Тринадцятий

Чотири постановки режисера на малій сцені (плюс п’ята, В.Семенцова, де М.Фіщенко виступав як актор) мали характер трагікомедій. Натомість “№13” – перша робота на великій сцені де задіяно десяток акторів, це чиста комедія положень для сімейного перегляду. Водночас спектакль вийшов дуже закарпатським, оскільки всі події відбуваються у готелі, а для нашого туристично-рекреаційного краю, де сотні подібних закладів і тисячі зайнятих – це абсолютно своє і рідне. Увесь персонал готелю “Вестмінстер” – явно із закарпатської дійсності. Ну і трохи нагадує пісню “Готель Каліфорнія” про зачароване місце, звідки неможливо вийти. Режисерові вдалося змішати в одному коктейлі містику, клоунаду, лав-сторі і політичну сатиру.  Навіть ламбаді знайшлося місце.

Сюжетна ситуація там справді змінюється ледве не щохвилини. Мереживо інтриг сплетено дуже щільно: політичні, любовні, сімейні (батьки – діти), детективні, суто готельні (персонал – постояльці). Спектакль дуже викривальний, герої зривають усі покрови та й самі постійно переодягаються прямо на сцені, демонструючи щораз нове вбрання у шикарному інтер’єрі (сценограф Л.Бєлая). 

Головний персонаж – помічник англійського прем’єра (С.Барабаш). політик високого рангу показаний через його приватне життя. Це нагадує популярні колись анекдоти про Черчілля, Сталіна і Рузвельта. Як В.Ліванов колись вважався найкращим, найбільш англійським Шерлок Холмсом, так і С.Барабаш – найбільш британський джентльмен на нашій сцені. Його інтриганська думка часто випереджає самі події, плутається сама у себе під ногами, водночас він незмінно незворушний, спортивний.     

Його дружина (К.Білак) – жінка-вамп. Це як граната, кинута у холодильник. Прірва, що вдивляється у тебе. Утримувати таку може тільки член Кабінету, інші її просто лякаються, “как жители японских городов боятся повторенья Хиросимы”.

Помічник урядовця (Р.Дзуринець) – такий собі Санчо Панса при Дон-Кіхоті. Безвідмовний, але собі на умі. Мабуть, найбільше з-поміж усіх спітнів на сцені. Дещо нагадує Кота у чоботях, готового проковтнути всякого людоїда.

Секретарка лідера опозиції (Л.Дзуринець) – промінчик світла у густій мряці. Жінка, що бореться за свою крихточку щастя, аби її прекрасні форми набували усе глибшого змісту.   

Її чоловік Роні (Д.Сньозик) – мрія психоаналітика. Це ходячий трактат про чоловічу психологію, її комплекси, приховані резерви і врешті-решт незламність.

Готельну команду очолює керуючий (М.Слов’янин), такий собі маленький диктатор, консервативний і безцеремонний. Його бакенбарди існують окремо від нього – як ніс майора Ковальова.  Покоївка (Е.Ліпунова) – саме втілення нашого ненав’язливого сервісу, з яким легше одружитися, ніж позбутися його.  Посильний (М.Поліщук) – майбутній олігарх, що заробляє свій перший мільйон. Як назвав його режисер, чемпіон світу із чайового спорту. Містер Посмішка, такий собі бог із машини, точніше – чортик з табакерки. 

Сестра милосердя (М.Савенко) – ідейний борець за шлюбне свідоцтво. Очі на пів-обличчя. Голос, що не потребує мікрофону. Така собі оаза дитинності у готельному вертепі. 

Приватний детектив (Є.Футорняк) – осердя усієї інтриги. На нашій сцені було багато покійників, але настільки жвавий і динамічний – уперше. Це роль акробата й еквілібриста. Гутаперчевий хлопчик, аж не віриться, що людина здатна приймати такі пози.  

Схоже, зараз ціла Україна проходить через отаку зону №13, саме це і викликало постійний нервовий сміх у залі. Герої викрутилися, то ж викрутимося й ми.

Наступний показ цього спектаклю у січні. А 19 грудня у театрі нова прем’єра – казка “Дві Снігуроньки, один Новий рік” (режисер М.Бабин), де діятимуть Дід Мороз і Санта-Клаус, ожилі гаджети тощо.

Теги: вистава, театр, п'єса

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати