Істоти й істини

Твори популярного сучасного українського драматурга ідуть зараз у більшості наших театрів. Нам доводилося бачити цю п’єсу вже у кількох інтерпретаціях – щоразу геть різних. Мукачівці запропонували свою цілком оригінальну версію. Вперше вона побачила тут світло рампи ще кілька років тому, потім була знята з репертуару, а кілька тижнів тому відновлена із вводом нових акторів. Спектакль вийшов для сімейного перегляду і обговорення.

Вистава про те, що людина – істота двоїста, біосоціальна. Ці дві іпостасі хоч і нерозривно злито, але часто бунтують одна проти одної. Ми можемо виходити з цього дисонансу, зокрема, спілкуючись з тваринами – в цьому сенсі селяни мають кращі можливості за городян. Вся дія відбувається в одному величезному хліві, де змішались коні, звірі, люди, як воно було ще у доісторичні часи, коли тварини і люди пили з однієї річки. Хоча не тільки з річки. Вони переймали одне від одного усе найкраще. Це робило їх сильнішими, гнучкішими, швидшими. Спорт зародився із наслідування тварин.

Але коли все надто гарно, то вже негарно. Принаймні, для декого. Нечистий аж знудьгувався від такої тиші і благодаті. Збагнув, що коли люди і тварини будуть разом, так недалеко і до раю на землі, а цього він ніяк допустити не міг. То ж вирішив будь-що порушити таку ідилію. У результаті вийшло те, що бачимо на сцені.

У мукачівській версії тварини максимально наближені до людей. Постановниця відмовилася від накладних хвостів, рогів і пащ. Актори демонструють, як вдача тієї чи іншої тварини проступає у конкретній сучасній людині, рветься назовні попри мільйони років еволюції. Ми виявляємося набагато ближчими, ніж здається на перший погляд. чотири персонажі уособлюють чотири людські темпераменти: флегматична корова, меланхолійна кобила, пес-сангвінік і холеричний півень, готовий вилетіти із самого себе. А поза тим усім – ще свиня, яка виявляється найближчою до людини своєю суперечливістю. Навіть костюми в усіх максимально людські, але зразу відчуваєш хто є хто. Ролі дозволили акторам повною мірою показати, наскільки вони володіють пластикою й інтонацією, здатні створити образ невербальними засобами. Колись усі ми любили телепередачу “У світі тварин”, оце повіяло дитинством.

Людських персонажів теж п’ять: газда з газдинею, їхня донька, її парубок, батько останнього. Кожний асоціюється з відповідною твариною. Так би мовити, кожної тварі по парі. Найбільш позасистемний – сусід, який найближчий до чистоти і невигадливості тваринного світу, випав із звичних соціальних зв’язків, хоча й до тваринного світу дорога, звісно, закрита. Він найбільше асоціюється із свинею, її свіжістю і наївністю сприйняття усього і вся, повною неготовністю до самостійного існування, залежністю від “дорослих”. Водночас, як не парадоксально, він виглядає найбільш людяним, гуманним і внутрішньо необхідним  усьому тому дивному товариству. Страшенно нагадує одного з героїв В.Висоцького, від чийого імені співається: “Эх, у соседа мясо в щах, на всю деревню хруст в хрящах, и дочь-невеста вся в прыщах – дозрела, значит!”

  Роль газди – вся на контрастах, то ж йому навдивовижу личить смугаста тільняшка. Ніжно любить свого пса, хоча та любов проявляється переважно через копняки. Втім це стосується не тільки собаки. Любов через напускну грубість – один з типових чоловічих життєвих сценаріїв. Тут його доведено до гротеску.

Вистава вийшла максимально біблійною. Старозавітну образність, яку в літературній основі тільки намічено, тут максимально акцентовано. Люди не здатні повернутися до раю, з якого вигнані, але можуть співіснувати з ним, вирішувати свої людські проблеми з огляду на його існування. Можливо, заради цього і було колись вигадано тваринництво. Дійство творить глядачеві дуже світлий, умиротворений настрій. Люди виходили з театру якимсь розм’яклими, явно добрішими, ніж до нього.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати