Цар-книга

Фотоальбом містить 100-сторінковий нарис з історії нашого церковного малярства та окремо близько двохсот кольорових репродукцій. Ще майже стільки інших чорно-білих репродукцій включено у текст нарису. На верхній дошці палітурки – одна з відкритих і врятованих автором сільських ікон – Одігітрія XVIII ст., на нижній дошці – печатка владики А.Бачинського, який домігся канонізації величезної Мукачівської єпархії, що охоплювала тоді не лише нашу область, а й прилеглі регіони Словаччини, Угорщини і Румунії. Матеріал з усієї цієї значної території і фігурує у книзі. Уперше маємо настільки широку репрезентацію ікон і стінопису в одному виданні, чимало репродукцій (переважна більшість) подається уперше, використано фото В.Грешлика, С.Гудака, М.Еней, Ю.Крилівця, О.Крушинської, М.Приймича, М.Сирохмана, В.Федоранича.  

Від самого початку тут переконливо аргументується головна теза – церковний живопис був одним з головних і десь найдавнішим з усіх чинників, які поступово готували феномен закарпатської школи живопису. Іконописці були предтечами наших класиків, без яких ті не спалахнули би настільки яскраво і самобутньо. Окремо розглянуто доробок ченців-василіан, що додали місцевій традиції професіоналізму, транслювали сюди західніші художні віяння.

Розвідка містить і більш широкий огляд мистецького життя на Закарпатті упродовж XVII-XIX ст. Окремо розглянуто живопис Хрестовоздвиженського кафедрального собору в Ужгороді.  Уперше досліджено інститут (посаду, традицію) єпархіальних художників, які не тільки творили самі, а й здійснювали мистецький контроль за всіма майстрами, що розписували церкви.

У додатку вміщено короткі біодовідки про сотню іконописців та церковних різьбярів від XVI до XX ст. Переважна більшість цих імен вперше вводиться до широкого наукового обігу.  Про іконопис же таких знаних майстрів, як Й.Бокшай, Ф.Видра, Ю.Віраг, Й.Змій-Мікловшик, Й.Краккер, М.Манкович, уперше сказано настільки детально і вичерпно.

З виходом даної книги професійне образотворче мистецтво Закарпаття  постаршало одразу на кілька століть. Власне, отримало солідну метрику, де обґрунтовано його набагато солідніший вік, аніж вважалося досі. Наше мистецтво від самого свого народження завжди говорило про найважливіше, не розмінюючись на дрібниці. Тому попри всі негентропійні тенденції, неминучі відкоти назад, тимчасові деградаційні процеси, воно щораз відроджувалося. Отже, переживе і нинішню добу – далеко не найбільш величну в історії крайового мистецтва. Саме у таку проблемну годину, як зараз, коли виродження і бездуховність усе відчутніше точать зуби об існуючу традицію, максимально доречно нагадати про витоки цієї традиції.  

Дослідження виконано на основі багатолітніх авторових польових досліджень закарпатських храмів, опрацювання численних документів 151-го фонду обласного архіву (Мукачівська єпархія). Коли оцінюєш доробок М.Приймича, постійно згадується улюблений К.Марксом образ крота історії, який риє страшенно повільно (від мистецтвознавця давно вже чекали подібного шедевру, але і попереду в нього ще непочатий край роботи, бо ж навіть ця книга охопила заледве п’яту частину наявного у нього матеріалу), проте риє вперто, незворотно, хоча і не завжди помітно. Що ж, кріт – тваринка цілком закарпатська, вона дуже пасувала би на герб Михайлові Васильовичу. Бо досліджувати ще чимало. Окремі сторінки даної книжки сприймаються як план-проспект до майбутніх значно ширших розвідок.     

Теги:

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати