Рахівська глибинка

Ділове

У Діловому стоїть смерековий храм Різдва Богородиці 1750 р. – це найстаріша церква Рахівщини, в якій зберігся практично недоторканим первісний інтер’єр. Власне, це дата найдавнішої письмової згадки – саме того року владика Мануїл Ольшавський робив візитацію (інспекцію) єпархії і зафіксував у цьому селі дерев’яну церкву. Отже, збудовано її було трохи раніше – у 1740-ві, а може і 1730-ті роки. Будували тоді без металевих цвяхів, скріплюючи колоди дерв’яними чопиками.

Голова церковної громад Василь Бойчук каже, що сюди ходило кілька поколінь його предків, його самого хрестили тут, а тепер випало дбати про цей храм. Зокрема, 2016 р. громада перекрила дах. Навколо спорудили красиву дерев’яну огорожу із традиційним дашком.  На двері встановлено ажурні куті грати.

За переказами, перша сільська церква стояла на пагорбі трохи вище, але згоріла, а її дзвін покотився униз. Де він зупинився, і поставили церкву нинішню.  Довгий час тут служила місцева династія священиків Андруховичів. За радянської доби храм хотіли зруйнувати, але місцевий вчитель Гараксим добився для неї статусу пам’ятки історії і культури (чавунна охоронна таблиця висить досі), храм перетворили на музей історії релігії і атеїзму. Син того вчителя Ігор став архітектором, виконав для єпархії кілька проектів.

У 1990-ті церкву повернули вірникам, 1995 р. заново освятили. Служить тут тепер о.Тарас Бровдій. Церква має трирядний іконостас, виконаний уродженцем цього села Ігорем Луценком, який зараз викладає у Мукачеві. На службу приходить 30-40 чоловік.

            Костилівка

У самому центрі села – Михайлівська церква, чий наріжний камінь освячено 1998 р. владикою Юрієм Джуджаром, а споруду освячено 21 листопада 2002 р. Щоправда, остаточно будівництво завершилося аж 2007 р. Як відомо, Костилівка – село, де базувалася бригада по прокладанню залізниці. На місці теперішнього храму колись були великі насипи гравію, який насипають між рейками. Тому коли священики і віряни почали копати перший котлован, виявилося, що вручну там нічого не зробиш. Проект виконав рахівський архітектор Михайло Кравчук, він же проектував церкви у  Білині, Богдані, Видричках,  Квасах, Лозянському. Храм прикрашають двоколірні вітражі з хрестовими композиціями.

Молодий храм ще не розписаний, без іконостасу. На стінах – різні ікони, принесені вірниками, поруч – корогви. Очевидно, спеціально для цього храму написано сучсані два великі образи Богородиці й Ісуса Христа. Неподалік стоїть і скульптурне зображення Діви Марії. Виділяється вишита бісером храмова ікона св. Михаїла.

Білин

Місцеву муровану церкву Різдва Іоана Хрестителя освячено 7 липня 2004 р., а наріжний камінь задовго до того освячував ще владика Іоан Семедій.  Стоєть храм у присілку Дуднячий (назва – від місцевого потічку). Служить тут о. Юрій Ролюк. Іконостас ще у процесі творення, наразі є 12 празничних ікон. Землю під храм (три з половиною сотки) купив і пожертвував Микола Копич. Та у ті роки проблемою виявилося навіть придбання цементу. Його дістали тільки 2000 р. і перші мулярські роботи виконала у вересні група волонтерів-семінаристів.  До 24 грудня 2000 р. витягли стіни, лишилося зробити склепіння, але це потребувало вже фахівців, то ж роботи затяглися. Доти молилися в залі очікування на місцевій залізничній станції. Дерев’яний олтар вирізьбив Михайло Приймич, він же виконав і люстру, яку прикрасила квітковими розписами Леся Приймич. Фігурні вікна виконав Юрій Михальчич з Нересниці. Зазвтчай сюди приходить із двадцять вірників, на Великдень  було 33 паски.

Кваси

Перший камінь місцевого храму Преображення Господнього освячено 30 липня 2000 р. Будівництво стримували морози, але 15 серпня 2005 р. освячено вже завершену церкву. Вона ще не має іконостасу. У відкритій олтарній частині висить чеканка- репродукція “Таємної вечері” Леонардо да Вінчі. Амвон застелено гуцульською джергою. Не добудовано хори, поки є тільки балки, на яких вони триматимуться. Поруч іх церквою був сільський клуб (а ще раніше – пункт жандармерії). Зараз сюди ходить 30-40 селян, але не менше і туристів з місцевого санаторію. На Великдень освячували 55 пасок.

Ясіня

Струківська церква 1824 р. вражає. Вона домінує над усім селищем, збереглася у прекрасному стані, 2013 р. внесена до списку світової спадщини ЮНЕСКО. Храм діючий, перебуває у почерговому користуванні двох   громад. Усередині – автентичний гуцульський іконостас, старовинний різьблений хрест місцевого майстра. Але...

Смаку місцевим прихожанам явно забракло. Перше, що кидається у вічі всередині – три величезні підсвічники, засипані піском. Як кинув хтось із моїх супутників, лишається тільки занести туди ще бетономішалку. Для такого маленького простору досить одного такого канунника, до того ж десь збоку. Також аж занадто позолоти – мініатюрна церква просить значно скромнішого і витонченішого інтер’єру. Місцевий парох о.Василь Соколович каже, що колись тут вішали навіть вінки у пам'ять про нещодавно померлих, але цю сумнівну традицію йому вдалося припинити.   

Також у Ясіні є церква Пресвятої Євхаристії, освячена 2008 р. Архітектор Футимський спершу проектував її як дерев’яну, а потім місцеві майстри Іванюки переробили проект під мурований варіант.   

Лазещина

У цьому селі вірники вже п'ятнадцять збираються вдома у Михайла Стовпчука – у невеликій кімнаті, пристосованій під каплицю. У кутку – пічка, під вікном – два столи, далі диван, кілька лавиць.  На стінах – кілька фотографічних образів. Один раз цю хату навіть підпалювали, але обійшлося. Усе дуже нагадує підпільні молільні часів катакомбної церкви. Аж не віриться, що і в сучасній європейській Україні таке ще трапляється.   

Інша  церква у цьому селі – дерев’яна Іллінська. Вона на самому кінці села, звідки до превалу вже лишається пара кілометрів. Глибоко символічно, що забудова Закарпаття закінчується саме красивою сучасною церквою. Або ж навпаки – починається нею. Спершу один чоловік звідси ходив аж жо Струківської церкви (це з десяток кілометрів), потім таких паломників стало вже п’ятеро, а відтак вони вирішили збудувати власний храм. Так за фінансової підтримуи єпархії  постав цей храм, який будували два роки і освятили 12 травня 2013 р. Виділений лісгоспом ліс для стін рубали 18 лютого 2011 р., коли дерева найбільш сухі. Тепер тут збирається до 50-60 чоловік, на Великдень освячено 33 паски.  

А стара мурована церква у центрі села довгий час була спірною між греко-католицькою і православною громадою. Врешті-решт домовилися, що православні будують собі новий храм (наразі він шще не завершений),  а старий відходить греко-католикам. З цього приводу прийнято і відповідні судові рішення, проте поки їх не реалізовано. Зелена дерев’яна церква височіє посеред старого цвинтаря. Найдавніший хрест з написом тут встановлено 1864 р. у пам'ять про “Благодітеля сеї церкви” Івана Утлика та його дружини Анни Гочинюк.

Теги: церква, Богородиця

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати