Документи свідчать ... (5)

Остання листівка Яцка Остапчука до сина Володимира

4 січня 2013 року минає 140 років від дня народження визначного громадського і політичного діяча Галичини, Закарпатської України та Пряшівщини Яцка Остапчука, уродженця Тернопільщини, який майже ціле своє життя мешкав поза рідним краєм: у Львові, Відні, Радвані-над-Лабірцем, Страбичеві, Братиславі, Празі, Младій Болеславі та Ужгороді. Його ім’я, як ім’я „українського буржуазного націоналіста” довго не сміло згадуватися ні в Україні, ні у Пряшівщині. Тож пригадаймо цього патріота, який ціле життя боровся за незалежність України, на порозі 140-річчя з дня його народження.

*     *      *

Яцко Остапчук народився 4 січня 1873 р. в с. Луб’янки Нижні Збаразького повіту в селянській сім’ї. Його батько Дмитро Остапчук (1844-1907) був послом Галицького сойму , особистим приятелем Івана Франка.

Під впливом батька та Івана Франка Яцко вже в юному  віці залучився до українського політичного руху, за що його прогнали спочатку з Тернопільської, а згодом і з Львівської гімназій з суворою забороною поступати в будь-яку середню та вищу школу Австро-Угорщини. Не маючи доступу до дальшої освіти, він повернувся в рідне село і разом з батьком працював хліборобом, і надалі займаючись політичною діяльністю, за що його весь час переслідували. Щоб оминути військову службу, він в 1895 році одружився зі своєю сусідкою – 19-річною Марією Пастушенко, з якою мав семеро дітей. Всі стали активними діячами українського національно-визвольного руху.

Яцко був членом Русько-української радикальної партії. Після її розколу в 1899 році увійшов до Української соціал-демократичної партії і був редактором її часопису „Червоний прапор”. У виборах 1907 року його було обрано послом австрійського парламенту, в якому він зблизився з майбутнім президентом Чехословаччини Т. Ґ. Масариком. У Відень він забрав і своїх дітей, де вони здобули належну освіту. Сам він 23 рази виступав з інтерпеляціями в парламенті.

Після закінчення парламентської каденції 1911 року він за порадою Т. Ґ. Масарика разом з сім’єю переселився у „найвідсталіше” село Угорської Русі Раювань-над-Лабірцем на Пряшівщині, де купив від угорського графа 40-гектаровий маєток з дев’ятикімнатним каштелем та поряд з сільським господарством займався національно-просвітною діяльністю. Вже на схилі свого життя він про це писав: „Я відійшов від політичного життя і пішов на добровільне вигнання туди, куди б не пішов ніхто інший, пішов працювати на культурному полі найбільш занедбаної частини українського народу” [1].

На початку 1914 року Я. Остапчук побував у Львові. Зустрівся з Іваном Франком, якого запросив до Радвані, Меджилабірців, Красного Броду. І. Франко охоче погодився. Домовились навіть на терміну – свято Покрови. Війна перешкодила цьому візиту [2].

Під час Першої світової війни Я. Остапчук проводив національно-виховну роботу серед колишніх солдатів російської армії в австрійських таборах військовополонених та тісно співпрацював із Союзом визволення України у Відні.

Після війни разом з місцевими діячами Євгеном Пузою, Володимиром Климпушем та Степаном Клочураком заснував Руську Соціал-демократичну партію Підкарпатської Русі та став першим редактором її друкованого органу „Народ”. В 1923 році разом із сім’єю переселився із Радвані-над-Лабірцем в с. Страбичево біля Мукачева, де теж купив опущений панський маєток. В 1930 році, коли до влади в Чехословаччині прийшли аграрники антиукраїнського спрямування, він знов відійшов від політики і почав інтенсивно займатися культурно-просвітньою діяльністю. В 1933 році він востаннє відвідав рідну Збаражчину, де відсвяткував своє 60-ліття.

Після мюнхенського арбітражу 1938 року Я. Остапчук знов повернувся до політики, віддавши свої сили і досвід на службу Карпатській Україні. В березні 1939 року, довідавшись про вбивство свого сина Дмитра угорськими гонведами та арешт сина Володимира, він звернувся зі скаргою до міжнародних організацій, за що угорські органи і його, і сина Володимира засудили на кару смерті. Лише надлюдським зусиллям та немалим хабарям його дочці Анді (відомій оперній співачці) вдалось викупити їх від страти. Після видворення із Карпатської України обоє вони жили у Анди в Братиславі, пізніше – у Празі та Старій Болеславі, де Яцко інтенсивно працював над своїми спогадами, частково опублікованими в Канаді [3].

В 1957 році разом з дружиною Марією він переселився до дочки Ірини в Ужгород та її чоловіка Станіслава Сидора, уродженця с. Кленова Снинського округа – учителя, пізніше – директора школи в с. Косівська Поляна. Повертаючись із Львова на початку 1958 року, Яцко Остапчук в дорозі простудився, дістав запалення легенів і умер в Ужгороді 30 січня 1959 року. Похоронено його на цвинтарі Кальварія.

