (Паневежський театр ляльок на колесах) – своєрідна версія “Стійкого олов’яного солдатика” (і частково “Оле-Лукойє”). Майже весь простір займає гігантська буфетна шафа. У центральній її секції, де зазвичай міститься дзеркало, відбувається більшість подій, хоча час від часу вони переносяться і на інші секції. Пацюк із довжелезним писком-хоботом – це щось, вражає не менше, ніж динозаври у голлівудських фільмах. Окрім солдатика, марширують 24 його побратими з двома гарматами (несподівано одна вистрелює конфетті). Балерина ніби зіткана з повітря. Усе вперемішку з іншими іграшками, що нагадують то шахові фігурки, то японські нецке. Крім очікуваного паперового кораблика з’являється і паперовий літачок, на який публіка  реагує особливо бурхливо. Риба, що ковтає солдатика – справжній монстр на колесах. Час від часу чотири актори з парасольками і ліхтарями виходять з-за шафи-ширми на авансцену, аби тягнути паузу, нагнітати інтригу і водночас тролити зал. Попри те, що вистава ішла литовською мовою, реакція малечі була надзвичайно жвавою. Її “пташиний базар”  пульсував відповідно до ритму спектаклю.

“Пустостан” (театр “І люди, і ляльки”, Львів) – колосальна соціальна сатира на сучасну Україну, десь нагадує “Кайдашеву сім’ю”, десь – гоголівські твори. Хоча автор п’єси – поляк М.Пшесьлюга, актори цілком адоптували її до наших реалій. Невелика родина зібралася на різдвяну вечерю, до традиційних ритуалів додається і перегляд відповідного фільму “Сам удома”. Тато, мама, дочка, син – кожне зі своїми тарганами у голові і скелетом у шафі. Єдине, що їх щиро єднає – антипатія до бабусі (батько і мати навіть вже не пам’ятають, кому із них двох вона доводиться матір’ю), словом, типова сімейка Адамсів чи Симпсонів по-українськи (може, і ці мультики крутили у різдвяну ніч). Бабуся теж собі на умі – така антична богиня-прародителька, для якої вже духи реальніші за живих. Ансамбль доповнює домашній песик-миротворець – єдиний, кому все подобається, хто згладжує усі кути. Кульмінація – візит до родини чи то Новонародженого, чи то просто привиду. Вистава досить складна у технічному плані: димова машина, віртуозна гра світла і звуку, але найбільш химерний сам сюрреалістичний сюжет.  

“Білий вертеп” (студенти Харківського університету мистецтв ім. Котляревського) – унікальне поєднання класики жанру (у першій частині) і її модернізації (у другій). На сцені справді вертепна конструкція білого кольору. Перед нею з’являється шестеро колядників, співають, відтак починається вертепне дійство. Перша частина – на євангельський сюжет. Цар Ірод – курдупель з головою-черепом у фесці з китичкою. Говорить якимсь неймовірним язичієм – то українською, то церковнослов’янською. Три царі-волхви нагадують степових баб. Компанію доповнюють східна танцівниця, воїн з пікою, мати з немовлям, Діва Марія над ними усіма. Врешті-решт Смерть стинає голову Іродові. Це специфічний театр-реконструкція. Віриш, що десь приблизно такі вертепи і мандрували Україною. У другій частині центральним героєм стає козак у червоних шароварах з булавою. Він зустрічає різних сучасних сатиричних персонажів – тепер вже не монохромних (як у першій частині), а різноколірних: рокер-металіст, панк, наркоман і ділер, жертви силікону і гаджетів. Усі отримують свою порцію сатири. Вертепна традиція поєднується з театром тіней

Хоча перший фестивальний день зразу підняв планку надзвичайно високо, другий виявився аж ніяк не слабшим.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати