Чи не провалимось у власний "екологічний слід"?

Цього року неофіційне свято, відоме як День Землі, відзначається в сороковий раз. Його передісторія починається в Сполучених Стейтах Америки ще в 19 столітті, і пов'язане з ім'ям Джона Мортона, редактора газети у Небрасці і засновника тамтешнього Дня Дерева. День народження містера Мортона - 22 квітня - згодом переросло в національний день, присвячений довкіллю. Сорок років тому, у 1970-му, на честь позитивних змін в американському екологічному законодавстві (викликаних попередніми масовими протестами американців проти забруднення природи) День Дерева перейменували на День Землі. Через два десятилiття, в 1990-му, він був оголошений міжнародним, і його вперше відмітили в Україні. Згодом, а саме у 1998-му, президентським указом було встановлене ще одне свято - День Довкілля, що відмічається кожну третю суботу квітня. Зазвичай у такі "тематичні" дні за ініціативою влади чи громадських організацій проводяться разові акції, спрямовані на покращення оточуючого нас середовища. Як правило, вони зводяться до прибирання території від сміття та висадки дерев. Останнім часом у таких акціях полюбляють "засвітитися" політики, чиновники, "зірки" шоу-бізнесу, а екологічні організації використовують дні Землі та Довкілля як нагоду нагадати про себе.

Прибирання сміття та висадка дерев, справа, звісно, непогана. Але ці дії, як не дивно це може здатися, насправді до покращення екологічного стану на планеті відношення практично не мають. Так, розкидане повсюди сміття дратує, викликає справедливе обурення та навіть депресію (особливо після повернення додому з країн, де як із комунальним господарством, так і зі свідомістю населення все гаразд). Тому прибрати його з очей подалі - природне бажання ментально здорової людини. Та чи багатьох з нас турбує, що буде з тим сміттям далі? ЗМІ тепер все частіше звертаються до цієї теми - переповнених сміттєзвалищ, на яких смердить, тліє, отруює повітря та воду, слугує джерелом найнебезпечніших хвороб все те, що зовсім нещодавно тішило нас в якості гарної упаковки, слугувало нам одягом та взуттям, покращувало побут у вигляді домашньої техніки... Ця проблема стоїть практично перед кожним містом, і невеличкі міста Закарпаття тут не вийняток. Та зараз мова піде не про складну проблему поводження із відходами. Пропоную подивитись в її корінь - адже зазвичай ми бачимо лише ту частину проблеми, що знаходиться на поверхні.

А для кращого розуміння речей, начебто й очевидних, але завзято людьми ігнорованими, розповім коротеньку казку, читану в дитинстві. В ній доброму молодцю дісталася скатертина-самобранка, що пригощала його будь-якими наїдками на першу вимогу. Молодець був хлопцем щедрим, і незабаром за ним тяглася величезна юрба, що все приростала, ситно закушуючи на привалах. І так дійшли вони до жахливо злиденного села, де з їжі були три кірки хліба в руках трьох худючих малят на руках виснажених матерів. Молодець розгорнув для них чарівну скатертину, і на скатертині з'явилися... ті самі три кірки, вирвані невідомою силою з дитячих рук. Тоді зрозумів добрий молодець природу диво-скатертини. Він виправив помилку, зоравши та засіявши величезне поле, на якому по казковому швидко дозрів щедрий врожай. В житті, виявляється, все так само - як казковий герой, так і реальні обивателі тривалий час не здогадуються про природу тих благ, якими вони користуються. От тільки, коли доведеться замислитись, то виправити помилку із казковою швидкістю вже не вдасться.

Ну ми й наслідили!

Люди, звичайно, знають, що булочки не ростуть на деревах, але про походження більшості інших товарів (а їхній асортимент розширюється щодня, і обчислюється мільйонами найменувань) мають дуже умовну уяву. І, аби цю уяву розширити, вчені все ширше застосовують поняття "екологічний слід" - і це поняття має безпосереднє відношення до Дня Землі. Бо коли ще, як не в цей день варто почати думати над тим, який реальний слід залишає кожен із нас на цій планеті? Як не сумно це може стати для непідготовленої людини, але виявиться, що головний слід, який залишає по собі сучасна людина - то велика гора різної речовини, яка спочатку була частиною планети, але швидко перетворилася на купу непотребу. Про обсяги тої умовної купи, що збільшується щодня на протязі всього нашого життя, можна лише здогадуватись. Статистика веде облік побутового сміття, яке утворюється в домогосподарствах різних країн світу. Лідирує у цьому непочесному рейтингу ССА, кожен мешканець яких утворює, за різними підрахунками, від 600 кг до тонни (а подекуди й двох тон!) побутових відходів на рік. Європейці стриманіші, і тому їхні показники - 400-500 кг щорічного сміття на кожного. Українці лише наздоганяють своїх багатшіх сусідів, у середньому викидаючи на смітники або повз них (у річки, на узбіччя доріг, в лісові хащі) по 150-200 кг відходів свого споживання. Візьміть ці цифри, помножте на прожиті роки (в радянський час, через відомі причини, споживання було обмеженим, тому в ті роки й відходів було рази в два менше), і уявіть, що з кожним наступним роком ваш внесок у захаращення планети тільки зростатиме. Але це - тільки верхівка значно більшої піраміди! Адже насправді на кожен виготовлений товар (будь-то телевізор, сорочка чи навіть пакувальна коробка) витрачається певна кількість ресурсів. Підрахунками цих кількостей якраз і зайнялись фахівці в різних країнах світу, та вразилися тим тоннам руди, кубометрам води та лісу, барелям нафти та горам відходів - тобто реальній ціні будь-якого предмета, яким нині користаються дуже недовго, і який обходиться природі все дорожче. Якщо приблизно, то вагу будь-якого товару можна сміливо помножити на десять - як мінімум стільки речовини потрібно використати, аби його отримати. Однак для більшості товарів потрібні значно більші коефіцієнти. Наприклад, звичайні джинси, вагою в півкіло, "важать" 30 кілограм первинної сировини. Необхідно близько 30 тонн сировини, аби з купи руди з'явився на світ новий легковий автомобіль.

А є товари, "справжня вага" яких й зовсім зашкалює. Наприклад, золото - на одну невеличу каблучку необхідно витягти з землі три тонни руди, а ще промити її, як водою, так і токсичними ціанідами (на щастя, закарпатське золото добували без них - та як би бажання здобувати цей дешевшим способом не перемогло згодом). "Найтяжчими" товарами, вочевидь, є діаманти. Навіть якщо вони не "криваві" (тобто добуті в Африці місцевими фашистськими чи бандитськими режимами в обмін на зброю), все одно залишають на Землі справжні шрами у вигляді т.зв. кімберлітових трубок - величезних ям, схожих на лунки від ядерних вибухів.

Справжню ціну товару, з урахуванням всіх витрачених на нього ресурсів, віднедавна почали вираховувати стурбовані станом довкілля фахівці, і назвали ці розрахунки екологічним слідом.

Вперше це поняття ввів у обіг у 1992 році канадійський професор Уільям Різ, фахівець з регіонального планування. Воно швидко розповсюдилось, увійшовши в словник природозахисніків та "екологічних" чиновників, особливо після доповіді для Конференції ООН із навколишнього середовища "Екологічні сліди країн світу". Кілька років тому з метою узгодження методології та координації досліджень зформувалася Всесвітня мережа "Global Footprint Network" ("Мережа глобального сліду"), що об'єднала у своїх рядах представників наукових і урядових кіл, бізнесу, громадськості самих різних країн. Тепер вони вираховують "екологічні сліди" цілих держав, визначаючи масштаби негативного впливу людини на природне середовище Землі. Якщо повернутися до згаданої казки, то можна уявити собі на скатертині-самобранці великий пиріг, від якого все більша кількість їдоків відкушує все більші шматки. От він й тане щогодини. Цей пиріг - наша планета, точніше, та її частина, яка придатна для життя. Але, якщо герой казки зумів виправити ситуацію, засіявши нове поле, то з нами усе складніше - інших планет для людини ми в найближчому майбутньому точно не знайдемо. За підрахунками "слідомірів", на всій Землі придатними для людини є всего 22 % поверхні планети - 4 % океану і 18 % площі суші. На цій часточці ми й живемо у своїх селах, містечках та мегаполісах, тут наші поля, пасовища та заводи, приморські пляжі, смітники й стрільбища. На кожного землянина, яких незабаром буде 7 мільярдів, зараз припадає, за різними оцінками, від 1.8 до 2.7 га родючих земель. Чи цього досить? Авжеж не досить! Тому людина пішла найпростішим шляхом: почала оббирати ближнього, а також своїх нащадків. Адже зараз стало дуже просто добувати ресурси далеко за межами місця свого проживання, і збувати відходи якнайдалі від нього. От і виходить, що самий наймарнотратніший народ на планеті - громадяни США - примудрилися "їсти" за шістьох землян. Не обмежує себе й Європа, споживаючи в 2 - 3 рази більше, ніж могла б собі дозволити. І навіть Україна, яка в лідерах зі споживання наразі не числиться, за підрахунками іноземців, споживає ресурсів на третину більше, ніж повинна б. Чому іноземіці? - тому що наразі жоден науковий заклад в Україні на серйозному рівні обчислюванням екологічного сліду та похідних від нього показників (таких, як "екологічна спроможність території" тощо) не займається.

Та якби й займався, то це навряд чи б допомогло. Адже горезвісна економічна криза застала українців у момент становлення на ноги суспільства споживання, про необхідність побудови якого так довго говорили ідеологи ліберальної економіки. Навіть до її початку мало хто прислуховувся до небагатьох критиків, які намагалися повідомити про початок епідемії "вірусу споживацтва", соціальної хвороби, давно відомої на Заході. Там вже почали від неї лікуватись, але ж ми звикли повторювати чужі помилки та проходити чужими хибними шляхами! Відтак, соціальна хвороба вразила українців легко, без жодного спротиву, навіть навпаки - була прийнята із розпростертими обіймами. Ще б пак, після тривалого періоду змушеного аскетизму радянської пори, що змінилася суворим "етапом первинного нагромадження" ранніх 90-х, люди дочекалися ери товарного добробуту. І класичні ознаки хвороби не змусили чекати - це відчутний ріст шопоголізму (нестримного бажання здійснювати покупки), брендова залежність, формування світогляду під впливом реклами, і, нарешті, кредитоманія. (Народ нині нарікає на підступних банкірів, що підсадили його на кредити. Відтепер він став обережніше, і надалі буде точно вираховувати складні відсотки та вичитувати умови банківських договорів). Екологічні симптоми хвороби у вигляді зростаючих сміттєзвалищ описані вище... Та, як це часто трапляється із хворими, вони себе такими не визнають. Хіба побачили ми у суспільстві широку дискусію про те, що варто перемінити життєву парадигму, таку начебто просту, але згубну - "споживай і пануй!"? Куди там! Попри глибоку економічну кризу, бал править свято споживацтва. Куди не клікнеш пультом - суцільні "гламурні вечірки" та "світські хроніки" (нескінченний портрет тих, хто має самоназву "еліта", в інтер'єрі з їхніх улюблених машин, будинків та "ексклюзивних" іграшок ціною в річний бюджет середньої школи). Народ скрипить зубами, але дивиться здебільшого із заздрістю та бажанням бути такими ж. А це значить, що наш "екологічний слід", поки що лише чітко видний на тілі Землі, грозить провалом по горло в порожню, отруєну пустелю...

Теги: День Землі, еколог, сміття

5 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати