Угорський варіант „собачого життя”

Проблема безпритульних собак підіймається нашою пресою регулярно. Так само регулярно звертаються до лікарень люди, постраждалі від собачої вольниці. Втім, для тисяч „кращих друзів людини” вольниця та не надто солодка – недаремно більшість статей на цю тему обигрують вираз „собаче життя”. Зазвичай, журналіст підіймає це гостре питання і залишає його риторичним. Адже чіткої відповіді на питання, що ж робити з тими одичавілими собаками, немає...

Угорський варіант „собачого  життя”

Проблема безпритульних собак підіймається нашою пресою регулярно (ось і на "ЗО" чергова стаття на цю тему викликала бурю емоцій, відому мешканцям інтернету як "собакосрач"). Так само регулярно звертаються до лікарень люди, постраждалі від собачої вольниці. Втім, для тисяч „кращих друзів людини" вольниця та не надто солодка – недаремно більшість статей на цю тему обигрують вираз „собаче життя".  Зазвичай, журналіст підіймає це гостре питання і залишає його риторичним. Адже чіткої відповіді на питання, що ж робити з тими одичавілими собаками, немає – відстрілювати чи труїти їх забороняє, по-перше, закон „Про захист тварин від жорстокого поводження", по-друге, жалість до живих істот, які не з власної вини опинились на вулицях і, будучи напрочуд живучими, не відчувають проблем із народжуваністю. Чекати ж від місцевої влади виділення коштів на утримання собачих притулків марно – і до кризи зайвих грошей у бюджетах не водилося, а тепер й поготів, вже й на харчування в дитячих садочках та лікарнях подекуди нічого не виділяють, які вже тут собаки!

Чи є інші альтернативи, окрім ділеми „знищувати" (чого робити не можна) та „утримувати коштом міського бюджету" (а грошей немає і навряд чи скоро будуть)? Напевно, є. З однією з таких альтернатив я роки чотири тому мав нагоду ознайомитись наочно, на семінарі „Охорона навколишнього середовища в практиці громадських організацій та влади". Тоді українська делегація, серед іншого, відвідала притулок для тварин в угорському місті Ніредьгаза. На прикладі цього закладу, що діє у наших найближчих сусідів, було дуже корисним дізнатися, як проблему безпритульних тварин вирішують у цивілізованих країнах.

В адміністративному центрі регіону Саболч-Сотмар-Берег діє організація „Állatbarát Alapitavány" („Фонд любителів тварин"), яка була заснована у 1993 році. П'ять років потому вона заснувала об'єкт, який і побачили гості з Закарпаття. Як пояснив секретар організації на ім'я Шандор, організація створена для захисту прав тварин, і займається вона широким спектром справ. Наприклад, у цього фонду є телефонна „гаряча лінія", на яку може подзвонити мешканець з будь-якого пункту регіону, і повідомити про тварину, дику чи домашню, якій потрібна допомога (наприклад, якщо ту на дорозі збила машина). Сюди ж можна звернутись, коли хтось став свідком жорстокого поводження із твариною. Їх у Європі, як і в нас, захищають спеціальні  закони (от тільки в Україні закон, спрямований на захист тварин, реально діє в поодиноких випадках – власне, як і всі інші наші нібито прогресивні закони). Тому працівники організації діють спільно із поліцією, і за потреби вилучають у образника тварину, забираючи її до притулку. Та головне завдання ніредьгазського „Фонду любителів тварин" – утримання великого регіонального притулку. За містом, на площі в кілька гектарів розташувався цей об'єкт, із акуратним адміністративним будиночком, та рядом просторових вольєрів, де утримуються безпритульні собаки зі всієї області. Собаки вітають гостей життєрадісним гавканням. Адже  життя у псів європейської країни  не таке вже й собаче. Живеться їм, вочевидь, непогано:  зручні одно- чи двомісні „апартаменти", їжа, щеплення, прогулянки. Все це коштує чималих грошей. Річний бюджет притулку – близько 180 тисяч доларів. Сума здається величезною, але треба врахувати, що на території притулку одночасно перебуває біля 150 собак, а за рік їх   через заклад проходить близько тисячи. Хто тримає вдома пса, знає, що при гідному поводженні це задоволення не з дешевих. Тож може сам порахувати... А ще слід прикинути, що фонд утримує на зарплатні сім найманих працівників, які доглядають тварин, та пораються з чималим господарством. Їм допомагають волонтери – добровольці, які вигулюють собак на спеціальних майданчиках при притулкові. Таких помічників у фонду близько семи десятків, переважно це діти. Для того, аби приступити до безоплатної роботи із тваринами, треба ще повчитись у викладача, якого також оплачує ця організація.  Підібрані з вулиць або „конфісковані" у жорстоких господарів пси згодом знаходять нових хазяїв. Щоби забрати собаку з притулку, слід довести, що ти вмієш гідно поводитись із нею – відвідати щось на кшталт спеціальних курсів. Бажаючих чимало, тож близько 80 % тварин швидко знаходять нових господарів. До речі, займаються у фонді й облаштуванням життя бездомних кішок, проте на час, коли закарпатці відвідували притулок, в регіоні спалахнула якась кошача епідемія, відтак, вусатих  тимчасово не приймали.

Нашу людину, природно, зацікавить прагматичне питання – звідки ж гроші? Виявляється, ані міська, ані регіональна влада фінансово цю шляхетну справу не підтримує. Єдине, чим допомогли – влада Ніредьгази виділила чималий шмат землі за містом. Решта – гроші благодійних фондів, переважно британських. Їхніми коштами була збудована уся інфраструктура притулку, переважно за них же ж тварини й утримуються. Від допомоги простих громадян активісти фонду, звісно, теж не відмовляються. Для цього влаштовують різноманітні  акції (переважно, благодійні лотереії, продаж сувенірів із симовлікою „Állatbarát Alapitavány" тощо) з метою привертання уваги співгромадян до участі тварин. Адже для них, цих громадських активістів, захист тварин – це не бізнес, а покликання душі, на яке вони не шкодують власного часу та енергії.

Фото з сайту www.allatbarat.com

Олег Супруненко, Закарпаття онлайн.Блоги
23 березня 2011р.

Теги: Собаки, безпритульний, тварина

Коментарі

Rusin 2011-03-23 / 20:37:00
А мораль сей басни какова?
В Ужгороді є подібна організація, здається "Допоможи другу" але точно не знаю і хороші жінки там працюють. Щось на них "англійці-благодійці" і інші не "заякорилися". Майже кожної неділі на вході до Кафедрального собору по Капітульній стоять родичі хворих діток, яким необхідно кошти на операції і збирають гроші.
Плюс внутрішня культура і менталітет "пересічного", з чого починати?


Олег Супруненко
Публікації:
/ 9З Роком Півня, шановні!
/ 8Три поняття, які слід забути пишучій братії в 2015 році
/ 1Пам’ятники тоталітаризму насамперед лишаються пам’ятками історії
/ 6Закарпатським «регіоналам»: ви ще маєте шанс на Вчинок
/ 1Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром
/ 4"Чорна діра", або Берегівська фекальна аномалія
/ 3Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?
/ 10У Мюнхен і назад – в темпі віденського вальсу
/ 27Хорватія поза графіком, або Добре бути білою людиною
/ 62Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?
/ 12Відпустка в Болгарії: може, й не вразить, але не розчарує
/ 6Японські катаклізми руйнують міста і... міфи
/ 6Міські брами Берегова слід зберегти та оновити
/ 24Як журналісти жаб давлять...
/ 6«Зоомор» приїхав! Чи потрібні місту розваги зі страждань?
/ 5У Шаланках відзначили 300-річчя останнього з’їзду повсталих куруців
/ 43Якби Висоцький не помер...
/ 8Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!
/ 18Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої заздрості”
/ 8День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?
/ 6Аукціон почався, або Купую місто
/ 5ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ - минув непоміченим...
/ 83Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?
/ 12"Пиріжок із пі**ою" та інші закарпатські ОГО!-лошення
/ 2"Явка обов'язкова". Перед ким?
» Всі записи