Пером і лопатою

О.Дзембас з 1990 р. веде розкопки замку, має до сорока публікацій, зокрема присвячені Невицькому чотири великі статті у збірниках Закарпатського краєзнавчого музею, спільну з Й.Кобалем книжку 2005 р. про цей замок, їхній же буклет 2002 р., де вперше опубліковано цілий ряд цінних знахідок.

Нині Невицьке – один з найбільш досліджених подібних об’єктів в Україні. У що літніх роботах брали участь 4000 волонтерів з 13 регіонів України і 28 країн світу, в тому числі Японії і Нової Зеландії.

Книгу побудовано як екскурсійний путівник з 5 зупинками: підніжжя замкового пагорбу (місце наметового табору археологів), зовнішній рів, башта-барбакан “Юдіта” і тимчасові сходи, оглядовий майданчик, центральний двір з фундаментом квадратного донжону.

Перший етап формування замку автор датує XII-XIII ст. і пов’язує з загостренням взаємин між Угорським королівством і Руссю (Галицько-Волинською державою). Свідченням його є тогочасне вістря стріли – вірогідно монголо-татарської (с.61).

Другий етап припадає на XIV ст. і пов’язаний з пануванням тут графів Другетів. Багато мовиться про ранню історію роду, за підтримки якого в Угорщині утвердилася нова Анжуйська династія. Окремі замкові знахідки свідчать, що графи і далі підтримували зв’язки з рідними їм  Сицилією і Провансом (с.70).

Третій етап починається в середині XV ст. Тоді в укріпленнях було пророблено додатковий прохід, аби вози з будівельними матеріалами мали односторонній рух і не мусили розвертатися у вузькому дворику. Археолог пов’язує чергове зміцнення з феодальною війною, яка розгорнулася між прибічниками Ягеллонської і Люксембурзької династій.

Багато мовиться про складний замковий водогін (с.38-45). Дощова вода збиралася у замаскованому накопичувачі на сусідній із замковою горі, а звідти дерев’яними трубами (просвердлені стовбури сосон) подавалася до замкового рову, який теж мав досить вигадливу конструкцію, оскільки частина його служила розплідником для риби.  Також безпрецедентною для Закарпаття є знахідка у замку деталі типово англійського арбалету (с.80).

Добру  третину книжки становлять кольорові ілюстрації (художнє оформлення книжки – Миколи Дем’яна) – комп’ютерно оброблені пейзажні фотографії (в тому числі колажі – кінь у латах перед сучасним замком), карти, малюнки-реконструкції, знімки археологічних артефактів, численні репродукції з історичних джерел. Кілька кольорових мініатюр з манускриптів (в тому числі одна, вписана в буквицю-ініціал – на с.78). У двох варіантах подано герб власників замку графів Другетів (с.100, 103). Особливо цікаві схеми на с.62: вгорі – реконструкція трьох етапів замкової забудови, внизу – вперше наведена в нашій історіографії карта магнатських володінь північного сходу Угорського королівства 1301-1310 р.: Г.Козегі, М.Чак, Д.Ратот, І.Акош, О.Амадей, К.Борш, Н.Пок, Л.Кон. унікальним є фото 1960-х р. з робіт львівських реставраторів, на якому видно кількадесят кам’яних ядер (с.85). На с.89 – розкопані автором 5 уламків кольорових (до шести барв) кахлів, а усього їх знайдено понад півсотні. Є портрети більшості трансільванських князів,  кількох угорських королів та Другетів. Цікавою є спроба автора роздивитися портрет Філіпа Другета на мініатюрі, яка зображує весілля короля Карла-Роберта (с.72), – очевидно перший зліва.

Прослідковано історію замку і після усіх перебудов. Уламок бронзового дзвону і медальйон св.Бенедикта 1628 р. дозволяє припускати наявність у ті часи замкової церкви (с.88). З 1602 р. тут функціонував спеціальний колодязь (с.95). Зруйновано укріплення 1644 р. під час Тридцятилітньої війни.

1923 р. замок передано під опіку Ужгородському туристичному клубу, на його консервацію витрачено 20 тис. крон, встановлено дерев’яний дах на донжоні, всередині облаштовано каплицю. Тут замешкала емігрантка явно шляхетного походження Дорофейка, яка продавала випічку численним туристам. У березні 1939 р. відступаючі чеські війська стримували тут наступ гортіївців. У радянські часи поряд побудовано турбазу, що нині не функціонує, але саме на її “ніжках і ріжках”  базується наметовий табір археологів.

Підкреслено, що замок є однією з найцікавіших туристичних родзинок Закарпаття, тому викликає незмінний інтерес видатних гостей краю. Зокрема, на с.121 маємо рідкісне фото замкового концерту Мстислава Ростроповича. А “два роки тому замок та експедицію відвідав і лідер групи ДДТ Юрій Шевчук, який був вражений... і ледь успів на свій власний концерт” (с.122). Можливо, ідеться про 2008 рік, коли ДДТ мало великий вечірньо-нічний концерт на Поштовій площі Ужгорода разом з групами “С.К.А.Й.” і “Брати Карамазови”.

Як додаток уміщено три перекази: перебування у замку короля Матяша, про Гара і Упора (загибель замку), озерце у Невицькому.  Подано багато міркувань про необхідність ґрунтовної консервації пам’ятки (а в перспективі можлива і реставрація – бодай часткова), про можливість його використання як автентичної культурно-історичної атракції.

Книжка є унікальним проміжним підсумком чвертьвікових студій. Хочеться низько вклонитися останньому на сьогодні капітанові замку із культовим для закарпатців іменем Олександра Васильовича (як у Духновича і Мишанича) і побажати йому незламності у боротьбі з на жаль численними ворогами пам’ятки, а також реалізації його планів і щодо Невицького, і щодо Хуста, а по можливості й інших закарпатських замків. Оскільки замок є, без жодних сумнівів, найвидатнішою пам’яткою старовини всього Ужгородського району (до того ж його донжон – на районному гербі), можливо, варто щороку передбачати у районному бюджеті хоча би символічний рядок на його утримання.

Теги: Дзембас

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати