Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!

У середині листопада, який виявився несподівано теплим і сухим, я здійснив дві заплановані ще з літа короткі подорожі Берегівщиною. Те, що район, як і вся область, доволі вдало намагається розвивати туризм, доводити не треба – це очевидно. Але і в цій сфері ми явно відстаємо від Європи. Це точно можна сказати про велотуризм, що набуває все більшої популярності в розвинених країнах, зокрема, й у наших сусідів.

Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!

У середині листопада, який виявився несподівано теплим і сухим, я здійснив дві заплановані ще з літа короткі подорожі Берегівщиною. Те, що район, як і вся область, доволі вдало намагається розвивати туризм, доводити не треба – це очевидно. Але і в цій сфері ми явно відстаємо від Європи. Це точно можна сказати про велотуризм, що набуває все більшої популярності в розвинених країнах, зокрема, й у наших сусідів.  І молодь, і сімейні люди,  і пенсіонери,  коли приїздять кудись на відпочинок, нині охоче сідлають велосипеди та вивчають околиці, знайомляться з місцевими історичними пам'ятками, природними багатствами та туристичними родзинками, на які, якщо добре попрацювати, багата кожна округа без виключення. Бо ж не буває так, аби існував на світі регіон, ну аж нічим не цікавий! Але попрацювати таки доведеться – і місцевій владі, і бізнесу, і громадськім організаціям, аби презентувати свій край як вартий уваги та зручний до пізнання.

Що значить зручний? В контексті екологічно чистого та сприятливого для людського здоров'я велотуризму це означає  наявність велодоріжок, пунктів прокату велосипедів (не тягти ж їх із собою!), місця для відпочинку тощо. Слід зізнатись, з цим у нас зовсім кепсько, незважаючи на сотні тисяч власних „наїздників"- не стільки спортсменів-ентузіастів, скільки людей не надто заможних. Хоча й презентували влітку проект „Зелені маршрути Берегівщини", та наразі на його реалізацію грошей чекати навряд чи варто, про колосальний дефіцит бюджету всі в курсі. Про такий захід, як маркування на дорогах спеціальної смуги для велосипедистів, теж доводиться лише мріяти, а про будівництво окремих велодоріжок і мріяти не виходить – тут би звичайні підлатати. Але опускати руки не варто: певен, спочатку знайдуться в краї добровольці, які розвиватимуть перспективний напрямок туризму, згодом бізнес знайде в ньому свій зиск, а тоді вже й місцева влада підключиться. Зазвичай, так і розвиваються усі процеси (не лише у велотуризмі, а майже скрізь) у вільних країнах. А нам, журналістам, залишається висвітлювати питання – теж важливе завдання.

Балажер: маєток на „палацній" вулиці

У рамках цього завдання я й вирушив у подорож двома  напрямками, якими в перспективі можуть здійснювати свої одноденні мандри туристи, котрим не сидиться в готелях та зйомних квартирах Берегова. Вирішив власним хребтом випробувати велосипедні міні-маршрути, аби потім радити їх іншим. Для розминки вибрав село Балажер, невеличке село у 800 чоловік, що в 7 км від міста. Село має давню історію (наступного року буде 550 років із моменту першої письмової згадки), пару доволі старих храмів. Дорогою проїжджаю село Яноші, із відомим Будинком вина (де можна скуштувати місцевих вин та сфотографуватись на фоні виноробного пресу чи старовинного трактора, який дивом не пішов на металобрухт у 90-ті).

Навпроти нещодавно відкрився новий сувенірний магазин „Скарби Берегівщини", філія Берегівського туристично-інформаційного центру. Тут можна придбати не лише традиційні закарпатські сувеніри та туристичну літературу, але й продукти місцевого походження – варення, мед, домашню консервацію з овочів та фруктів.

Та моя мета інша – поповняти „базу даних" про цікаву архітектуру Закарпаття, а саме ту, що я неофіційно називаю „малими замками", себто старовинні садиби, палаци, курії. Про „замок" у Балажері читав, але на очі побачити щось ніяк не доводилось. В одній з небагатьох знайдених  статей в інтернеті об'єкт моєї цікавості так і назвали старовинним замком, без лапок. Це, звісно, не замок, і не такий вже й старий. Маєток  побудований орієнтовно 1920 року, належав багатій сім'ї Чебі Погань. Але й нині місцеві звуть його палацем, по угорські - „каштей". На однойменній вулиці він і розположився. Цей стильний будинок цікавий насамперед як взірець смаку тодашніх багатіїв – наскільки він відрізняється від кричущих новобудов сучасних скоробагатків!  Навіть радянська доба не спромоглася знівечити його, як це ставалося з багатьма подібними будівлями.

Після війни тут спочатку розташували школу, а потім – центр для військової підготовки старшокласників. Той період, звісно, вдався взнаки – значну частину великого парку вирубали (кажуть, під одним із вцілілих дерев, за заповітом, розвіяно прах представника роду власників маєтку). А до будинка з тилу прибудували абсолютно недоречні  прибудови, які сильно псують його задню частину, тому урочисто і шляхетно міні-палац виглядає лише з фасаду. У парку було набудовано низку будиночків для літнього таборування військовозобов'язуваної молоді. На початку нового тисячоліття приміщення отримала реформатська церква, і влаштувала в ньому Центр Конференцій „Бейтел". Тут проводяться семінари та лекції з релігійної тематики (зокрема, і в день моєї поїздки відбувався подібний захід), а влітку в колишньому маєтку відпочиває,  навчається та розважається позмінно понад тисяча підлітків реформатського віросповідання, з Берегівщини та Мукачівщини. Живуть вони в зручних кімнатках на 6-8 ліжок, з усіма вигодами, розміщеними як у палаці, так і в колишніх будиночках „курсантів", а також у переробленому на комфортний гуртожиток колишньому стрілковому тирі.

Про  сучасне життя маєтку сім'ї Погані я поспілувався з директором Центру паном Маркушем Калманом. На жаль, про історію наразі відомо небагато (хіба що цікавий факт: Міклош Горті, адмірал та регент Угорського королівства, взяв собі за дружину жінку з родини Погані; та й останньою угорською мешканкою маєтку була Етелка Горті). Директор вітає розвиток велотуризму, буде радий, коли про Центр в історичній будівлі знатимуть туристи, вони навіть можуть у міжсезоння скористатися його житловими приміщеннями у якості хостелу (недорогого отелю для подорожуючих). До речі, цього року тут одну ніч гостили байкери, проїздом до відомого й за межами Закарпаття байк-шоу. Це не протирічить духові релігійної установи: тут від гостей не вимагають стилю життя ченців, достатньо поведінки в  межах загальноприйнятої людської культури. 
 
Великі Береги: село, вже готове для туристичного буму

Друга моя поїздка на двоколесному транспорті була трохи довшою та в іншому напрямку, в село Великі Береги, що лежить по дорозі на Іршаву, за відомим своїми винами та виноробами селом Кідьош (Зміївка).  Довга біла споруда в центрі села при дорозі давно цікавила мене своїм незвичним виглядом, але тільки нещодавно дізнався, що вона мусить поповнити мою „архітектурну базу даних", оскільки також є палацем. На жаль, попередній пошук в інтернеті більше інформації не дає, окрім хибнуватого  повідомлення про „палац феодалів Берегіїв у стилі бароко". Бо які ж феодали в 1905 році (рік побудови вдалося дізнатись вже пізніше)?

Сьогодні в ньому розмістився гуманітарно-природничий ліцей, який фінансується виключно реформаторською церквою (раніше наша держава платила хоч зарплату вчителям, але вже рік як цього не робить). Тут угорською мовою навчаються понад сімьдесят старшокласників. Про високий рівень цього сільського ліцею (98% його випускників поступають у виші) знають і в Берегові, і в районі. Діти по буднях живуть у гуртожитках, одним з них (хлоп'ячим) виступає будівля колишньої лікарні, вочевидь, ще чеської доби. Ліцей взяв це занедбане приміщення в оренду на 10 років, і термін її сходить. У селі є бажання відродити лікарню. Тому за кошти іноземних (наразі британських) спонсорів поруч із старовинною будівлею будуються нові гуртожитки для учнів. Що тішить – нові споруди органічно вписуються в ансамбль, не псуючи вигляду палацу. Внутрішнє  оздоблення вже не відновити – багато років у палаці розміщався „Ідеологічний центр колгоспу ім. Леніна" (сільський клуб плюс центр агітпропу для селян). Тож, сподіватимемось, не порушать принаймні зовнішнього. Косметичний ремонт палацові явно не зашкодить... Невеличку екскурсію всередині та на дворі для мене робить директор ліцею пан Елемер Денч. Він, як і його колега з Балажеру, вітає розвиток велотуризму, готовий надавати туристам місце для парковки велосипедів, якщо вони забажають оглянути село.

А оглядати тут є що. На мій погляд, саме у Великих Берегах, селі в 2.5 тисячі мешканців, а колись і місті, що відоме з 13-го століття, збереглася найбільша у районі кількість вікових, із мадярською автентикою, хат. Кожна з них – діючий музейний експонат. Не всі то цінять, дехто осучаснює своє житло, але чимало  господарів намагаються зберегти все у стародавньому вигляді.

Є в селі й відомий Музей ткацтва, який діє в приміщенні загальноосвітньої сільської школи. Всі музейні експонати (старовинна вишивка, верстати, веретена та предмети побуту) були зібрані учнями та батьками школярів. Найцікавіше в музеї те, що старовинні ткацькі верстати досі працюють. Старшокласників навіть навчають ремеслу ткацтва.

Невдовзі село може поповнитись ще одним музеєм. Проїжджаючи дорогою на відоме озеро Береги, я не міг не зупинитись біля будівлі старовинного млина. Завжди дивує, як у минулому люди підходили до свого побуту. Здавалося б – млин, суто утілітарне приміщення. Але цей (на вигляд – чеської доби, а може, й старіше) – ну сам як замок! Оригінальні вікна, цегляна декоративна кладка, кований балкончик – як це не схоже на сучасні безлікі підприємства „харчопрому".

Здивувала чистота й порядок усередині ніби непрацючого млина. Запитав у місцевих, ті кажуть, що й тут новий господар хоче влаштувати музей. Враховуючи, що повз село проходить колія вузькоколійки, воно має всі перспективи для потужного регіонального туристичного центру (а озеро  за селом вже є одним з найулюблених місць літнього відпочинку краян).

Якщо, звісно, нашу славетну та багатостраждальну вузькоколійку прагнути розвивати, а не закрити...

Думаю, якщо мені, ніби й місцевому, цікаво подорожувати Берегівщиною велосипедом, то активним гостям з-за меж області - і поготів. От тільки не вельми приємно відучати себе в постійній небезпеці через машини, що проносяться повз тебе. Певно, не так вже й дорого „намалювати" окремі смуги та підремонтувати узбіччя доріг, аби велосипедисти на них почувалися у комфорті.  Треба бути до них поблажливими. Хто зна, може, через кілька років, через загострення енергетичної кризи, з „другосортних"  нині учасників дорожнього руху вони стануть його господарями?

"Новини Закарпаття"

Олег Супруненко, Закарпаття онлайн.Блоги
27 листопада 2010р.

Теги: Берегівщина, Берегсас, Берегово, Великі Береги, Балажер, велотуризм

Коментарі

KK 2010-11-30 / 22:44:00
Ну ясно що я не сумніваюся що десь і можна знайти де поїсти і якщо треба навіть де переспати...але я замітив у статті що все ж таки хочеться підвищити стан турізму на закарпатті. Людям яким вдається подорожувати у чужих місцях хочеться більш докладно знати про таких можливостій. Часто, в західних репортажів такі речі обговорюється, з боку журналіста чи курсо провадника? Прошу не беріть мої зауваження за зле чи якийсь вияв 'снобізм'. Ще раз повторюю що стаття добре написана і притягає читачів відвідати цих країв.

Автор 2010-11-30 / 21:24:00
Ну, це вже буде рекляма :)
Сьогодні через інтернет знайти житло чи поїсти на Закарпатті, на Берегівщині зокрема, зовсім не проблема. Якщо важко, звертайтесь у згаданий в статті Берегівський тур-інфоцентр (лінк там є)

KK 2010-11-30 / 20:27:00
Стаття добра тому що збудує зацікавлення у читача там заїхати. Але що далі? Якщо на два чи три дні, то де добре місця поїсти чи переспати??...

Денис 2010-11-29 / 16:02:00
Олежка ...їздимо помалу вже...але досить небезпечно на наших дорогах...

автор 2010-11-28 / 19:40:00
Кергуду: та я б взяв. Тільки:
а) чи ти готовий на роверах кататись?
б) головна проблема - поки з кимось домовишся, рік пройде. То я з відомим тобі Дімою-філософом півроку збирався покататись, а він все зайнятий був.
І я вирішив, що краще все самому робити :)

Kergudu 2010-11-28 / 19:29:00
Мог бы и меня пригласить что-ли...

местный 2010-11-28 / 19:29:00
познавательно, любопытно... насчет готовности к туристическому буму - вопрос дискуссионный :)

журік 2010-11-28 / 18:37:00
Гарна замальовка і вартий наслідування приклад


Олег Супруненко
Публікації:
/ 2З Роком Півня, шановні!
/ 8Три поняття, які слід забути пишучій братії в 2015 році
/ 1Пам’ятники тоталітаризму насамперед лишаються пам’ятками історії
/ 6Закарпатським «регіоналам»: ви ще маєте шанс на Вчинок
/ 1Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром
/ 4"Чорна діра", або Берегівська фекальна аномалія
/ 3Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?
/ 10У Мюнхен і назад – в темпі віденського вальсу
/ 27Хорватія поза графіком, або Добре бути білою людиною
/ 62Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?
/ 12Відпустка в Болгарії: може, й не вразить, але не розчарує
/ 6Японські катаклізми руйнують міста і... міфи
/ 6Міські брами Берегова слід зберегти та оновити
/ 24Як журналісти жаб давлять...
/ 6«Зоомор» приїхав! Чи потрібні місту розваги зі страждань?
/ 1Угорський варіант „собачого життя”
/ 5У Шаланках відзначили 300-річчя останнього з’їзду повсталих куруців
/ 43Якби Висоцький не помер...
/ 18Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої заздрості”
/ 8День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?
/ 6Аукціон почався, або Купую місто
/ 5ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ - минув непоміченим...
/ 83Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?
/ 12"Пиріжок із пі**ою" та інші закарпатські ОГО!-лошення
/ 2"Явка обов'язкова". Перед ким?
» Всі записи