З Роком Півня, шановні!

У нашого Півня давно і ледь не безповоротно вкрали саме його ім’я і наклали на нього табу. Хто вкрав? Ну, звісно хто. Кому не звісно, зараз зрозуміє.

От спитайте себе, чи не викликає слово півень (а точніше, його російська калька – “пєтух”) у вас абсолютно певні асоціації?  Не красивого яскравого птаха, який гордо крокує по двору або з високої огорожі віщає про прихід Сонця, а забитого  бідолаги, що тулиться в кутку табірного бараку? 

Дружина з донькою прикупили мені до Нового року оцей календарик. Бо вони знають моє ставлення до півнів (та й до птахів загалом).  А тут така справа – 12 років тому (!!!) я накатав текст, що подається нижче, і в різних варіаціях повпихав його на різні ресурси. І от пройшов повний цикл, і є нагода повторитись. 


Незважаючи на усю лабудовість всіляких тематичних років, сенс в них все ж є. Наприклад, в Рік Гір так чи інакше медійники звертали увагу на проблеми гір, в Рік Культури – на культуру і так далі. Тож пропоную звернути увагу на Півня, нашого сакрального птаха, який знаходиться у вкрай небезпечному стані. Біда у тому, що у нашого Півня давно і ледь не безповоротно вкрали саме його ім’я і наклали на нього табу. Хто вкрав? Ну, звісно хто. Кому не звісно, зараз зрозуміє.  От спитайте себе, чи не викликає слово півень (а точніше, його російська калька – “пєтух”) у вас абсолютно певні асоціації?  Не красивого яскравого птаха, який гордо крокує по двору або з високої огорожі віщає про прихід Сонця, а забитого  «гоміка», що тулиться в кутку табірного бараку? І якщо викликає, то відколи? Думаю, з моменту приходу в наш загальний дім Великої Кримінальної Революції, що принесла в єдиний пострадянський простір мову блатняка, нашестя бритих упирів і вал мерзотних пісень, чомусь прозваних  красивим французьким словом «шансон» (хоч зватися  ці пісні повинні б  «гопса», ГОПниковська попСА тобто). Відтоді  (літописці новітньої історії, напевно, можуть назвати точну дату, я ж орієнтуюся на самий початок 90-х) ім'я хоч і домашнього, але войовничого птаха  отримало образливе значення, і можна припустити, що сучасний міський пацан років так восьми-десяти й не знає, що півень (або ж “пєтух”) - це той, хто покриває курочок-несучок, а аж ніяк не людина, яку через збочені примхи покривають в місцях, не так віддалених... 

Цикл тому, у Році Півня 2005-го, ми були окрилені перемогою над системою, яка ледь не всадила в головне крісло країни людину, котра про півнів думала не в пасторально-аграрному, а виключно в барачному контексті. Котрому  не те, що півні, але й навіть необачно подаровані білі лілії «западлом» здавалися, і він лупцював такими букетами безталанних дарувальників по пиках. Але недовгою була радість – невдовзі „яйцем вдарений” таки посів спочатку друге, а тоді й перше крісло України. І суспільству довелось заплатити дуже високу ціну, аби повернути „статус-кво”. І от, в прийдешньому 2017-му маємо зробити значно більше, аніж не зробили в 2005. Дуже багато, і окрім іншого, нарешті раз і назавжди реабілітувати Півня у суспільній свідомості. 

В ході цієї реабілітації кожний український підліток пубертатного віку  повинен дізнатись, що Півень – це не якійсь там „пєтух”, мрія „блакитного” (стоп! – а в чому блакитний колір, як ніяк, колір нашого прапору, завинив? Даєш і йому повну реабілітацію!), а справжній мачо, власник гарему, бойовий птах, настільки самодостатній, що йому навіть на Сонце начхати („Мені – прокукурікати, а там хоч Сонце не вставай”). Самим маленьким треба розповісти, що   півень - самий удалий звір в лісі, який своєю шабелиною проганяє окупанта – хоч  зухвалу козу-дерезу, хоч хитру лисицю з луб’яної хатинки. Усім мрійникам про євроінтеграцію нагадати, що символ Франції – пихатий галльський півень (хоча французи про це, здається, стали забувати).  

А як вам ідея винести півня на державний герб? Бо ж великий державний герб так до сих пір і не прийняли? То, може, нехай щит із тризубом не галицький лев із запорізьким козаком тримають, а два півні – аби іншим регіонам соборної України  образливо не було? Не даремно ж на одній з перших українських поштових марок (друкованих  в Канаді) красуються  червоно-чорні півники – бо просунуті дизайнери відразу відчули усю символічність, і не побоюсь патетики, соборності цих птахів, які проголошують новий день на подвір’ях від волинських хуторів  до донбаських барачних присілків.  

12 років тому дизайнерам одягу я пропонував ідею -  створити новий національний головний убір, який би став альтернативою всюдисущому бандитському кашкету. Щось таке яскраве, з домінуючим червоним, гострий козирок на манер дзьоба, а „вуха” аби нагадували ото півникове  підборіддя (як воно зветься, звідки мені, урбанізованому, знати?). Нинішні гіпстери, може, й підхопили б моду, а за ними й пересічні громадяни.   Можна накидати й інших пропозицій. І якщо через наступний цикл, в наступний Рік Піня згаданий вище гіпотетичний міський пацан перестане зрозуміло та похабно посміхатися при слові «півень», значить - процес вичавлення  урки з колективної свідомості таки успішно завершився. 

Див. також: Звичайна дивовижа — півні на храмах

 

Олег Супруненко, Закарпаття онлайн.Блоги
02 січня 2017р.

Теги: півень

Коментарі

О.Д. 2017-02-12 / 14:40:47
Олеже, не ведися. Надалі анонімні тролінгові коментарі "мішиків" видалятимуться.

Олег Супруненко 2017-02-12 / 14:27:53


То ****єц. Мішик, ***шик чи як там тебе - ти реально такий тупий, що не розумієш, як працюють ресурси типу "Живого Журналу"? Пояснюю для особливо тупих,по складах. В вересні 2012 року я об"їздив усі околиці Чикоша, у супроводі одного з охоронців психлікарні побував у заброшених ангарах, після чого зробив репортаж для "Мукачево-нет". Через кілька днів ці ж самі фотографії і той самий текст під ніком "Пан Баклажан" розмістив в ЖЖ-спільноті "Закарпаття", яку я сам і модерую, і розміщую там більшість матеріалів. Ще питання є?


Мішик 2017-01-30 / 17:24:30
Ну і жульйо!!! Ти Супруненко тут лапшу не вішай. Мова не про авторство на ресурс, мова про вкрадені тобою з цього ресурса фото, оскільки ти привласнив собі авторство на ці світлини. Тож в першу чергу з роком Петуха привітай себе!

Олег Супруненко 2017-01-27 / 19:47:07
Парасці: бо Мішик - мудак, а я - ні.

Параска 2017-01-27 / 18:06:40
Вирухавати Мішика не важко. А ти чим йому не вгодив, Олеже?

Олег Супруненко 2017-01-27 / 17:28:02
Степане Крук, вибачте, але ви придурок вульгаріс.

Ресурс "Закарпаття" в Живому Журналі давним-давно був створений Лесею Шніцер, а останні 5 років його модерую й здебільшого наповнюю я. Ладижець там взагалі ні до чого, просто його слова "На сотні струн Карпати грають..." (С) В.Ладижець" винесені як гасло спільноти.

Стаття про Чикош-Горонду була написана мною восени 2012 року для сайту "Мукачево-нет" і тоді ж перепощена до спільноти "Закарпаття".

Ще питання є?
У мене є. Ви часом не Михайло "Мішик Синьоокий"? Бо за рівнем інтелекту дуже його нагадуєте.

Степан Крук 2017-01-24 / 09:24:06
Нешановний Супруненко! Мушу Вам сказати, що Ви є негідник! Це як же потрібно не любити журналістику, щоб так нагло займатися плагіатом, порушувати авторські права інших журналістів. 12 жовтня 2012 року журналістом В. Ладижцем (сином відомого поета) опублікована стаття про залишки ангарів військової частини під містом Берегово. Публікація ілюстрована світлинами автора (Ладижця). Вчора на "мукачево. нет" появилася ця сама публікація (скорочена та перероблена) за "авторством" Р. Лендєла. А автором світлин ніби є О. Супруненко. Це чистої води плагіат!!!

Степан Крук 2017-01-03 / 13:09:49


Щось забагато асоціацій викликав у автора скромний когут! Лиш однієї бракує: хто полумяного півня кидає під автівки закарпатців?! Ну, й про поливку, звичайно,автор забув- все ж свято Різдвяне! А про п***дерів - це лишнє! Самого Ляшка за ляшку ущипнув, цей пубертатний автор...


сорри 2017-01-02 / 17:42:26
Звільнятися від ментальних нашарувань "братнього" народу будемо ще довго. Але іншого виходу немиа, якщо хочемо бути собою і мати гідне майбутнє


Олег Супруненко
Публікації:
/ 8Три поняття, які слід забути пишучій братії в 2015 році
/ 1Пам’ятники тоталітаризму насамперед лишаються пам’ятками історії
/ 6Закарпатським «регіоналам»: ви ще маєте шанс на Вчинок
/ 1Пула – побратим Ужгорода із давньоримським амфітеатром
/ 4"Чорна діра", або Берегівська фекальна аномалія
/ 3Чи зупинить Міністерство ЖКГ «поліетиленову лавину» ?
/ 10У Мюнхен і назад – в темпі віденського вальсу
/ 27Хорватія поза графіком, або Добре бути білою людиною
/ 62Що в перспективі у Берегова: курортополіс чи перший українській Лунік ?
/ 12Відпустка в Болгарії: може, й не вразить, але не розчарує
/ 6Японські катаклізми руйнують міста і... міфи
/ 6Міські брами Берегова слід зберегти та оновити
/ 24Як журналісти жаб давлять...
/ 6«Зоомор» приїхав! Чи потрібні місту розваги зі страждань?
/ 1Угорський варіант „собачого життя”
/ 5У Шаланках відзначили 300-річчя останнього з’їзду повсталих куруців
/ 43Якби Висоцький не помер...
/ 8Пізнавайте Берегівщину на своїх двох. Колесах!
/ 18Погляд на Грузію без галасливого захоплення, але не без „білої заздрості”
/ 8День без автомобіля: чи визначатимуть його колись на Закарпатті?
/ 6Аукціон почався, або Купую місто
/ 5ДЕНЬ СОЛІДАРНОСТІ ЖУРНАЛІСТІВ - минув непоміченим...
/ 83Задрипане Берегово чи курортополіс Берегсас?
/ 12"Пиріжок із пі**ою" та інші закарпатські ОГО!-лошення
/ 2"Явка обов'язкова". Перед ким?
» Всі записи