Смерть міністра

В Ужгороді щойно вийшов роман словацького письменника Любоша Юріка «Смерть міністра” у перекладі українською мовою Івана Яцканина. Книжка є белетризованою біографією Володимира Клементіса, що був міністром закордонних справ Чехословаччини невдовзі після Другої Світової війни, а до того здобув широку популярність як журналіст.

Смерть міністра

У нас ця постать маловідома. Можна сказати, що незаслужено забута. Показово, що цієї персоналії немає поки ні в українській, ні у російській «Вікіпедії”. Через це роман буде затребуваним закарпатським читачем. Причому не тільки тому, що В.Клементіс прямо причетний до розробки і прийняття радянсько-чехословацького договору 1945 р. про Закарпатську Україну. Не тільки через велику кількість цікавих моментів про міжвоєнну Чехословаччину, у складі якої перебували наші предки. А ще й тому, що багато чого у біографії В.Клементіса перегукується з нинішньою злобою дня (війною на українському сході, психопатологією нинішніх господарів Кремля тощо).

Не надто поки відомий у нас і автор книжки, хоча 2013 р. він у складі делегації з дванадцяти словацьких літераторів відвідав Ужгород і виступав перед нашою читаючою публікою. Л.Юрік (1947 р.н.) – фаховий політолог (півроку стажувався у Конгресі США), головний редактор журналу “Euroreporter Plus”, як письменник дебютував ще 1973 р., кілька творів було видано в СРСР. Написана 2011 р. “Смерть міністра” – один з найкращих його творів.

Тільки на перший погляд маємо книжку «про весёлую жизнь и нелепую смерть”, хоча формально усе там побудовано саме на цьому контрасті.  Насправді ж це гострий політичний роман. Причому не тільки тому, що в центрі – професійний політик, один з лідерів третьої Чехословацької республіки (1945-1948) та й перших років уже пізнішої комуністичної держави. Не тільки тому, що постійно йдеться про різні аспекти зовнішньої і внутрішньої політики. Головне ж те, що книжка містить погляд на політику зсередини, на психологію політика, його еволюцію упродовж цілих десятиліть, на те як вступають у гострий конфлікт різні іпостасі тієї самої людини, про отой щоденний внутрішній конфлікт з самим собою, який переживає кожний державний діяч.  

Окрім головного персонажу і його адвоката, яким відведено найбільше сторінок, у книжці яскраво виведено такі постаті, як Ілля Еренбург і Клемент Готвальд, Ян Масарик, чимало діячів словацької, чеської, французької культури. Особливо ніжно виписано міністрову дружину Ліду.  

Як не парадоксально, книжка багато в чому нагадує “Репортаж з петлею на шиї” Ю.Фучика, хоча “Репортаж” – твір наскрізь комуністичний, а «Смерть” – навпаки, антикомуністичний.  В.Клементіс намагався поєднати комунізм, з одного боку, і демократію, європейську культурну традицію, звичну йому з дитинства людську мораль, з іншого. Виявилося, що це абсолютно неможливо, тому і наклав головою. У принципі, після нещодавнього “ленінопаду” в Україні нікому особливо не треба вже доводити, що тоталітарна складова у комунізмі – це не якесь випадкове збочення, а сама його серцевина, без якої від ідеології і практики “раю на землі” нічого й не лишається. А тоталітаризм, в свою чергу, неможливий без репресій. То ж борючись за нього, більш-менш європейський політик В.Клементіс неусвідомлено боровся за самознищення. Ідол потребує жертв, причому із найближчих і найвідданіших жерців. 

Написаний кілька літ тому роман якимось аж містичним чином перегукується з нинішньою ситуацією в Україні. Зараз теж у свідомості українців (особливо східняків) зіштовхуються різні протилежні ідеї (максимально грубо – ідеологія “Русского мира” і цінності європейські), які виявляється неможливо примирити, тому кожному доводиться робити вибір. В одних вибір в один бік, в інших – в інший.  В.Клементіса така роздвоєність призвела до загибелі – тільки позірно через неправедне сталінське правосуддя. Насправді, ж міністр сам неухильно просувався саме до такого фіналу, намагаючись ціле життя схрестити їжака і вужа, в результаті чого, як відомо, народжується тільки колючий дріт.

Чимала за обсягом книжка читається на єдиному подихові, оскільки вона і про нас, нинішніх – з усіма нашими сьогоденними проблемами. 

30 січня 2015р.

Теги: Любош Юрік, Іван Яцканин