Значна частина рукописної спадщини Я. Остапчука нині знаходиться у його родича (чоловіка його внучки Ольги) Фоми Олексика, професора Закарпатського державного університету в Ужгороді, який ласкаво запозичив її мені для використання. Цінні матеріали подарувала мені внучка Яцка Остапчука (дочка Замордованого угорськими солдатами його сина Дмитра) Марія Мешко, що живе в м. Прієвідза, Тренчанського краю у Словаччині та інші члени його розгалуженої родини. На їх основі я написав розвідку про його сім’ю [4].

Після зустрічі з українською громадою в Празі 8 лютого 2012 року до мене підійшов внук Яцка Остапчука Ярослав (син Володимира) і передав мені папку з цінними письмовими матеріалами діда. Була між ними й остання листівка Яцка Остапчука до сім’ї в Чехії  від 26 грудня 1958 року, яку я передруковую як документ про життя і короткочасне перебування Я. Остапчука в Ужгороді та його побутові турботи в останні місяці життя, коли він, працюючи над другим томом своїх спогадів, мріяв про те, що в Закарпатську Україну повернеться вся його сім’я.

Віримо, що стосорокaліття з дня народження Яцка Остапчука буде належно відзначено не лише на Закарпатській Україні та Пряшівщині, але й на його рідній Тернопільщині. Конче потрібно перевидати його спогади з пізнішими доповненнями. Яцко Остапчук заслуговує на те.

19.3.2012        Микола Мушинка

*      *     *

Vážený Vladimír Ostapčuk v Karaným [5] 173, p. Toušeň.

Ods.: Jakub Ostapčuk, Užhorod – ul. Bohdana Chmeľnickeho 33.

                                                                                                    У-д 26.ХІІ. 1958

Найдорощі!

Вчора дістали ми листа від Дарці [6] і дізналися що Ти, Влодику [7], перестудився в лісі і певно мародуєш.

Ми занепокоєні тою вісткою і то тим більше, що сеї ночі я мав поганий сон, який мучив мене кілька годин. І, хоч я не такий то забобонний, але сим разом боюся, щоби та твоя недуга не потягнула яких небажаних наслідків за собою.

Ірця [8] їздила сама до Львова, але там не застала головних чинників вдома. Пороз’їздилися і мені прийдеться їхати самому в часі наш[их] свят [9]. Здається треба буде богато переписувати з того галиць[кого] матер[і]ялу [10].

Передаємо Вам дeщо під деревце [11], на що головно мама постановила. Не погордіть – чим хата богата.

Я вже маю продовження до кінця мая – 59 [12]. Перекажіть Долинаям [13], що ту[т] радіють всі в надії на їх приїзд. Передає Вам Ірця одну машинку [14] – поділиться нею. Лацанич [15] обіцяє поміч тим, хто приїде. Се золота люд[ина]. Ми маємо придбано на кисоньці більше як двічі тілько, що мали в Болеславі [16].

Як був у нас мій ровесник і він побачив мене хорошо пристроєним                   то набрав охоти пійти моїм слідом і просив чи не помогли б ми йому так само прибратися, бо гроші в нього є. Ми пообіцяли йому помогти. Якщо  Дарця нарікає, то нехай мене винує,  а не – Ірцю. Сваха [17]хтіла купити радіо, но ми її відрадили. Дане вже наше радіо до ремонту, чи починки. Не хотіли би установіть ціну так, щоби то післати до Кленової. Чи продав машину? Чи всі здорові крім Тебе?

Чекаємо на другу посилку від Олі [18]– відай коло 10/ І. 59. Моя латка убрa[ання] принесла ти[ся]чку, а черевики половину того. Відай і те сиве убрання пійде туди.      

Ходжу кожний непарний день до бібліотеки – вчуся історії, потрібної до ІІ. ділу спогадів [19]. Ще раз здоровлю з Нов[им] Роком. Відписуйте скоро. Цілуємо Вас. Убрання [не зрозумілі слова]. Досить того, що маю: два (або      – 3) останіх […]

Так що оце вже на задаток на хижу. Лиш – аби здоровлє аби можна попереходити всім сюди. Відписуйте скоро.

Па! Тато – мама.

[Дописка олівцем]:

Всі спогади від Дарці прийшли за вмілою коректурою[...] [20]

                                      Передрук з Нового життя, 2012, № 6.

Листівка Я. Остапчука, адресована синові та рідні в Чехії.

Перші українські соціально-демократичні посли 1907 р.: Семен Вітик та Яцко Остапчук.

Я. Остапчук з сином Володимиром у Відні 1907 р.

Родина Остапчуків в Страбичеві 1931 р.

Частина родини Остапчуків на Колибі в Братиславі 1944 р.

Я. Остапчук з синами, невістками та внуками.

Оля Сидор з дочкою Ольгою. Ужгород, 2000 р.

Внучка Ольга, її чоловік Фома Олексик та автор статті на могилі Яцка та Марії Остапчуків в Ужгороді (травень 2008 року).

Всі документи – з архіву М. Мушинки.

Теги: Остапчук

1 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати