Між часами

Про що книжка, чому така назва – ніби і знайоме слово, але далеко не найбільш вживане? Є у ній такі рядки:

О, ці вигадливі майстри!

Інжілірі, мурники, теслі,

Із переднівком скупим тайстри,

Пташиний спів у піднебессі.   

Переднівок тут харч, що бере із собою майстер на роботу, аби пережити день до вечора. Шахтарі називають це “тормозок”. Уся книжка просякнута народною естетикою і водночас прагматикою цих “інжілірів, мурників і теслів”. Декоративно-ужиткове мистецтво оптимістичне за самою своєю суттю, хоч і твориться воно зазвичай у зовсім не оптимістичні часи. Тому водночас “переднівок” – це і символ нашого міжчасів’я, можливість щось перекусити тоді, коли особливо скрутно і голодно.  Це поетична хроніка чотирьох десятиліть – уся на нерві, пульсуюча  відповідно до вібрацій часу. Багато віршів з 1985-го з його ілюзіями, надіями і першими розчаруваннями. Подібна синусоїда настроїв і у наступні роки, аж до наших днів, коли Правда і Влада є запеклими антагоністами:

А в буфеті Верховної Ради

Побратим, що вернувся додому,

Виповідує істинну правду

Комусь зовсім для неї чужому.

Тому цілком природний контраст суспільного і природного, прагнення ліричного героя уподібнитися Антею:

А в пралісі – ранкова літургія,

Божественно-євхаристійний Чин.

І час тужавіє, і час священнодіє,

Карпатське небо – куполом надним.

Буки древні, давні, але й моцні,

Гордо, мов архангели стоять,

Наче Бог  тримає їх на оці

Як свою найвідданішу рать.

Те саме стосується глибин історії. Про палеолітичну стоянку у Королеві, з якої уже кілька десятиліть починаються усі курси української історії, як не дивно, не написано віршів. Чи не єдиний виняток – кілька рядків учасника тієї археологічної експедиції Галини Левковської. Тепер маємо гідну цього історичного місця поезію:

Гострий Верх у Королеві,

Що над Тисою присів,

Повідає сокровенне

З до-євангельських часів.

Скільки доль людських збулося

За цілий мільйон років!

Все це камінь безголосий

Тихо Тисі розповів.

Не менш натхненно про Синевир (“Синій Верх”), Говерлу (“Говерлянський хорал”), Нарцисову поляну у Кірешах (“Нарцисове диво”), Ужгородський, Мукачівський і Хустський замки (“За мурами замків”). Про наші дерев’яні церкви:

Коваль доковує хрести,

І он – вже в небо вознеслися,

О, ці вигадливі майстри –

Скупий рядочок у захисті.

Плескач танцює, пилка грає 

У ритмі цокає топір.

Натхненно дерево співає

Во славу Господа і гір.

У багатьох віршах, починаючи з найпершого, поет обігрує власне прізвище, наприклад у присвяченому товаришеві-журналістові:

І можеш навіть стати на диби,

І можеш розіп’ястися на небі.

Мій любий друже – ми раби доби,

На гак доби почеплені за ребра.

Завершується книжка драматичною містерією “Злам”. Твір унікальний в усій закарпатській літературі – потік свідомості ліричного героя, який із прози постійно переходить на вірші і навпаки. Мотиви гамлетівські, написано за горбачовських часів, але читається немов про наше сьогодення. Така собі білочка у колесі: кілька революцій, ще більше державних лідерів, чотири редакції Конституції, а віз і нині там.

Книжка вийшла напрочуд органічною, стрункою у своїй не причесаності, таким собі свідченням доби – суперечливої, контраверсійної, пропущеної через серце.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати