У тіні самих себе

Книжка вражає. З одного боку, дуже якісне письмо: інформаційно насичене, лаконічне, репортажного типу з індивідуалізованою авторською мовою, несподіваними асоціаціями і поворотами сюжету. З іншого боку, фабули усіх 17 оповідань настільки свідомо епатажні – особливо для нашого патріархального краю, для багато в чому манірної ще читаючої публіки!

Ердеґ  – язичницьке божество древніх угорців.  Ясно, збірку названо не просто за найбільш об’ємним її твором. Назва дуже концептуальна. Свідомість сучасної людини постійно перебуває у тіні того, що прийнято звати підсвідомістю, чимось прадавнім, архаїчним, більше спорідненим з тваринними інстинктами, ніж з людським раціоналізмом, із чимось таким, що прагне вирватися на волю і затопити собою геть усе, знищити оті ажурні конструкції, якими підперта сучасна людська цивілізація. Новеліст досліджує оці найбільш архаїчні шари нашої психіки за допомогою передусім двох найдавніших людських емоцій – страху і сміху.     

Horror і гумор дуже споріднені, два терміни навіть звучать подібно одне до одного. Звісно, на їх перетині виникає чорний гумор, який росіяни ще іменують “юмор висельника”.  Автор сміється з того, про що зазвичай делікатно мовчать – смерть, психологія злочинця, зокрема ман’яка, примирення душі зі злом, сатанізм, руйнівна сила кохання, самогубство тощо. Автора дуже цікавить феномен смерті, зокрема точка переходу душі з одного світу в інший, із буття у небуття, чи є там якийсь проміжний стан. Більшість персонажів постійно балансують біля цієї межі: хто з цього боку, а хто – і з того. Створений письменником світ принципово симетричний, і смерть є тільки віссю симетрії посередині нього. 

В.Лавер пародіює сюжети Ф.Кафки і А.Хічкока і навіть цілі жанри, як-от готичний роман. Автор відсторонений від описуваного, між ним і читачем часто стоїть ще оповідач, який відверто клеїть дурня. Кожне оповідання – поле битви між страхом і гумором, спроба подати страшне нестрашним чи хоча би сформувати якесь адекватне ставлення до нього. Як не дивно, усе це просякнуто гуманізмом, вірою у принципову вирішуваність найскладніших морально-етичних проблем.

При цьому усе дуже видовищно, кінематографічно. Історії розгортаються у різних містах: Києві, Клужі, Львові. Але найбільше в Ужгороді, якому створено вкрай містичний образ. Наше містечко у табакерці, виявляється сповнене безліччю прихованих пружин. Це переважно нічне місто, де навіть удень вирують нічні пристрасті. При цьому усе максимально приземлено, і це викликає ще сильніше відчуття жаху, бо межі між профан ним і містичним просто немає, нема ніяких захисних бар’єрів, одне легко перетікає в інше. Ніхто не володіє імунітетом проти жахаючої симетричності нашого світу, де святість врівноважується гріхом.   

Автор учить жити навіть у такому світові Зрештою ми знаємо тільки якийсь відсоток дійсності, решта огортає нас незвіданим океаном. Оте незвідане може бути як ворожим до людини, так і несподівано приходити нам на допомогу.  Оповідання про тінь, яку кожна людина відкидає на саму себе. Про усе, що намагаємося приховати, а воно все одно виходить на поверхню. Про те, що людська психіка – бумеранг: якщо не влучає у ціль, то б’є по самому носієві цієї психіки.  

Дарма казати, що книжка перенасичена різноманітною символікою і нагадує цілий кросворд. Водночас вона вийшла напрочуд світлою, навіть десь дидактичною, як букварик  – попри максимальну жорсткість саме останнього оповідання. Для автора світ лишається гармонійним, сповненим внутрішнього смислу  всупереч усім аномаліям, які нібито свідчать протилежне.  Книжка вчить не лякатися власної темряви, прагнути перетворювати її на світло. Свого часу Фагот-Коров’єв був покараний за те, що невдало пожартував про світло і темряву. Ці ж жарти вдалі, незважаючи на увесь їхній солоний присмак, на ряд сюжетів 16+.

Теги: Василь Лавер, У тіні Ердеґа

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати