Дослідник словацько-української мовної межі Василь Латта

(До 90-річчя від дня народження визначного українського мовознавця, дослідника українських говорів Східної Словаччини)

У цьому році минає дев’яносто недожитих років від дня народження визначного діалектолога-славіста, талановитого і невтомного науковця, добросовісного і принципового педагога доцента д-ра Василя Латти, кандидата філологічних наук.

Народився В. Латта в селі Пчолине в сім’ї дрібного селянина. Початкову освіту здобув у рідному селі, середню – у Мукачівській російській реальній гімназії, з якої після гортіївської окупації  1938 року поступає у Празьку російську реальну гімназію. Тут його у 1939 р. застала гітлерівська окупація Чехії і Моравії. У таких важких політичних і матеріальних умовах він продовжує навчання, бо свідомий того, що на Словаччині під час  т. зв. Словацького штату йому середню освіту не довелось би закінчити.

Під час канікул В. Латта працює в типографії, дає уроки з хімії і латинської мови дітям заможних родин, працює на заводах. Після закінчення Празької російської реальної гімназії у 1942 році Василь Латта вирішив поступити у Братиславську вищу технічну школу з метою вивчати свій улюблений предмет хімію. Та атестат зрілості, здобутий за протекторату Чехії і Моравії, йому на Словаччині не визнали. Василь Латта вирішив поїхати на навчання у Відень, де поступає на хімічний факультет Віденського політехнічного інституту. Стипендії, як чужинець, він не одержував і знову був змушений фізично працювати. Зате, віденський період був для молодого   студента доброю політичною школою формування сильного соціального почуття. Під час літніх канікул у 1944 році, коли над країною нависла воєнна небезпека, молодий студент не вагався піти на її оборону. Можливо, що саме він захоронив від пожару село, в якому  майже два місяці  рабували німці. В. Латта познайомився з партизанським загоном «Сергій», який діяв на околиці Пчолиного, Яблінки, Пихонь, Нехваль Полянки і Зубного.

Як зв’язковий Василь Латта прекрасно справлявся із завданнями, які йому доручав штаб. Латта говорив вільно німецькою, прекрасно російською мовами, розумів угорську мову, знав латинську і грецьку, володів усіма слов’янськими мовами. Він – прямий учасник Словацького національного повстання. У грудні 1945 року, після визволення Східної Словаччини Радянською Армією, Латтові як свідомому, перевіреному і загартованому в боях проти фашизму, обласні керівні органи в Михалівцях доручають завдання заснувати у Меджилабірцях російську гімназію, яка у 1946 р. переходить у Гуменне.

Історія її існування, як і розвиток гімназії та закінчення (проіснувала всього дев’ять років) неймовірно складні і важкі. Надзвичайно несприятливі післявоєнні роки, нестача підручників, інвентаря, традицій та досвіду з роботи в школі… Вікна забиті дошками перед вітром і дощем. Гуртожиток без меблів і ліжок. Учні спали на соломі. Навчання проходило в кімнатах гуртожитку. Харчі в гуртожитку були дуже прості і бідні. Та програма гімназії щодо навчання  і виховання учнів не мала конкурентів ні у словацьких, ні в чеських школах. Поступово гімназія справді стала у громадян Гуменного елітною школою, феноменом, з якою порівнюватись ніхто не відважився. Вона мала високий моральний кредит і користувалась заслуженим авторитетом серед місцевого населення і широкої околиці. У 2010 році випускники Гуменської російської гімназії відсвяткували 65 років її заснування (1945 – 2010). На це свято з’їхались  колишні її учні, сьогодні уже професори, вчителі, доценти, інженери, лікарі, дипломати, люди з високими званнями і багатим досвідом. Куди не повернувся б, всюди резонували імена її основоположників, а серед них Василя Латти.  Все це пригадую не із-за удаваної зайвої похвальби, а тому, щоб хоч трохи наблизити  добу, яку учні чесно прожили, бо були її дітьми і мали безкорисливих учителів, серед яких був Василь Латта. В таких умовах він починав свій педагогічний шлях.

Василь Латта – людина високих моральних якостей: працьовита і чесна, доброзичлива і благородна, людина, яка дала своїм вихованцям весь свій розум, серце і почуття людяності та справедливості, дала крила в життя. Молодий Василь Латта як педагог був серед гімназистів їхнім улюбленцем. Широка наукова  ерудиція, логіка міркування, висока культура мови надавали його урокам великого культурного і навчально-виховного значення. Він був для гімназистів і вчителем, і другом. Серед своїх вихованців і вчителів Василь Латта користувався великим авторитетом, що було найвищою оцінкою його фахового хисту, організаційних здібностей і високих моральних якостей. Всі, хто його знав, з ким він учився і працював, у першу чергу підкреслюють його вроджений талант.

З 1945-46 року В. Латта заочно здобував освіту в Братиславському університеті ім. Я. А. Коменського. У 1948 році Міністерство шкіл і культури вислало його   на навчання в Ленінградський університет, який Латта планував закінчити на один рік раніше. Працював з великою наполегливістю, передчасно складав іспити, на добу відпочивав 4-6 годин, жив скромно, недоїдав, за останні гроші купував книжки і висилав їх в Гуменську російську гімназію. Тут найглибше виявився його внутрішній світ. Фізично виснажений аж до самозречення, Латта не витримав такого режиму. Після дев’ятого семестру він, хворий, повертається в Гуменне.

Після видужання у 1950 році В. Латті було доручено нове завдання – заснувати Педагогічну гімназію у Меджилабірцях та гуртожиток для учнів і стати її директором. Довго на цій посаді В. Латта не утримався. Йому було доручено дальше, ще складніше завдання – допомогти при заснуванні  кафедри російської та української мов Пряшівського педагогічного інституту.

Понад 20 років Василь Латта працював у середніх і вищих учбових закладах, де поряд з педагогічною роботою успішно розгортав наукову діяльність. Вищу освіту заочно закінчує аж у 1954 році в Братиславі і поступає в аспірантуру до професора       О.В. Ісаченка, декана факультету. Спеціальність – слов’янська філологія. Тема дисертації – «Українські говори Східної Словаччини». Одночасно на кафедрі російської мови читає курс фонетики і фонології російської та української мов, славістику, історичну граматику російської мови, українську літературну мову, українську діалектологію, веде семінарські заняття з цих дисциплін. Навантаження – 200%. Паралельно проводить дослідницьку роботу. План – грандіозний! Вся територія   українських говорів Східної Словаччини загальною кількістю 311 населених пунктів, що становить 98% усієї території. Професор О. В. Ісаченко характеризував свого аспіранта як надзвичайно наполегливого, науково здібного і талановитого науковця, який має незвичайний потяг до знань. У 1957 р. Василь Латта перед Науковою радою Карлового університету в Празі захищає свою дисертацію і здобуває звання «кандидат філологічних наук». У 1963 році В. Латта одержує звання доцента.

У своїй дисертації науковець дослідив розвиток фонетичної і фонологічної системи українських говорів. Професор Й.О.Дзендзелівський припускає, що інтерес до фонетики і фонології у молодого науковця, мабуть, поглибило навчання у професора Ленінградського університету Бориса Олександровича Ларіна. Уже перші його опубліковані праці з цієї проблематики (загалом В. Латта надрукував понад двадцять робіт) свідчать про великі здібності і глибокі відомості з галузі фонології і фонетики слов’янських мов. Лише одна бібліографія до вивчення досліджуваної ним проблематики містила понад 560 назв. Праці, які він друкував у різних чехословацьких і закордонних журналах, не були доступні для широкої громадськості. Колишній ЦК Культурного союзу українських трудящих у Пряшеві присвятив його працям окремий випуск «Наукових записок» № 8-9, де подана з пера визначного українського діалектолога професора Йосипа Олексійовича Дзендзелівського, доктора наук, висока оцінка. Він пише: «Латта не збирався повторювати своїх попередників чи збирати «кришки», уточнюючи і деталізуючи висловлені ними окремі положення тощо. З самого початку було видно, що з’явився новий молодий, але самобутній вчений зі всіма уподобаннями, інтересами, своїм почерком і широкими планами» (Дзендзелівський, 9, 6).

Рівночасно з розвитком фонетичної і фонологічної системи досліджуваних говорів, В. Латта досліджував і морфологічну, синтаксичну та лексичну системи говорів, встиг укласти хронологічно перший щодо задуму «Атлас українських говорів Східної Словаччини», планував упорядкувати «Словник діалектної лексики» цього регіону, який мав бути диференціальний. Матеріал до цього словника комплектував за окремою програмою, яку було опрацьовано з урахуванням надзвичайно великої кількості назв явищ природи, діяльності людини і її фізичного, психічного стану і громадського життя. Такий словник, за уявленням науковця, мав представити різноманітність і багатство словникового запасу місцевих  говорів і його лінгвогеографічну диференційованість. Це мав бути «невід’ємним органічним доповненням Атласу і разом з тим мав дати вичерпний матеріал для здійснення повного лінгвістичного опрацювання аспектів місцевих говорів монографічним шляхом, що не може замінити Атлас як такий» (Латта, 10, 12). Та цей грандіозний план його дослідницької роботи не здійснився.

Доцент Василь Латта на 44-ому році свого віку 27.6.1965 р. неочікувано помер.

Після його смерті цей величезний труд Василя Латти 26 років пролежав у фондах Словацької академії наук в Братиславі, лише у 1991 році з нагоди недожитого 70-річного ювілею науковця у співпраці з професором словацької діалектології д-р Івором Ріпкою, доктором наук та директором Музею української культури у Свиднику Мирославом Сополигою, доктором наук, а також доценткою д-р Зузаною Ганудель, канд. наук, після доопрацювання та доповнення (розділ лексика) «Атлас українських говорів Східної Словаччини» вдалось видати друком. Він містить 399 карт, з  того чотири допоміжні карти-схеми, 195 карт фонетичних явищ, 123 карти морфологічні, 39 лексичних і 38 синтетичних  (зведених) карт. Велика частина матеріалу Атласу подана у формі індексу як некартографований матеріал. Мабуть, автор планував його подати в атлас лексики, але він залишився не комплектний. Програма, за якою науковець записував матеріал для Атласу, складалася з 2264 питань. Він задумав одночасно охопити цілу систему і структуру  українських говорів Східної Словаччини на всіх мовних рівнях. Тому і специфіка  його планів вимагала створення спеціальної програми, яка врахувала би всі особливості досліджуваних говорів. Діалектні записи науковця визначаються надзвичайною точністю, великим науковим педантизмом, скрупульозністю, чіткістю і ясністю.

Глибока теоретична підготовка, великий досвід із польових досліджень, надзвичайно точна фіксація мовних явищ викликають щирий подив у науковців.

До рішення питань Василь Латта підходив творчим способом, чим розвивав теорію і практику лінгвогеографічного дослідження. Він виявив себе найбільш повним і здібним дослідником-аналітиком у галузі української діалектологічної географії, яка від початків  свого становлення пов’язувалась з рішенням питань географії мови, зокрема визначенням території, її функціонуванням з урахуванням міграційних процесів, контактів з іншомовними сусідами, історико-географічними умовами.  Ці постулати для науковця були вихідними у його наукових дослідженнях. В. Латта успішно працював у багатьох сферах  і напрямках лінгвогеографії.

Оскільки лінгвістичний атлас не може  повністю відбити різноманітність лексичної диференціації діалектів, В. Латта передбачав подати весь зібраний матеріал у словнику за тематичними групами. Це одночасне зображення багаточленних протиставлень дуже важливе, бо дає можливість виявити всі особливості варіантів картографованого явища, а в атласі обмежених розмірів, розширити його зміст і одночасно зберегти його повноту, що є важливою особливістю і навіть перевагою атласу регіонального типу. Як приклад нам може послужити «Загальнокарпатський діалектологічний атлас», у якому при розкритті повного лексичного значення слова враховувався і етнографічний аспект.

В. Латта при укладанні свого Атласу застосовував діахронну і синхронну діалектологію.  Поширення диференціальних територіальних діалектних явищ відображав методом  лінгвістичної географії. Його теоретично-методологічні вихідні пункти мають загальну силу у розвиткові проблематики мовних атласів.

Щодо повноти відбиття зібраного матеріалу, В. Латта хотів якнайповніше подати в Атласі систему мови у всій її різноманітності.  Враховуючи наукові досягнення європейської лінгвістичної географії, він шукав своїх шляхів визначення типу регіонального атласу, брав до уваги специфіку досліджуваних говорів – їх архаїчність, значну здиференційованість, своєрідне географічне положення діалектів на стику трьох слов’янських мов – української, словацької і польської, а також неслов’янських – угорської, німецької і румунської. Принципи побудови Атласу, його концепція і теоретичні засади докладно з’ясовані у двох окремих публікаціях та у Вступі до самого Атласу. (Латта, 17,18).

Його Вступ – це не просто   виклад теоретичних засад і принципів картографування, застосованих у цій праці. Це справжня наукова розвідка, що подає коротку історично-географічну інформацію про територію поширення українських говорів Східної Словаччини, характеризує їх найважливіші риси, які дають можливість незаперечно стверджувати, що вони є «окраїнними українськими говорами, які у порівнянні із загальноукраїнськими мовними відмінностями зберігають своєрідні архаїчні та інші особливості, однак, повністю зберігають риси, якими визначається їх спільність з українськими діалектними системами і відмінність мовних систем сусідніх східнословацьких і ґоральських говорів» (Латта, 13, 10).

Однією із особливостей досліджуваних говорів  є наявність голосної ы у значенні  фонеми. Це специфічний давньоруський архаїзм фонологічної системи вокалізму говорів, чим вони, як і інші закарпатські, відрізняються від загальноукраїнської мови, у якій немає ы. Він обумовлений злиттям з и < і, а також вокалізмом фонологічної системи сучасної російської мови, де голосний ы функціонує у значенні варіанта фонеми і в положенні після палатальних приголосних.

Голосний звук ы верхнього піднесення, що стоїть на межі середнього і заднього ряду, зустрічається і у говорах кількох сіл північного Спишу (В. Липник, Страняни, Камйонка, Орябина, Кремпах, Верхній Сулин і Якуб’яни) на місці ять та е і має палатальні властивості: л’ыто, л’ыс, н’ымый, хл’ыб, рйыка, а на місці о зустрічається ы лише після твердих приголосних: пыт, дым, бык, стыл, кын’ та інші.

При визначенні етнічної приналежності  окремого діалекту В. Латта виходив з певних лінгвістичних критеріїв: історичних – діахронії та синхронії, причому останній вважав не завжди  достовірний. Певний говір може мати фонетичну систему іншу від мови, до котрої вона належить і від того, яка на нього впливає. Як приклад наводить село Остурню, говірку якого остаточно не можна  віднести ні до словацьких, ні до польських говорів. Тут В. Латта виходить з об’єктивних критеріїв, отже з фонетичної системи. В Остурні майже всі словотвірні групи є повноголосними. Зазначено тут також асиміляцію d, t, n, l і багато інших явищ, які   об’єктивно засвідчують, що ця говірка належить до східнослов’янської групи. Отже, тут науковець має на увазі всі компоненти – відмінювання і дієвідмінювання. Це говірка східнослов’янська  перехідного типу. Основа її українська, так що В. Латта її вважає українською з польськими та словацькими впливами.

У Вступі до Атласу дослідник цілком об’єктивно висвітлює теорію і методику своєї праці, а також функціонування на досліджуваній ним території назв руснак, русин, рутен і новішу українець. Кожна з назв  у різні періоди була більш чи менш поширена, але завжди стосувалася населення, яке є незаперечною генетичною віткою українського народу.

Влучним є зауваження В. Латти стосовно назви лемки, лемаки, прикметник лемківський, які він називає «довільним етнографічним неотерміном, не властивим живій мові місцевих українців і межа, що визначає їх діалект, не відповідає поширенню свого етимону слова лем, що зустрічається у значенні лиш на схід аж до долини ріки Боржави» (Латта, 10, 9).

Методом лінгвістичної географії науковець порівняно точно і науково обґрунтував спірну словацько-українську мовну та етнографічну межу, якій приділяли увагу Олаф Брох, Любомир Нідерле, А.А.Петров, Ян Гусек, І. Панькевич,                          Само Цамбел, Степан Томашівський, Григорій Геровський та інші. Кожен з наведених дослідників розглядав, уточнював і доповнював погляди своїх попередників. Свого часу досить точно визначив словацько-українську мовну межу С. Цамбел, хоч кілька сіл з українськими говірками зарахував до словацьких: Кремну (на Спишу), Підпріч (змішане українсько-словацьке селище на південному Спишу), Рогожник (діалектне Грозник), Зубний і Підгородь на сході. Села з перехідними на той час українсько-словацькими говірками (Гливище, Хіньківці, Конюш та ін.) Цамбел розглядає як чисто словацькі.

Аналізуючи та усвідомлюючи погляди своїх попередників, В. Латта написав спеціальну працю «Словацько-українська мовна межа», де наглядно і переконливо оперує численними мовними фактами (23 фонетичні, 20 мофологічних і біля 30 лексичних рис). Фонетичні і морфологічні ознаки є основними. Він на досліджуваній території виділяє такі зони: 1) зона українських сіл; 2) зона змішаного українського і словацького населення; 3) зона з переходом  частини населення з української говірки на словацьку та дальші зони змішаного або перехідного характеру. Для наочності науковець уклав карту українсько-словацької мовної межі, яка в Атласі вміщена під                     № 355. Він вважає, що мовна межа є найважливіший критерій для проведення етнографічного кордону. Атлас Василя Латти, як і чотири томи «Лінгвістичних атласів українських говорів Східної Словаччини» Зузани Ганудель наочно і переконливо, на всіх мовних рівнях утверджують український характер досліджуваних говорів.

У працях дослідника знаходимо і теоретичні міркування щодо мови, її лексики, як, наприклад: «… мову можна вважати, завдяки її стабільності, першорядною ознакою і одним з найважливіших критеріїв для визначення національної належності певної етнічної групи». (Латта, 12, 92).

В. Латта вважав, що на етнічному рубежі знаходяться явища вельми ускладнені. Тут існують певні лінгвістичні критерії – синхронні і діахронні. Мається на увазі згадувана вже Остурня, при визначенні говірки якої Василь Латта виходив з об’єктивних критеріїв, які застосовуються в слов’янському мовознавстві, отже з фонетичної системи.

Фактичний матеріал Атласу увесь зібраний однією особою – автором Атласу, що гарантує точність Атласу, його аналіз, порівнювання з іншими українськими, російськими, словацькими і польськими мовами та переконливо і незаперечно  своєю наскрізною аргументацією утверджує його український характер.

Всі наукові статті, які передували картографуванню Атласа, опираються на досягнення новітньої української літератури. Це Латта ствердив і заголовками своїх наукових статей, які він публікував і називав українськими говорами. Вершинну роботу своєї наукової діяльності Василь Латта назвав «Атласом українських говорів Східної Словаччини».

Капітальні та оригінальні праці науковця дають цінний матеріал і про їх взаємне відношення, про мовні контакти з суміжними східнословацькими українськими та українськими північнолемківськими, польськими ґоральськими та німецькими переселенськими говорами. Атлас Василя Латти дає багату інформацію про самі східнословацькі та польські ґоральські говори і, безперечно, доповнює «Atlas slovenského jazyka», d. I. Vokalizmus a konsonantizmus. B. 1961.

Мовні контакти можна вивчати в кількох аспектах, але основним вважається лінгвогеографічний, бо представляє чітку картину територіального поширення мовних явищ та іншомовних нашарувань. Сьогодні лінгвогеографія дає якісну і конкретну картину  багатого, цінного і переконливого матеріалу, дає змогу фахівцям інших споріднених наук доповнити, поглибити і розкрити відомі в науці положення, гіпотези або уточнити, змінити  чи спростувати їх.

В Атласі В. Латти  показані і загальні ознаки місцевих говорів, які їх об’єднують в один діалект і відрізняють від сусідніх діалектів української або словацької і польської мов. Включення загальних розрізнювальних ознак до Атласу має надзвичайно важливе значення, бо служить для доповнення характеристики мовних систем як місцевих, так і сусідніх говорів, чим підвищується значення лінгвогеографічної інформації.

Надзвичайно цінними є теоретичні розвідки В. Латти про рефлексацію праслов’янських сполук *tort, *tolt, *tert, *telt, які реалізуються через східнослов’янські  повноголосні звукосполучення, від яких чітко треба відрізняти неповноголосні структури, що, звичайно, є лексичними запозиченнями з польської, словацької чи церковнослов’янської мов.

Методом діахронії науковець досліджує також рефлексацію давніх сполук *kv, *gv, *dj, *tj та рефлекси носових, які реалізувалися ą>у, ę>а і виступають із сонорними м, н: мйасо, пйат’, п’ін’аж’(з’)і, тел’а; дуб, голуб, хомот, хоміт та ін.

Інтересними і переконливими є дослідження науковця про поширення в українських говорах ікавізму, який є останньою стадією складної історичної зміни подовжених голосних ō, ē, що виникли в результаті зникнення старих редукованих ъ, ь у слабкій позиції. Науковець звертає увагу на необхідність суворого дотримання принципів формального відбиття в слові протиставних елементів, бо «лінгвістична географія є не географією слів, а географією вміщення в них явищ», говорить науковець.

З метою показати динаміку розвитку говорів у минулому, дослідник свої записи сам власноручно записував. Записи проводив транскрипцією, прийнятою рішенням Діалектологічної комісії при Міжнародному комітеті славістів, який прийняв в основу транскрипції для діалектологічного «Атласу слов’янських мов» латинський алфавіт.

Даними лінгвогеографії науковець перевірив і затвердив акцентологічну систему досліджуваних говорів, яку намагалися визначити його попередники – Г. Геровський,  І. Панькевич, Й. Шемлей, З. Штібер та ін. Певний різнобій у визначенні ізоглоси вільного і стабільного парокситонічного наголосу, зумовлений недостатнім ознайомленням згаданих дослідників з лінгвогеографічними даними про наголос, які не характеризують питання наголосу, як акцентологічну систему в цілому. Василь Латта виділив для східної частини досліджуваних говорів вільний, рухомий східнослов’янський наголос, для західної частини території – постійний, нерухомий.

Нерухомий наголос стабілізувався на другому прикінцевому складі (парокситон або пенультимум), який мають сусідні словацька і польська мови. Ізоглоси стабільного і вільного наголосу розмежовують два масиви з відповідно різними акцентологічними системами і утворюють кардинальну ізоглосу першого і другого наголосу.

Багаторічна практика картографування привела дослідника до «спеціального уточнення його методу, який ґрунтується на новому принципі складання легенди карти шляхом точної раціональної системи позначень, формально вираженої та упорядкованої ключем» (Латта, 16, 160). Він дає можливість повно й самостійно відобразити на спільній карті всі наявні або бажані диференційні ознаки у варіантах одного або кількох слів і на його підставі виробити для них, або для груп явищ сувору систему різноманітних знаків, які не повторюються. Спосіб картографування на підставі ключа, як твердить дослідник, дуже зручний. Він властивий лише йому і в європейській лінгвогеографії поки що не знайшов свого застосування.

Особливої уваги заслуговує загальна кількість досліджених сіл з українськими діалектами, що увійшли в Атлас. Разом із словацькими і двома польськими населеними пунктами Атлас визначається максимальною цифрою 313. У сітку дослідження були включені також села, які репрезентують окремі перехідні говори – спиські, шариські, земплинські, перехідні земплинсько-ужанські та горальські. Деякі села – Вапеник, Доброслава, Довгоня і Крайнє Чорне, з метою збереження місця для нанесення знаків на карті, були пропущені. У сітку не увійшли села, що утворюють одне діалектне ціле і відрізняються  лише другою частиною назви: Збудський Рокитів з Гуменським, Вишнє Збійне з Нижнім, Нижня Радвань з Вишньою. Так було об’єднано одинадцять сіл. Матеріал у другому прилеглому селі було перевірено, а розбіжності були наведені на карті або в коментарях.

 В Атласі бракують населені пункти, які репрезентують деякі села північно-східної частини колишнього Собранецького округу (Хіньківці, Конюш, Прієкопа, Поруба, Колибабці, Корумля, Петрівці, Гусак), які досліджував Ярослав Моравець. У сучасному говірки цих сіл уже майже повністю словакізовані і на картах носять словацький мовний характер.

Досі жоден із слов’янських лінгвістичних атласів не має такої густої мережі опорних пунктів, як Атлас Латти. Вона близька до ідеалу, тобто суцільного, стовідсоткового обстеження.

Матеріали Атласу, без сумніву, достовірні, високої якості і послужать не одній генерації  для наукових досліджень при вивченні матеріальної і духовної культури даного населення і його генетичного  зв’язку з українським народом.

Свою доповідь закінчую словами академіка Миколи Мушинки, цитую: «Видавши найвизначніший твір Василя Латти «Атлас українських говорів Східної Словаччини», Музей української культури поставив В. Латті нерукотворний пам’ятник і збагатив нашу культуру твором дуже актуальним і для сучасності. Атлас є вагомою відповіддю на часто обговорюване питання «Хто ми є і чиї ми діти?».

Зузана Ганудель, Словацька Республіка, Пряшів

Література

1. VÍRA, J. (1930): Hláskosloví osturňanského hovoru. In: Sborník Matice slovenskej. 8, Turč. Sv. Martin: Matica slovenská 1930, s. 69-124.

2. ГАНУДЕЛЬ, З. (1990): До недожитого ювілею науковця. В кн.: Народний календар 1991. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1980, с. 184,185.

3. ГАНУДЕЛЬ, З. (1993): Наукова спадщина Василя Латти і сучасний стан дослідження українських говорів Східної Словаччини. (Головна доповідь на Міжнародній науковій конференції, присвяченій недожитому 70-літтю В. Латти і відкриттю пам’ятної дошки у рідному селі Пчолине). В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 15-24.

4. ГАНУДЕЛЬ, З. (1994): Вшанували пам’ять Василя Латти. В кн.: Науковий збірник Музею української культури в Свиднику. 19. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1994, с. 560-561.

5. ГАНУДЕЛЬ, З. (1992): Пам’яті діалектолога. В кн.: Дружно вперед. Річ. 42, 1, 1992, с. 27, 29.

6. ГАНУДЕЛЬ, З. (2006): Василь Латта – неперевершений науковець-діалектолог, педагог, громадський діяч. (До недожитих 85 років філолога – славіста). Іn: Нове життя. – Річ. 56. №51-52 (2006), с. 4-5.

7.ГАНУДЕЛЬ, З. (1979-2010): Лінгвістичний атлас українських говорів Східної Словаччини. В 4-ох томах. Братислава – Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво, 1989-2010.

8. ГЕРОВСКИЙ, Г. (1948): Народная речь Пряшевщины. В кн.: Пряшевщина, Историко-литературный сборник. Прага, 1948, с. 94-144.

9. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ, Й.О. (1979-1981) Василь Петрович Латта. В кн.: Наукові записки. 8-9. Пряшів: Культурний союз українських трудящих у ЧССР, 1979-1981, с. 5.17.

10. ДЗЕНДЗЕЛІВСЬКИЙ, Й.О. (1993): Атлас В. П. Латти в контексті слов’янських лінгвістичних регіональних атласів. В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 35-40.

11. DUDÁŠOVÁ-KRIŠŠÁKOVÁ, J. (1993): Východoslovenské nárečia z aspektu ukrajinsko-slovenských jazykových kontaktov. In: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 93-111.

12. ЛАТТА, В. (1991): Атлас українських говорів Східної Словаччини. Наукове та технічне доопрацювання і упорядкування З. Ганудель, І. Ріпка, М. Сополига. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, Відділ української літератури в Пряшеві, 1991, 552 с.

13. ЛАТТА, В. (1979-1981): Словацько-українська мовна межа. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 92-105.

14. ЛАТТА, В. (1979-1981): О классификации украинских говоров. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 119-130.

15. ЛАТТА, В. (1979-1981): Система наголосу українських говірок Східної Словаччини. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 149-155.

16. ЛАТТА, В. (1979-1981): Полногласие в украинских говорах Восточной Словаки. В кн.:  Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 18-30.

17. ЛАТТА, В. (1979-1981): К вопросу диалектологических атласов обласного типа. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 110-118.

18. ЛАТТА, В. (1979-1981): Принципи картографування і побудова атласу українських говірок Східної Словаччини. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 156-165.

19. ЛАТТА, В. (1979-1981): К вопросу икавизма в украинских говорах Восточной Словаки. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 131-143.

20. ЛАТТА, В. (1979-1981): Отражение восточнославянских рефлексов некоторых общеславянских фонетических групп в украинских говорах Восточной Словаки. В кн.: Наукові записки. 8-9. Культурний союз українських трудящих у ЧССР. Пряшів, 1979-1981, с. 74-84.

21. МУЛИЧАК, Ю. (1993): Василь Латта як педагог і дослідник. В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів, Союз русинів-українців СР, 1993, с. 75-78.

22. МУШИНКА, М. (1965):  Василь Петрович Латта (1921-1965). В кн.: Науковий збірник Музею української культури в Свитнику. І. Братислава: Словацьке педагогічне видавництво, 1965, с. 6-19.

23. МУШИНКА, М. (1993): Василь Латта у спогадах і документах. В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 211-218; там же: Андрій Ковач: І таким був, с. 221-224; Ján Svetlík: Dobré slovo o Vasilovi Lattovi, с. 119-120; Андрій Локай: Особистість оптиміста, с. 225; Ю. Фецанинова: Памяти В.П. Латты, с. 227.

24. ПАНЬКЕВИЧ, І. (1938): Українські говори Підкарпатської Русі і суміжних областей. Ч. І. Звучня і морфологія. Прага, 1938.

25. RIPKA, I. (1993): Doterajšie výsledky jazykovo-zemepisných výskumov na Slovensku. In: Наукові записки. 18. Пряшів, Союз русинів-українців СР, 1993, с. 69-74.

26. САБАДОШ, І. (2009): Відображення лексики південно-західного наріччя української мови в лінгвістичних атласах. В кн.: Ukrajinistika v slovanskom kontexte na začiatku nového tisícročia. Jazykovedný zborník vedeckých štúdií venovaný životnému jubileu doc. PhDr. Zuzany Hanudeľovej, CSc. Prešov: Filozofická fakulta Prešovskej univerzity 2009, s. 350-376.

 27. СОПОЛИГА, М. (1993): Василь Латта як етнограф. В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 75-78.

28. ШТЕЦЬ, М. (1993): Василь Латта і питання літературної мови та інтердіалекту русинів-українців ЧСФР. В кн.: Наукові записки. 18. Пряшів: Союз русинів-українців СР, 1993, с. 35-40.

29. CZAMBEL, S. (1909): Slovenská reč a jej miesto v rodine slovanských jazykov. Diel I. Turč. Sv. Martin 1906.

Теги: філолог, діалектолог, Василь Латта

4 Коментувати

Ділитись

На головну

Додати в закладки

Версія для друку

Переслати