Епос у новелах

Монографія має за мету перш за все познайомити словацького читача з багатою творчістю його співвітчизника, який пише українською мовою. Але через спорідненість мов книжка знайде свого читача і в Україні. Тим більше, що вона вийшла двомовною: численні цитати з І.Яцканина дослідник подає без перекладу. Хоча і поява україномовного варіанту монографії теж була би цілком доречною.

Я.Джоганик закінчив відділення україністики і словакістики філософського факультету Пряшівського університету, де потім працював на кафедрі української мови і літератури. Завідував українським відділенням в університеті ім. М.Бела м. Банська Бистриця. Нині викладає словацьку мову і культуру в УжНУ. Відомий рядом підручників і посібників, монографій і статей, присвячених  українській літературі Словаччини, українсько-словацьким літературним зв’язкам.

То ж зацікавлення дослідника саме І.Яцканином цілком природне. Адже народившись у с.Ряшів поблизу “містечка у табакерці” на ймення Бардіїв, той став одним з найбільш помітних українських авторів Пряшівщини.  У його творчому доробку 18 книг оповідань і повістей (в тому числі 3 для дітей). Це не рахуючи численних перекладів зі словацької, чеської і польської, есе та літературознавчих розвідок, а також багатолітнього редагування журналів “Дукля” і “Веселка”. 

Я.Джоганик характеризує І.Яцканина як письменника-екзистенціаліста.  В 11 розділах монографії послідовно розглянуто книжки «Зерня» (1987), «Місце проживання» (1988), «Наталка вже не плаче», 1988,  «Усе залишиш» (1990), «Дерев'яний смуток» (1997), «Полегшуючі обставини» (1994), «Тіні й шрами» (1994), «Втеча» (1995), «Дерев'яний смуток» (1997), «…Як збиті пси» (1998), «Вернісаж» (2000), “Ангел над містом” (2001), «В усьому винні чоловіки» (2004), “Чарівний рюкзак” (2006), “Чорний ящик зрілої дами” (2009), «Мій дід Робінзон” (2009), “Задуха” (2013), “Пора вузеньких вулиць” (2013).

За Я.Джогаником, новеліст починав з художнього дослідження генезису соціальних аномалій доби пізнього соціалізму. Грандіозний соціальний експеримент, що тривав багато десятиліть, добігав кінця. Його невдачі кидалися в очі на кожному кроці.  Витворити нову людину так і не вдалося, хоча і те, що вийшло, було цілком цікавим для белетристичного відтворення. На цьому матеріалі і гартувалося перо новеліста.  

У наступних збірках розгортається пошук внутрішньої гармонії. У центрі новел початку 90-х – численні соціально-психологічні проблеми українського і словацького суспільства. Як не згадати М.Глазкова: «Я на мир взираю из-под столика: век двадцатый, век необычайный, чем ты интересней для историка, тем для современника печальней”. Печальні для сучасників переломні роки виявилися напрочуд апетитними не тільки для істориків, а й для новелістів. Деіндустріалізація і пертурбації в аграрній сфері, розграбування суспільних надбань, творення капіталів одними персонажами і зубожіння інших, руйнування традиційних морально-етичних цінностей, утвердження нових правил гри – усе це дає багатющий матеріал для художніх узагальнень. І хоч події на Пряшівщині, і на Закарпатті мали певні відмінності, все ж спільного у них було значно більше. 

Відтак у творчості домінує туга за втраченими ідеалами, за тим, що у модернізаторській гонитві за достатком лишилося за бортом – сподіваємося, тимчасово.  Туга ця у різних персонажів далеко не споглядальна, часто доводить їх  до самогубства чи самопожертви. Письменник досліджує смуток як життєвий уділ своїх персонажів. Цей справді епічний смуток – така собі згладжена, адаптована форма страху, котрий, як казав С.К’єкрегор, є запамороченням свободи.   Поступово кризовий стан людини стає головним ідейно-тематичним осердям новел. Сюжети, характерні ще для М.Коцюбинського і В.Винниченка, набувають тут несподіваних, новітніх поворотів. 

На початку ХХІ ст. автор, за Я.Джогаником, займається випробування нових тем і схем. Ідеться, зокрема про гендерну тематику, сцени із сімейного життя, різні любовні історії, дуже далекі від глямуру. Відтак І.Яцканина ятрить те, що дослідник назвав «загадкою нелітаючого ангела”. У книжці 2001 р. створено панораму сучасного містечка десь у Карпатському регіоні. Нині у багатьох містах і Закарпаття, і Пряшівщини встановлено фігури ангелів як оберегів даного населеного пункту. Проте наразі це більше зовнішній атрибут. Чи зможуть колись ці ангели злетіти? Питання лишається відкритим.

У збірках останніх років особливо акцентовано тему втеч і повернень. Якщо у романі “Замыслил я побег…” Ю.Полякова маємо переживання сина великого мегаполісу, то у І.Яцканина такі же настрої охоплюють більш рустикальні натури, котрим ще, здавалося, є куди тікати, але від того їхні метання не менш драматичні.

Після ознайомлення з монографією, складається враження, що на Пряшівщині  маємо цілий літературний феномен, споріднений із голограмою. Якщо розбити таку лазерну картинку надвоє, то кожна половинка  збереже в собі ціле зображення, хоча вже і меншого масштабу. Отак і І.Яцканин у своїх текстах постійно сходить від соціального до все більш інтимного, але від того складність досліджуваних проблем не дробиться, а зберігається в усій своїй багатоплановості і загадковості. 

Теги: Іван Яцканин, Ярослав Джоганик, письменник, монографія

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати