Страта Герострата

В основі – історія дрібного торгівця Герострата, який 356 р. до н.е. спалив храм Артеміди у грецькому місті Ефес, що належало тоді персам. Храм відносять до семи чудес світу, то ж вважається, що палій діяв, аби назавжди лишитися в історії. У виставі навіть ідеться про його нестримний потяг до влади, який ледве не реалізувався. Сюжет наче взятий із казки про колобка: герой легко обходить трьох-чотирьох антагоністів, але спалюється на останньому.      

Найперше враження – це про богоборчі мотиви у більшовиків (а перед ними – у К.Маркса), потім з’являються чіткі натяки на гітлеризм (у “мемуарах” Герострата ледве не прямі цитати з шанованого фюрером Ф.Ніцше), далі – асоціації з Пілатовими сценами у М.Булгакова, з убивцею С.Кірова Леонідом Ніколаєвим. І ще багато чого. Твір проти тоталітаризму як такого, його політичних і духовних практик, що ґрунтуються на запереченні і знищенні традиції – “до основанья, а затем...” Водночас вистава – про диявольські спокуси тоталітаризму, його привабливість для мас, уміння грати на тваринних інстинктах, про його живучість.

Герострат у білій арештантській робі – класичний упалий ангел. Маленька людина, що хоче стати в один момент вище за всіх. І частково досягає цього, вправно застосовуючи різні політичні технології – популізм, загравання з сильними світу цього, епатаж, гра на суперечностях між владними фігурами, нахабство, інформаційна війна тощо. Словом, секс, наркотики, рок-н-ролл. Актор демонструє те, яким різноманітним буває зло, як воно мімікрує під добро і наскільки глибоко сидить у кожній людині. Пластика, максимальна розкутість, шарм “поганого хлопчика”, фанатична заточеність на кінцеву мету.

Образ cатрапа Тиссаферна багато в чому симетричний до Герострата. Велика (за посадою) людина, котра явно не на своєму місці. Добрий рибалка, котрий навіщось запхався у політику. Вони тягнуться одне до одного – деградована влада і декласований авантюрист. Кінець кінцем, знаходять спільну мову, бо виявляються двома боками однієї медалі.  

Із сатраповою дружиною Клементиною з’являється тема жінки у політиці. Як правило, це роль жертви власних інтриг. Без неї історія палія скінчилася би за один день. Фактично, саме вона забезпечила йому вічну пам’ять, а заодно і собі.

Лихвар Крісіпп використовується героєм для фінансового забезпечення своєї авантюри. З ним найпростіше, бо всякий скандал легко перетворити на бізнес. Тюремник взагалі елементарно купується, як і демос Ефеса.  

Архонт Клеон – такий собі “чесний поліцейський”, який міцно тримається за традицію. Тримається за демократичну процедуру, як за рятівний круг ,але та його не рятує. Теж мав би впасти жертвою інтриги, якби не втрутилася така собі “Людина театру” із майбутнього у чорно-білому балахоні (бог із машини, добрий марсіанин, якого не буває насправді). Тобто зло покарано більш-менш випадково, воно цілком могло би перемогти, як і бувало та буває на кожному кроці.

Основний висновок вистави: граючи за строго регламентованими правилами, зло не здолати, за таких умов воно завжди буде сильнішим. Щось змінити може тільки креатив. Як співав сучасник Г.Горіна В.Висоцький: “Чистая правда, конечно же, восторжествует, если проделает то же, что явная ложь”.  

Одна з найцікавіших режисерських знахідок – сцена попереднього суду відбувається під “Лакрімозу” В.Моцарта, сьому частину з його передсмертного недописаного “Реквієму”. Композиція складалася на вірш ще Франциска Ассизького: “Слізний той день, коли постає із праху засуджений грішний чоловік”. Оце справді про Герострата, хоча не тільки про нього, а й про будь-якого іншого персонажа вистави. Змішалися найрізноманітніші епохи, а суть усе та: результат всякого великого політичного протистояння вирішується у кінцевому підсумку всередині душі кожної окремо взятої людини.   

Після від’їзду трупи контакт житомирян з Ужгородом все ж не припиняється: П.Авраменко ставить вже з закарпатськими артистами “Одруження” М.Гоголя, прем’єра через три тижні – 6-7 березня.

Теги:

0 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати