Зоряний рік

Цього разу левову частку номерів забезпечили юні танцюристи під керівництвом І.Шевцова, Є.Бабяк. Відкрився концерт хореографічною композицією “Сон Землі”. Власне, усе двогодинне дійство нагадувало феєричний сон уві сні – це коли тобі сниться, ніби ти прокинувся, а насправді продовжуєш бачити сон – і так кілька разів. Композиція виявилася дуже складною і химерно заплетеною (режисер Т.Гарагонич). Нагадувало закарпатську гостину, коли тебе так нагодують, що ти вже перенасичений і далі – ніяк (аж би мене різали-розстрілювали), проте за мить з’являється щось ще більш звабливе, ти забуваєш, що переїв, а далі – щось ще апетитніше, і ще, і – прощавай, таліє!    

Також концерт вражав постійною зміною вбрання на виступаючих. Інколи почувався, наче на показі мод. У доповненні з просто-таки магічним світлом складалося враження, що ти точно не в Ужгороді, а десь значно західніше. Якби до цього рівня підтягти ще й звук, то було би взагалі ідеально.  

Наступний танець “Повітря. Вогонь. Вода” нагадав славну кіно-версію “Лісової пісні”. Дівчата у червоних трико дали жару. Починаєш підозрювати, що усе побудовано за календарним принципом. Спершу на сцені спекотне літо, а далі підуть інші пори року (привіт П.Чайковському). У третьому танці студентки нагадували ляльок, що ожили. Типу 1 червня – всесвітній день захисту дітей. Буквально гутаперчеві дівчата, здатні гнутися куди завгодно.

Відтак на сцену вийшов ансамбль народних інструментів “Маки” (керівник В.Вігула). В основі троїсті музики (цимбали, скрипки, два контрабаси), але тут вони підсилені барабаном з тарілками та іншими інструментами. Серед них кілька взагалі екзотичних.  Було щось схоже на пральний вальок з неповторним тріскотливим звуком. А родзинкою став бугай (бербениця) – барабан з кінським хвостом, який раніше доводилося тільки бачити у нашому краєзнавчому музеї. Музикант зволоженими руками смикав за кінський волос, прикріплений до мембрани. Залежно від того, де зупинялися пальці, ішов звук різної висоти.   

Вокальний дует виконав пісню “Пристрасть” (слова і музика З.Огневич). Знову танці – “На Івана Купала” і “Волошин”. Відтак на літо змінюється осінню у розкішній жовтогарячій сукні.  Пісня “Осені просила” (слова І.Гармасій, муз. А.Червеника) навіює вже новий настрій.  До дії підключилися майбутні театральні діячі і менеджери культури (керівник В.Тищук). Вони представили сценки з закарпатського ярмарку – таке собі попурі з анекдотів, клоунади і живих картинок. Особливо виділилося неймовірне поні з мордою бегемота (“І що москалі з конем зробили?!”)

Календарний цикл доповнюється “добросусідським”. На сцені “Поліська полька” (полька – чеський з походження танець, що розійшовся по цілому світові). За нею вокалісти у супроводі інструментального ансамблю (керівник Н.Швайгер) виконали словацьку народну пісню. Продовжилося це танцем з пляшками, що відтворює угорську стихію, свято вино брання, сюрте-бал. Відтак – закарпатський народний танець “Плавенський”. Осінь переходить у зиму. Хореографічна композиція “Щедрик” вже стала родзинкою коледжу. Студенти у вбранні ялинок творять новорічно-різдвяну атмосферу.

Коротка зима швидко переходить у затяжну весну: наша “Веснянка” та болгарська народна пісня “Кавал Свірі” (хор студентів під керівництвом А.Тазінгера). Український танець “Подушечка” і закарпатський “Вербохльост” (постановка М.Шютіва). Дівочий дует виконав “Мамин оберіг”. Концерт було присвячено, зокрема, травневому Дню матері, значну частину залу складали батьки студентів.

Хореографи подали свою версію “Маленького принца”. Доводилося бачити різні інсценівки цієї казки. Ця максимально свіжа й оригінальна, досить далека від відомої екранізації. З одного боку, дуже делікатне ставлення до першооснови А.Сент-Екзюпері. Вона присутня, звичайно, тільки кількома цитатами, але переважно не заяложеними.  Кожній мандрівці Принца на ту чи іншу планету присвячено окремий танець зі своїм темпоритмом і пластичним рисунком.  Здається, так цю історію ще не стави ніхто.

Гадаєте, це все? Ага! Дует виконав пісню “До зірок”. Відтак знову танець “Зіркова феєрія”. На цей момент вже впізнаєш кожного учасника, як преферансист впізнає у старій колоді кожну карту навіть за її сорочкою.  У фіналі –  композиція “Оберіг”, розкладена на шість голосів (керівник М.Сухолова).

Але й це ще далеко на кінець. На сцену вийшли мажоретки. Цього разу вони вже не у червоній гусарській формі, а у синіх мундирах, з-під яких пишні жабо, на головах – капелюхи-двокутки. Проте ті самі посмішки і готовність спалити все навколо дотла. Відтак – привітання від директора коледжу Н.Шетелі і гості з Київського інституту культури і мистецтв. Але й це ще не все.     

Завершився концерт піснею “Україна – це Європа” у виконанні К.Бужинської.

Теги:

2 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати